БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ
автор: В.Овсієнко, В.Барладяну
(нар. 23.08.1942, с. Шибка Григоріопольського р-ну, Молдова - п. 3.12. 2010, м. Одеса.)
Учений філолог, публіцист, поет, прозаїк, автор самвидаву, правозахисник, громадський діяч.
Народився в українському селі над Дністром. Батько 03.03.1945 репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка і загинув на уранових рудниках у Монголії.
1964 Б. закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-69 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, має феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання. З грудня 1969 до травня 1974 завідував кабінетом мистецтвознавства в Одеському університеті, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну європейську літературу, етику й естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту. Досліджував українське народне і професійне мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. Підготував дисертацію "Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118 – 1396", та її не судилося захистити. У грудні 1970 на Міжнародній конференції "Україна – Болгарія" в Одесі виголосив доповідь "Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси", яка одразу привернула увагу КГБ. Написав моноґрафію про життя і творчість українського художника Михайла Жука, статті з питань україно-румуно-болгарських зв’язків.
Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 – тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку "Ший, дружино, швидше прапор".
Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв’язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Н.СТРОКАТОЮ-КАРАВАНСЬКОЮ.
Переслідування Б. за патріотичні й наукові переконання розпочалися в травні 1972. На допиті в КГБ 28.01.1974 його звинуватили в українському націоналізмі. 11.03.1974 Б. виключений з КПРС, 5.05 звільнений з роботи в Одеському університеті "без права працювати в ідеологічній сфері", тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві. Шукаючи роботу, пише монографію „Художник Михайло Жук”, яка досі не видана. У травні 1976 Б. влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв. Наукові статті публікує під прізвищами друзів.
16.06.1976 під час обшуку в квартирі Б. КГБ вилучає збірку патріотичних віршів "Ший, дружино, швидше прапор", автобіоґрафічну повість "Компромісу не буде", багато науково-публіцистичних статей про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. Через це у вересні за вказівкою КГБ його звільняють із Музею без документів для працевлаштування.
У грудні 1976 Б. передав керівникові Української Гельсінкської Групи (УГГ) М.РУДЕНКУ копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської обл. з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю "До людей доброї волі" й автобіоґрафічний нарис "А як же інакше?". Російський текст нарису в 1977 був опублікований у Парижі, друге видання – у книжці "Лихо з розуму" (1979). Б. розповсюджував матеріали УГГ.
Заарештований Одеською прокуратурою 02.03.1977. Під час арешту оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, що відбувся 27–29.06.1977. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР ("наклепи на радянський державний і суспільний лад”). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Б. не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили. Учителька Ганна Голумбієвська прийшла в зал суду з квітами, але їх не дозволили вручити підсудному. Вона зачитала заяву про відмову давати покази.
Б. утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у ШІЗО. Зокрема, 13.01.1980 посадили за те, що "не став на шлях виправлення". Оголосив чергову голодівку (загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб). У неволі написав збірку віршів "Між людством і самотністю", два цикли оповідань – "Скрижалі мага" та "Уроки історії", а також декілька статей з викриттям радянського режиму, які вийшли в Парижі в 1979 під загальною назвою "Лихо з розуму".
За три дні до закінчення терміну, 29.02.1980, Б. був вивезений у Рівненське СІЗО, де проти нього було сфабриковано нову "справу", він був засуджений 13.08.1980 за тією ж статтею ще на 3 р. позбавлення волі. Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рівненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях "наклепи" на радянську дійсність і "дружбу народів", переплутавши, щоправда, монгольського хана Мамая з однойменним героєм українського фольклору.
З 04.11.1980 Б. утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17.01.1981 в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.
Звільнений 28.02.1983. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість "В дорозі до матері", історичну драму "Овідій”, збірку віршів "До Оксани", а також низку статей з питань історії української культури.
З початком "перебудови" Б. знову активно включається в правозахисну і національно-визвольну боротьбу. 06.09.1987 разом з М.ГОРИНЕМ, І.ГЕЛЕМ, З.ПОПАДЮКОМ, С.ХМАРОЮ і В.ЧОРНОВОЛОМ створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 08.09.1987 увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів.
У вересні 1987 Б. увійшов до редакції відновленого В.ЧОРНОВОЛОМ у серпні журналу "Український вісник" (УВ), був членом редколегій журналів "Кафедра" і "Українські перспективи", де опублікував низку статей. 30.12.1987 вся редколегія "УВ", в т. ч. й Б., вступила в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). 11.03.1988 Б. в числі 19 її членів підписав "Звернення УГГ до української та світової громадськости" про відновлення її діяльності. 07.07.1988 вона була трасформована в Українську Гельсінкську Спілку (УГС). Зі створенням на її основі Української Республіканської партії (УРП) Б. залишився позапартійним.
1990 Б. побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли збірки есе "Біля воріт держави" та "Ще раз про неволю". Публікує десятки статей у пресі з політичних питань: „П’ята колона”, „Як розв’язати молдавський вузол”, „Як розрубати кримський вузол”, „Історія московського бандитизму” та ін.
1992 Б. повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 читає лекції в Духовній Академії УПЦ Київського Патріархату.
1993 р. редагував кишинівський журнал „Українські перспективи”.
Б. – автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами.
Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Бібліоґрафія:
I.
В. Барладяну. До всіх людей доброї волі // Християнський голос. – 1976. – 19 вересня.
Автограф; Біографія; „Миколин син” // Кафедра, № 1, 1988. – С. 33 – 39.
Імперська змова проти народів СРСР, Поезії політв’язня, Наукові варіації про український тризуб,
"Тільки нещасний народ міг забути Михайла Жука // Кафедра. — 1989. — Ч. 8. — С. 19-62, 146–148, 196–198.
Національно-російська двомовність — смертний вирок народам СРСР. // Сучасність. — 1990. — Ч. 5. — С. 81-86.
Ще раз про неволю... Торонто: Beskyd Graphics, 1990. – 92 с.Біля воріт держави. – Торонто, 1990. – 112 с.
Право на без’язикість. // Сучасність. — 1991. — Ч. 3. — С. 103–109.
Героїзм, про який забули // Чорноморські новини, № 86 (19485), 1996. – 13 листопада.
Між людством і самотністю. Поезії політв’язня. 1965 – 1987. – Одеса: Юридична література, 2002. – 264 с.
У дорозі до матері. Повість. Оповідання. – Одеса: «Астропринт», 2008. – 48 с.
ІІ.
Український вісник. Вип. 7, 8, 9-10. – Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— С. 145-148, 191-194, 265-267.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 6, 32, 35, 116-117; вип. 45.— С. 23-26; вип. 47.— С. 107-108, 125, 139; 1978, вип. 48.— С. 65; вип. 51.— С. 80; 1980, вип. 54.— С. 34, 65; вип. 56.— С. 111-112; 1981, вип. 58.— С. 74.
Суд у справі Василя Барладяну (27–29.06. 1977) // Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978. – С. 318-323, 371-381.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-21, 8-25, 9-3, 10-17; 1981: 2, 3; 1982; 1984: 9-12
М.Заярний. У рясі правозахисника // Радянська Україна, 1989. – 8 лютого.
Романов Дм. Не стареют методы НКВД. // Труд, 1992. – 19 ноября.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 169.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1.: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т.1, с. 20, 28, 31, 39, 40; т. 2, с. 92, 104, 116-117, 127, 134, 137, 139, 164-168, 184; т. 3, с. 48, 68, 91, 110-111; т. 4. с. 75, 140-141, 238-242.
Анатолій Глущак. Василів хресний шлях // Літературна Україна, 2002. – 24 жовтня.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 29, 36, 37.
Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. Спр. 16260-П. – Т. 4. Арк. 261-272.
Анкета репресованого (Барладяну-Бирладника В.В.) // Архів Ін-ту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ.
Барладяну-Бирладник Василь Володимирович [Автор В.Овсієнко] // Одеська хвиля-5. Документи, твори, спогади в΄язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. – Одеса: Сімекс-прінт, 2010. – C. 306–308;
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 58–62; Рух опору в Україні: 1960 – 1990.
Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 68–70; 2-е вид.: 2012 р., – С. 75–77. Василь
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 2.08.2016.
Переклав з російської В.Овсієнко.
Вас може зацікавити
Дослідження
«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров
Спогади
Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса
Події
Інтерв’ю
Персоналії / Український національний рух
ДРАБАТА Валентина Павлівна. Василь Овсієнко
Праці дисидентів
Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.
Спогади
Як дисиденти аудіопослання з таборів відправили. Міжнародний Меморіал
Події
Події
Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова
Інтерв’ю
Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів
Інтерв’ю
Персоналії / Український національний рух
КОЦУР (КОЦУРОВА) АННА. Василь Овсієнко
Персоналії / Український національний рух
КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко
Події
Дисидентство в Україні. Євген Захаров у програмі «Твій ранок» (відео)
Спогади
Непочутий російський Гавел. Сергій Лукашевський
Спогади
Спогади
Помер Володимир Буковський. ХПГ-інформ
Спогади
Дослідження
Особистість проти системи. Любов Крупник