ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ

 426919.04.2005

автор: Є.Захаров


ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ (нар. 26.04.1939, м. Нарин, Киргизія. – п. 4.06.2015, Франція)

Математик, кібернетик. Відомий публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва У-раїнської Гельсінкської групи.

Народився П. в робітничій сім’ї. На самому початку Другої світової війни батько П. пішов на фронт і не повернувся. Коли лікарі виявили в П. кістковий туберкульоз, сім’я переїхала до Одеси. 5 років лікувався в туберкульозному санаторії.
У 1956 П. закінчив школу зі срібною медаллю, вступив на фізико-математичний факу-льтет Одеського держуніверситету, де провчився 3 курси. Перервав навчання і рік працю-вав сільським учителем. Навчання продовжив у Київському університеті, закінчив меха-ніко-математичний факультет (1962). До 1968 працював в Інституті кібернетики Академії наук УРСР на посаді інженера-математика за фахом біо- і психокібернетика.

1964, після усунення М. Хрущова, П. пише листа в ЦК КПРС, де висловлює свої пог-ляди на демократизацію в СРСР. З 1966 починає писати статті для самвидаву. Це були статті про природу радянської держави, її ідеологію та з національних проблем в СРСР. П., як і багато хто з дисидентів його покоління, був за переконаннями марксистом і вірив у "соціалізм з людським обличчям".

Брав активну участь в українському національно-демократичному русі шістдесятників. П. був зв’язковою ланкою між українським, московським, кримсько-татарським, єв-рейським правозахисними рухами. Він знайомив москвичів з українським самвидавом, перекладав його російською мовою і возив самвидавські статті і книги з Москви до Києва.

У липні 1968 П. звільнений з роботи у зв’язку з протестами проти порушення прав лю-дини. Почав збирати інформацію про порушення прав людини в Україні і передавати її в "Хронику текущих событий" та в "Український вісник". У 1968 підписав петиції на захист демонстрантів на Красній площі. У травні 1969 П. вдалося влаштуватися на тимча-сову роботу брошурувальником. Скоро звільнений за те, що підписав листа до ООН. У травні 1969 став членом Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР (ІГ). 20.05.1969 підписав перший лист ІГ про її створення, згодом, 26.11.1969, – про репресії проти членів групи, у травні 1970 – в АПН і аґентство Рейтер з розповіддю про ІГ, 26.11.1971 – 5-му міжнародному Конґресу психіатрів з закликом виступити проти вико-ристання психіатрії в СРСР у каральних цілях.

15.01.1972 після декількох обшуків П. заарештований, звинувачений за ч. І ст. 62 КК УРСР у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. 29.01.1973 Київський обласний суд, який відбувся без участі П., визнав його неосудним. 05.07.1973 суд направив П. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню з діагнозом "млявотічна ши-зофренія". Одразу після постанови суду почалася широка міжнародна кампанія на захист П. і Юрія Шихановича. Був створений комітет на їх захист, з часом перетворений на Між-народний Комітет математиків. Він видавав спеціальні бюлетені про становище П. Вели-чезну роль у цьому русі, в одержанні і передачі з України за кордон інформації відіграла дружина П., Тетяна Житникова, яка вела безперервну боротьбу за свого чоловіка, писала численні звернення і листи.

03.06.1974 медична комісія продовжила термін лікування. Влітку того ж року Міжна-родний конґрес математиків у Ванкувері виступає з заявою про негайне звільнення П.. 1975 Тетяна Ходорович збирає матеріали і в самвидаві публікує книгу "Історія хвороби Леоніда Плюща". 23.10.1975 на захист П. в Парижі відбувся великий мітинг математиків, фізиків, психіатрів, при підтримці Міжнародної Амністії і профспілок. Ця кампанія мала велике значення для розуміння міжнародним співтовариством ролі каральної психіатрії в СРСР.
У січні 1976 П. був видворений з СРСР і з тих пір жив у Франції. Західні психіатри ви-знали його здоровим.

1976 П. пише автобіоґрафічну книгу "На карнавалі історії", яка була перевидана бага-тьма мовами в багатьох країнах світу.
У січні 1977 П. на прохання М. РУДЕНКА стає закордонним представником Україн-ської Гельсінкської Групи, потім членом Закордонного Представництва УГГ (Н. СВІ-ТЛИЧНА, П. ГРИГОРЕНКО, згодом М. РУДЕНКО, Р. МОРОЗ та ін.), з 1988 – Українсь-кої Гельсінкської Спілки. Бере участь у різних міжнародних акціях і організаціях на за-хист прав людини в СРСР та інших тоталітарних країнах. До кінця 70-х П. позбувається ілюзій щодо можливості "доброго" соціалізму і стає переконаним антикомуністом. Бере участь у діяльності Інтернаціоналу Опору і в Українсько-Єврейському товаристві, яке бо-реться з українофобією й антисемітизмом.

З початком Афганської війни і посилення режиму в ГУЛАГу разом з П. ГРИГОРЕН-КОМ, В. Буковським, В. Максимовим та ін. стоїть на позиції твердої тактики – Захід по-винен поставити ультиматимум: або СРСР виконує свої зобов’язання в галузі прав люди-ни, або Гельсінкські угоди скасовуються. Закордонне Представництво разом зі Світо-вим Конґресом Вільних Українців, Інтернаціоналом Опору та ін. правозахисними органі-заціями проводило міжнародні громадські конференції з перевірки дотримання Гельсінк-ських угод, паралельні Міждержавним (Бєлград, Мадрид, Відень).

Інтереси П. поступово зміщуються від політики до культурології й літературознавства. В українській редакції радіо „Свобода” П. вів цикл передач „На межі культури”. П. — член об’єднання українських письменників "Слово", член редколегії журналу „Сучас-ність” (Нью-Йорк), дійсний член Наукового товариство ім. Т.Шевченка, автор моноґрафії “Екзод Тараса Шевченка. Навколо “Москалевої криниці”. Це ориґінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми "Москалева криниця", методологічно близь-ке до тартуської структуралістської школи та відомих студій М.М. Бахтіна.

З початком демократичних змін в СРСР П. майже цілком присвячує себе літературі.

У 1990-х П. приїздив в Україну, був учасником Установчого з’їзду УГС (29-30.04.1990), Конґресу національних меншин (Одеса, 1991), Конґресу колишніх по-літв’язнів у Києві (листопад 1994).

П. — автор аналітичних статей про творчість Т.Шевченка, М.Хвильового, В.Барки, Б.-І.Антонича, П.Тичини, В.СТУСА, М.РУДЕНКА, О.Довженка, О.Галича, опублікованих в українських, французьких і російських виданнях. У зв’язку з набуттям Україною незалеж-ності публікує французькою книжку „Україна: Даєш Європу!”, в якому розповідає про іс-торію боротьби українського народу за незалежність. Автор документально-аналітичного відеофільму "З Малоросії в Україну" (1991) і статей про становище й перспективи україн-ської культури. В альманасі L’Intraquille аналізує соціальні, політичні, національні, ідеоло-гічні та психологічні причини Голодомору 1932-33 рр.

Видавництво „Факт” розпочало 4-томне видання „Вибраного” П.

8.11.2006 нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив і помер у Франції.

Бібліоґрафія:

На карнавалі історії.— Сучасність, 1978; У карнавалі історії: Свідчення. – К.: Факт, 2002. – 632 с., іл.
На карнавале истории. – Лондон: ОРІ, 1979. – 710 с.
L.Ploush. NY: Harcourt brace jovanovich, 1979.
Вбивство поета Василя Стуса. http://exlibris.org.ua/stus/r21.html
Екзод Тараса Шевченка. Навколо “Москалевої криниці”. – Едмонтон: Кан. ін-т. укр. студій, 1986; Екзод Тараса Шевченка: Навколо «Москалевої криниці»: Дванадцять статтів. – Передм. Ю.Шевельова. – К.: Факт, 2001. – 384 с., іл.
Ми наймити в абстрактної химери. // Україна.— 1990.— № 29.— С. 18–20.
Його таємниця, або «Прекрасна ложа Хвильового. – К.: Факт, 2006 – 872 с.
II.
История болезни Леонида Плюща / Сост. и комм. Тодорович Т. – М.: Самиздат, 1974 (Амстердам: Фонд Герцена, 1974. (серия „Библиотека Самиздата”, вып. 5); Лондон: Hurst, Париж: Ed. Seuil, 1976. – 1975 р.; Вена, б/и, 1976.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 29, 46-48, 81, 85, 89, 100, 102, 104; вип. 32.— С. 53-56, 76, 87, 89-91; 1975, вип. 38.— 7, 16, 39, 40, 83; 1976, вип. 39.— С. 5, 7, 70, 75; вип. 40.— 7, 11, 12, 18, 19, 21, 70, 78, 140-145.
Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15.— С. 8, 94, 177, 193, 204, 247, 331, 451; 1979, вип. 16-27.— С. 353-354, 372, 394, 436, 441, 454, 456, 459, 492.
Вісник репресій в Україні. Закордонне предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н.Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 9-27; 1981: 1, 2, 3.
Leonid Pliouchtch „Reponse a Alexandre Soljenitsyne” ed. L’Aube, 1991.
Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 13, 14, 21, 22, 24, 26, 27, 31, 215, 231.
Leonid Pliouchtch „Ukraine: A nous l’Europe! ed. Rocher, 1993.
Leonid Pliouchtch „Lannee trente-noire” L’intranquille № 2-3, 1994.
Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 рр.— К.: Либідь, 1995.— С. 99, 117, 122, 129, 147, 153, 154, 160, 167, 175.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Вид-во ім. О.Теліги.— 1998.— С. 190, 213, 217.
Українська Гельсінкська Група: До 20-ліття створення. Документи. Історія. Біоґрафії. Підготували Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко. – К.: Вид. УРП. (Спецвип. газ. „Самостійна Україна, чч. 25-28 (212-215). – 1996. – Жовтень. – С. 20.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядник Є.Ю. Захаров; – Харків: Фоліо, 2001. – С. 121–123.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 568–572. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936077
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 502–504; 2-е вид.: 2012 р., – С. 573–575.

Євген Захаров. Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Останні виправлення Л. Плюща 25.07. 2006. Останнє прочитання 20.07.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Дослідження

Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Події

Виставка «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: солідарна боротьба за спільну свободу». Ольга Багалій

Праці дисидентів

ЗІНКЕВИЧ Осип. ОБОРОНА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ. Зінкевич Осип

Спогади

СВІТЛИЧНА Леоніда. Перший день „Великого погрому”. Світлична Леоніда, Танюк Лесь

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕРЧАК Григорій Андрійович. ОПРИШКО. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Праці дисидентів

Звернення Українського національно-визвольного руху в справі української самостійности. Левко Лук΄яненко

Праці дисидентів

Шістдесяті роки в Україні*. Валентин МОРОЗ

Події

Сорок років від дня «Генерального погрому». Борис Захаров

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

СІРИЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

РАЇСА МОРОЗ: ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ КНИЖКИ. ПАМ’ЯТІ ІВАНА ГЕЛЯ. Раїса МОРОЗ

Інтерв’ю

ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА. Овсієнко В.В.

MENU