ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

 730919.04.2005

автор: В.Овсієнко, доповнив В.Лісовий

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ (нар. 17.05.(насправді 29.08) 1937 у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл.) – п. 20.07. 2012, м. Київ.

Філософ, організатор самвидаву в 60-х роках. Виступив з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.

Народився в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голодомор 1933 року. Ця усна істо-рія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.
1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966—1969 навчався в аспіран-турі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у Київському універси-теті. З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961. З 1966, паралельно з науковою роботою, інте-нсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і — з допомогою В.ОВСІЄНКА — в студентському середовищі. Л. – автор самви-давської статті “Лист виборця Антона Коваля”.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Л. до відкритого протесту. Разом з Є.ПРОНЮКОМ видав №6 („київський”) самвидавського журналу “Український віс-ник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Л. також написав “Відк-ритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструк-тивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й прави-льно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” — це вже просто справа, обернена про-ти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи — ось чому прошу мене також заарештувати і судити”. (Ярослав Добош — громадянин Бельгії, який у кінці 1971 зустрічався з шістдесятниками у Львові й Києві, був заареш-тований КГБ, а після розкаяння в пресі й по телебаченню видворений. Див.: „Справа Добоша”).

Лист фактично призначався для розповсюдження як самвидавський матеріал. З цією метою на друкарській машинці в червні — липні 1972 було виготовлено близько 70 екземплярів листа і складений список людей, яким передбачалося вручити їх. Але 06.07.1972 Є.ПРОНЮК був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиніст-ки. Л. встиг 05.07 відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л.Брежнєва, один — віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В.Щербицького, один — вручити секретареві парткому Інституту філософії. 06.07 Л. був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту бу-ла звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра ЛІСОВА-ГРИЦЕНКО (народила сина Оксена 21.07).
Л. не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 06.12.1973 засудив Л. до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. за-слання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Посправниками Л. були Є.ПРОНЮК та В.ОВСІЄНКО.

Карався в мордовських таборах ЖХ-385/3 (п. Барашево, 1974-1975), № 19 (пос. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у пермські табори: ВС-389/37, пос. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за пере-хід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в пос. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув роботу і був засуджений за звинуваченням у “дармоїдстві” до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у пос. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до Л. приїхала дружина Віра ЛІСОВА з дітьми Мирославою та Оксеном.
Звільнений у липні 1983.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987-1989), у 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук, 1989 реабілітований, у 1990 поновле-ний на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового спів-робітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії Украї-ни цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнарод-ному університеті (1996 – 1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими ор-ганізаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. 

Бібліоґрафія:

Антін Коваль [В. Лісовий]. Відкритий лист до депутатів Рад УРСР // Сучасність, рік ІХ, ч.10, 1969. – жовтень. http://archive.khpg.org/index.php?id=1201207207&w;
Лисовой В.С. Обыденный язык с точки зрения логики. Аспект прагматики. (Специальность № 09-626 – Логика). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук. – Киев, 1970. – 23 с.
Василь Лісовий. Відкритий лист до членів ЦК КПРС (копія членам ЦК КПУ // Сучасність, ч. 10 (202), жовтень 1977. – С. 57 – 75; Відкритий лист до членів ЦК КПРС і ЦК КП України. – Зона (видання Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і ре-пресованих), № 8. – 1994. – С. 125-148; http://archive.khpg.org/index.php?id=1201206776&w
Three pfilosophers – political prisoners in the Soviet Union. And Edited by Taras Zakydalsky. – Smoloskyp samvydav series, No. 4, 1976– 20 p.
Василь Лісовий. Проти рожна. Авторська передмова до віршів, які друкуються лише тепер. – Україна. – № 16, 1990. – Квітень. – С. 13-16.
Василь Лісовий. Захід і права націй. – Слово, № 17 (391), 1991. – С. 6-7.
Історія філософії України. Хрестоматія. (Укладачі В. Лісовий та І. Русин не вказа-ні). — К.: Либідь, 1993.
Карл Поппер. Злиденність історицизму. (Переклад і передмова). — К.: Абрис, 1994.
Англо-український філософський словник. (Статті, упорядкування). — К.: Ли-бідь, 1996.
Василь Лісовий. Академік Петро Толочко у барі «Чорний кіт». – Час, 1996. – 17 травня.
Василь Лісовий. Культура, ідеологія, політика. Збірка есеїв.— К.: Вид-во ім. Оле-ни Теліги, 1997. – 352 с.
Василь Лісовий. Дисидентський рух (стаття для Енциклопедії сучасної України, ЕСУ): http://archive.khpg.org/index.php?id=1184447040&w
Інтерв’ю 9 жовтня 1998 року (яке В. Лісовий велів зняти) http://archive.khpg.org/index.php?id=1200242275&w
Василь Лісовий. Основи сучасної філософії. // Філософська думка. – 1999, №1-2; 1999. – №3; 1999 – №4; 2000. – №4; 2001. – №2.
Філософський енциклопедичний словник. – Київ: Абрис, 2002 (десятки статей з філософії).
Енциклопедія сучасної України. – Т. 1-13. – К. – 2001-2014 (десятки статей з філо-софії).
Дмитро Чижевський. Філософські твори в 4-х томах. – К.: Смолоскип, 2005. (Ук-ладання, передмова до третього тому).
Василь Лісовий. Спогади. І. Початок дороги: місце і час. – ж. Сучасність. – 2003, № 5 (505), с. 127-145; ІІ. Руїна побуту, уривки традиції (повоєнні роки). – 2003, № 6 (506), с. 112-124; ІІІ. Школа: видіння сяйливих вершин (1945 – 1956). – 2003, № 10 (510), с. 95-117; ІV. Університет (1956-1962): як осягнути неосяжне. – 2004, № 1 (513), с. 98-119; VІ. Аспірантура, Інститут філософії: думка і дія (1966-1972). – 2004, № 4 (516), с. 123-138; 2. Викладання в Київському університеті. Інститут філософії. – 2004, № 11 (523), с. 143-151; 2004, № 12 (524), с. 127-140; http://archive.khpg.org/index.php?id=1281364212&w
Лісовий В.С. У багатоголоссі політичних дискусій: Статті та інтерв'ю. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 239 с.
Василь Лісовий. З приводу дискусій навколо двомовности. – Наша віра, № 2 (226). – 2007. – Лютий. – С. 14.
Лісовий В.С. Автобіографія. 8-11 червня 2008 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1470907318
Лісовий Василь. Спогади. Поезії / Василь Лісовий; Упор. Н. Вельбовець, В. Лісо-ва, Л. Туровець-Лісова. – К.: Смолоскип, 2014. – 664 с. + 80 іл.
Лісовий Василь. Під знаком Омеги. Поезії. Есеї. – Упор. Н. Вельбовець, В. Лісова. –К.: Смолоскип, 2016. – 440 с.
II.
Українська Головна Визвольна Рада, Нью Йорк, 21 січня 1974. Василь Лісовий засуджений на 5 років таборів
Погром української інтелігенції в Києві. – Сучасність, ч. 4 (172), 1975. – Квітень. – С. 124 – 126.
Three Philosophers – Political Prisners in The Soviet Union. – Smoloskyp samvydav se-ries, № 4, 1976.
Monsieur Leonid J. Brezhnev, 1978-12-18
Іваненка Григорія замітка. Про те і те… Про репресованого українсього фіолосо-фа Василя Лісового. – Християнський голос. – Ч. 25 (1586). – 1979. – 24 червня.
Хроника текущих событий.— Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 16-27.— С. 474.
Комітет оборони радянських політв’язнів, July 8, 1980.
Re the arrest of Vasyl Lisovy (June, 12. 1980)
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 20, 24, 78; 1975, вип. 34.— С. 30; 1976, вип. 40.— С. 88, 138; 1979, вип. 36.— С. 16; 1980, вип. 53.— С. 87; вип. 54.— С. 76; 1981, вип. 57.— С. 94-95.
Арештували Василя Лісового (на відбитку нема назви видання. Мабуть, газета «Свобода», No 141, VOL. LXXXVII, 1980, Jule 24.
Vasyl Lisovy: arrested in exile. – The Ukrainian Weekly, No. 4, 1983, Sunday, January 23.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 6-4. 7-1, 10-3; 1981: 1, 2, 3, 6-34, 10, 11; 1982: 3-32; 1984: 3-20; 1985:
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 10, 90, 94, 112, 117, 125, 143, 193, 201, 202, 205.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 146, 175, 189, 193, 194, 195, 217, 220.
Куліш Наталія (розмову вела). Неув'язнена душа філософа. – Столиця, № 102 (198), 1999. – 9 грудня. – С. 14.
Роман Коваль. Крок до пізнання. – [презентація антології «націоналізм»]. – Нація і держава, ч. 8 (175). – 2000, – Жовтень.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Докуме-нти і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 9 22 23 24 34 41-42 118; Т. 2. – С. 27 40-41 47 92 95; Т. 3. – С. 91, 103, 109; Т. – 191.
Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Липневих академічних читань. Випуск І. – К.: Український Центр духовної культури. – 2002. – С. 3-38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року. – С. 66–70.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упо-рядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 14, 15, 17, 19, 22-26, 28, 30, 32, 36-42, 51, 59, 120, 130, 132, 149, 154-157, 162, 173, 221, 225, 227, 303, 331, 337; Кн. 2. – С. 78, 111, 125, 126, 128, 138, 145, 146, 161, 181, 241, 259, 263-269. 272-279. 281-288, 292, 320.
Наталя Осипчук. Як «гартували» педагогів. – Україна молода, 2005. – 1 червня. – С. 8.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Єв-ропи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 388–391. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915214&w
Яків Гальченко (підготував). Радість і смуток провісників незалежності. – Голос України, № 10 (3760). – 2006. – 19 січня. – С. 13; № 11 (3761). – 2006. – 20 січня. – С. 7; № 12 (3762). – 2006. – 21 січня. – С. 8;
Сергій Климко (спілкувався). Василь Лісовий: голодомор як геноцид. – Слово Просвіти. – Ч. 47, 2009. – 2 грудня. – С. 5.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 379–380; 2-е вид.: 2012 р. – С. 425–427.
В. Овсієнко. Відійшов у вічність Василь Лісовий – філософ, дисидент, політв'я-зень, великий громадянин України… – Інформаційний бюлетень, № 25 (961). – 2012. – 26 липня. – С. 7; Незборима нація, Ч. 8 (318). – 2012. – Серпень.
Оксен Лісовий. Дорога Василя Лісового. 25.06.2013. http://archive.khpg.org/index.php?id=1459028095&w
В. Овсієнко. Рік без Василя Лісового. – Інформаційний бюлетень (Кременчук), № 14 (984), – 2013. – 18 липня. – С. 7; В’язень власного сумління. – Україна молода, № 107 (4547). – 2013. – 30 липня. – С. 8 і 9.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.07.2012. Доповнив В. Лісовий. Останнє прочитання 11.08.2016.

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Спогади

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. АВТОБІОГРАФІЯ. Лісовий В.С.

Спогади

ДОРОГА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО. ЛІСОВИЙ ОКСЕН

Спогади

СВІТЛИЧНА Леоніда. Перший день „Великого погрому”. Світлична Леоніда, Танюк Лесь

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Інтерв’ю

22 ТРАВНЯ 1967 РОКУ. Інтерв’ю Володимира ПЕТРУКА та Олег ОРАЧА. Овсієнко В.В.

Події

Сорок років від дня «Генерального погрому». Борис Захаров

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

ШАБАТУРА СТЕФАНІЯ МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Праці дисидентів

ЛУК’ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ: ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ. ЛУК’ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

«Жучки», агенти КДБ і дисиденти. Олег Стецишин

Інтерв’ю

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. ДОРОГОЮ БЕЗГЛУЗДЯ. Бюлетень «Страничка узника» №№ 7 і 8 1989 року, Москва

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

АПАНОВИЧ ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

MENU