ГРИЦЯК ЄВГЕН СТЕПАНОВИЧ

 338719.04.2005

автор: І.Рапп

Слухати аудіо

Грицяк Євген Степанович (нар. 09.08.1926, с. Стеців, Снятинського р-ну, Івано-Франківськой обл.)

Член молодіжної організації ОУН, один з керівників повстання в Норильских таборах 1953 р. 

Фотограф-портретист. Має загальну середню освіту. За словами Г., його світогляд формувався з дитинства під впливом родини.

Перед початком Другої світової війни Г. закінчив Стецівську неповну середню школу, а в період німецької окупації був студентом середньої торгівельної школи. Саме тоді, юнаком 16-17 років, Г. став членом Молодіжної сітки ОУН (Організація Українських Націоналістів), яка готувала молодь до боротьби з німецькими окупантами. Тому, не почуваючи за собою ніякої вини, Г. не тікав з рідного краю перед наступом Червоної армії. 1944 мобілізований, був солдатом 4-го Українського Фронту, у боях поранений, має бойові нагороди.

1949 радянська розвідка розкрила минуле Г., він був заарештований і 12.12.49 засуджений до кари смерти, яку замінили на 25-літнє позбавлення волі. Карався в Джезказґані, Норильську, Владимирській в’язниця, на Тайшетській трасі, в Іркутській в’язниці, Інті та Мордовії.

У таборах Г. постійно й активно протистояв сваволі табірної і в’язничної адміністрації, за що мав 42 дисциплінарні покарання і за три з них — по 1 р. закритої тюрми. Либонь, найдраматичнішим було перебування Г. в Норильських таборах. Уже весною 1952, коли Г. ще був у таборі Караганди (Казахстан), у нього з’явилась ідея всегулагівського страйку, однак він розумів, що повна ізольованість людей, а головне всепроникний страх і виснаження в’язнів, роблять цю ідею нездійсненною, і вирішив провести таку акцію в своїй зоні, сподіваючись на те, що рух опору пошириться як ланцюгова реакція на інші табори. Під ту пору кількість таборів в СРСР і ув’язнених у них людей досягли небувалої величини, умови роботи й утримання людей були жахливими. Очевидно, що доведені до відчаю ще й жорстокістю та безкарністю адміністрації в’язні в багатьох місцях ГУЛАГу доходили того самого висновку — необхідно захисти свою гідність. У Караганді в’язні почали чинити спротив знущанням охорони й кримінальників. Наслідком цього в’язнів розвезли по різних таборах. Г. потрапив у заполярний Горлаг Норильська. Там руками в’язнів тоді будували мідноплавильний завод, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з декількох (щонайменше з шістьох) відділень, у кожному утримувалося по декілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували Г., було понад п’ять тисяч осіб. Коли в березні 1953 помер Сталін, усі сподівалися пом’якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація повелася ще жорстокіше (розпочалися розстріли непокірних і підозрюваних), що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Г. очолив опір у своїй 4-й зоні. 25.05.53 в’язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. Через три дні в’язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарности з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в’язні виходити відмовилися.

Спроби взяти в’язнів в одній з зон з допомогою солдатів з кийками і навіть офіцерів, які стріляли перед себе, не увінчалися успіхом — щільний натовп в’язнів учинив отпір, вступив у кулачний бій. Керівництво табору зміцнило охорону, але до якихось рішучих дій не вдалося. В’язні вимагали приїзду комісії з Москви й виконання їхніх вимог: припинити розстріли; скоротити робочий день до 8 годин, ґарантувати вихідні дні; дозволити листуватися з близькими; вивезти з Заполяр’я всіх інвалідів; поліпшити харчування; зняти з бараків замки й ґрати, а з людей — номерні знаки; припинити катування на допитах і практику закритих судів; скасувати постанови ОСО (особливої наради) як неконституційного органу; організувати перегляд особових справ усіх політв’язнів. Ці вимоги 6 червня пред’явив Г. членам комісії, що приїхала з Москви. 09.06.53 в’язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, зокрема, в’язням дозволено відсилати 2 листи на місяць, а також мати побачення з родичами; установлюється 8-годинний робочий день і ґарантуються вихідні дні; з бараків знімаються замки і ґрати, а зі в’язнів — номерні знаки та ін.

Однак після цього не все обіцяне було виконане, зокрема, вивезення на материк усіх інвалідів і повна зміна керівництва Горлагу. Крім того, розпочалися провокації. Страйк довелося продовжити. Тільки в серпні 1953, після масового розстрілу в’язнів 3-ї зони, опір був придушений.

Після цього Г. спровадили спочатку до в’язниці Норильська, а потім до Владимирської в’язниці.

1956 Г. був звільнений за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР.

Г. повернувся до рідного краю, працював вантажником, маляром, його навіть хвалили в місцевій ґазеті. Але в 1958 Г. заявили, що його прописка скасовується, тобто йому заборонено жити в Західній Україні, і він вимушений був полишити батьківщину. Знайшов роботу й прописався в м. Караганді.

28.01.59 Г. був заарештований за постановою Президії Верховної Ради СРСР, у якій було сказано, що постанова Комісії Президії Верховної Ради СРСР від 07.08.56 , за якою Г. був звільнений, скасовується з огляду на тяжкість учиненого Г. злочину. Таким чином, набрав сили попередній вирок Г. 1949 — 25 р. позбавлення волі. Усі наступні роки Г. домагався пояснень, у чому ж полягає тяжкість його злочину, та відповідь була одна: засуджений обґрунтовано.

1961 Г. надіслав лист-протест до ЦК КПРС з приводу переслідувань його за те, що був одним із лідерів повстання в’язнів 1953, де описав становище в’язнів у Норильських таборах, сваволю й жорстокість адміністрації та пояснює, що саме проти цього повстали в’язні, а не проти радянської влади.

1961 Г. одержав у мордовському таборі атестат про середню освіту.

Начальство таборів характеризує Г. як добросовісного працівника з доброю поведінкою.

1964 справу Г. розглядала Військова Колеґія Верховного Суду СРСР, наслідком чого термін позбавлення волі був скорочений до 10 р. і з нього була знята судимість. І тільки тепер Г. дізнався, що 1959 його винуватили в тому, що ніде не працює, не припинив антирадянської діяльності, створив у Вінницькій області Організацію українських націоналістів, чого насправді не було.

06.10.64 Г. звільнений. Повернувся додому, одружився, народилася донька.

У дисидентському русі Г. участі не брав. Однак утиски не припинялися. Г. не міг улаштуватися на роботу, йому погрожували, що знову посадять, погрожували звільнити з роботи дружину. І Г. вирішив еміґрувати з СРСР. У 1973 він одержав виклик на виїзд до Ізраїлю від свого друга-співтабірника Авраама Шифріна, з яким підтримував тісні стосунки. Однак дозволу на виїзд Г. так і не одержав, хоч неодноразово звертався в різні інстанції, аж до Л.Брежнєва.

1980 зарубіжне видавництво „Смолоскип“ видало книгу Г. „Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання“, після чого розпочалися нові утиски й погрози з боку КДБ. Тоді Г. написав листа Л.Брежнєву, в якому, зокрема, писав: „Обидва ми рівноправні громадяни Радянського Союзу і... обидва написали свої спогади. Ви писали про свій шлях, я про свій...

Ви опублікували свої спогади в Радянському Союзі і за кордоном, я — тільки за кордоном. Але Вас не викликають, як мене, в КДБ і не питають, яким шляхом Ви передали за кордон Ваші спогади, від Вас не вимагають відречення від Вашої праці... Навпаки, Вас вихваляють і Вами захоплюються...

Чому мене збираються судити? Адже Вас ніхто не судить?!
“ 
1990 на запрошення Проводу ОУН Г. побував у США та Канаді, виступав у багатьох містах із розповідями про Норильське повстання.

1993 був запрошений адміністрацією Норильська на святкування 40-річчя міста. Був на відкритті міського музею, присвяченого, в основному, історії розвитку Горлагу та повстанню в ньому в’язнів.

Г. був учасником двох конференцій Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих у Києві та трьох міжнародних конференцій "Опір в ГУЛАГу". Один із виступів Г. був опублікований в журналі "Воля". 

Розмірковуючи над питаннями добра і зла в нашому світі, Г. дійшов висновку, що поправити світ може тільки той, хто виправив себе. Так, він ще в неволі почав шукати шляхи самовдосконалення. Знайшов їх в ученні індуських йогів.

1992 в київському видавництві "Здоров’я" вийшла "Повна ілюстрована книга йоги" в перекладі Г. з англійської мови. Г. закінчує переклад ще однієї книги „Автобіографія йога“.

Нині Г. пенсіонер, мешкає в с. Устя Івано-Франківської обл.

Бібліоґрафія:
I.
Короткий запис спогадів.— Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1980.— С. 180-184. http://incognita.day.kiev.ua/yevgen-griczyak-istoriyi-norilskogo-povstannya.html
Норильське повстання (Спогади і документи). Видання друге, виправлене і допов-нене. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1999. – 79 с.; Львів, 2004. – 96 с.
Норильское восстание // Харьковская правозащитнач группа; худож.- оформитель Б. Захаров. – Х.: Права людини. – 2009. – 104 с. (укр. і рос. мовами).
Короткий запис спогадів: Норильське повстання; Після повстання. – К.: Смолос-кип, 2013. — 240 с. http://www.goodreads.com/book/show/17905555
II.
Сопротивление в ГУЛАГе. Воспоминания. Письма. Документы.— М.: Возвраще-ние, 1992.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника.— 1977, вип. 43.— С. 81-83; вип. 45.— С. 65.
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 170.
Кривуцький Іван. Генерал (Про Є.Грицяка) // Зона, №. 7. – 1994. – С. 151-162.
Архів ХПГ.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахис-на група; „Права людини”, 2006. – C. 183–187. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113895042&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 176-177; 2-е вид.: 2012 р., – С. 193–195.
Євген Грицяк про повстання в Норильську // День, 2013. – 13 серпня. http://day.kyiv.ua/uk/video/ievgen-gricyak-pro-povstannya-v-norilsku   

Ірина Рапп/ Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 5.08.2016

Переклав В.Овсієнко

 

 

 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого. Дмитро Білько

Персоналії / Український національний рух

КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Dissidents / Ukrainian National Movement

PETRASH (SICHKO) Stefaniya Vasylivna. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

CHORNOMAZ Bohdan Danylovych. Vasyl Ovsiyenko

Дослідження

Знайомий незнайомець Микола Горбань. Ольга Багалій

Спогади

Лекція гідності. Тимофій Гаврилів

Персоналії / Український національний рух

САМІЙЛЕНКО МИКОЛА ОМЕЛЯНОВИЧ

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Спогади

КУК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ. Володимир Старцев

Персоналії / Український національний рух

ФЕЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Пересієнко Ігор

Дослідження

Люди октября 1956 года. Алексей Макаров

Спогади

Быть русским в 1956 году. Никита Кривошеин

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СЕРГІЄНКО Олесь про Василя СТУСА

Праці дисидентів

ЗІНКЕВИЧ Осип. ОБОРОНА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ. Зінкевич Осип

Спогади

СТРОКАТА Ніна «Я ПРИЙШЛА ДО ВАС З НЕВОЛІ». Зайцев Юрій

Спогади

САРМА-СОКОЛОВСЬКИЙ Микола. Гомза Ярослав

Спогади

ЖОВТЯК Дмитро. ЧОРНИЙ ЛІС. Кононович Леонід: літературний запис

MENU