ПРОНЮК ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

 348719.04.2005

автор: Т.Пахолок

ПРОНЮК ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 26.09.1936, с. Хом’яківка Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.)

Відомий діяч українського національного руху, автор самвидаву, поширював його. Голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, народний депутат України 2-го скликання.

П. народився в сім’ї коваля Василя, учасника підпілля ОУН-УПА (1909-1978). 1944 німецькі власті прирекли його до кари смерти за те, що полонив двох гітлерівських солда-тів. 1945 схоплений зі зброєю в руках енкаведистами під час облави, засуджений на 15 р. каторжних робіт на шахтах Воркути. Звільнений 1956, реабілітований 1992.

1947 родина – мати Настуня (1912-1948), бабця Любиня, брат Станіслав і Євген – депортована в Караганду (Казахстан) на спецпоселення. Там скоро від непосильної робо-ти вантажницею на залізниці померла мати. Діти опинилися в дитячому будинку (спочат-ку в м. Саранську, пізніше — в м. Каркаралінськ). Щоб уникнути, у зв’язку з наближен-ням 16-річчя, обліку в спецкомендатурі, П. добрався в 1952 до Києва, де влаштувався ро-бітником на завод ім. Письменного. Працював токарем, електрозварювальником, контро-лером ВТК, одночасно навчався у вечірній школі. Звільнився з заводу 1960.

1957-62 навчався на філософському відділенні Київського державного університету ім. Т.Шевченка. З 1962 працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.

З кінця 50-х – учасник опозиційного комуністичному режимові національно-культурного, національно-визвольного руху. Розповсюджує літературу українського сам-видаву.

1964 написав анонімно для самвидаву статтю “Стан і завдання Українського визво-льного руху (неповні тези для обговорення).”, пізніше вилучену КГБ при арештах бага-тьох опозиціонерів у серпні – вересні 1965. Почалися утиски — не була видана книжка П. про діяльність і творчість О.Терлецького, його не допустили до захисту кандидатської ди-сертації, призначеного на першу половину грудня 1965 („Ідейна боротьба в Галичині 70-х років ХІХ ст.”). КГБ через ЦК КПУ вимагав вигнання П. з Інституту філософії. Але дире-кторові Інституту академіку Павлові Копніну вдалося захистити опального філософа, який залишився працювати, але вже не науковим співробітником, а бібліоґрафом у бібліотеці Інституту.

Попри стеження і тотальний контроль КГБ, П. разом з однодумцями, зокрема, з В.ЛІСОВИМ, далі розповсюджував самвидав. Починаючи з 1963 П. тісно співпрацював з І.СВІТЛИЧНИМ. Після масових арештів інтеліґенції у січні 1972 П. вдалося з В.ЛІСОВИМ видати 6-й („київський”) номер “Українського вісника”, щоб цим відвести звинувачення від В.ЧОРНОВОЛА.

П. був заарештований 06.07.1972 з кипою “Відкритого листа членам ЦК КПРС і ЦК КП України” В.ЛІСОВОГО, звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропа-ганди з метою підриву й ослаблення радянської влади” за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. 26.12.1973 засуджений Київським обласним судом на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. (У цій же справі В.ЛІСОВИЙ засуджений на 7 р. ув’язнення та 3 р. заслання, В.ОВСІЄНКО – на 4 р.). Утримувався в пермських таборах №№ 35, 37, 36. Брав активну участь у боро-тьбі політв’язнів за свої права. Відома місячна голодівка в 35-й зоні пов’язана з відстою-ванням прав П., переслідуваного КГБ в таборі. Заслання відбував у Каракалпакії (Узбець-ка РСР).

Повністю відбувши термін, у квітні 1984 повернувся в Київ. З труднощами влаштувався на роботу бібліографом в НДІ Державтотранспроект.

1988 бере участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС), був членом її виконкому. Того ж року, як член ініціативної групи, створював Всеукраїнський “Меморіал” ім. В.Стуса, Товариство української мови.

1989 П. ініціював створення, всупереч заборонам КГБ, нинішнього Всеукраїнсько-го товариства політичних в’язнів і репресованих, установчі збори якого відбулися в Києві на Львівській площі просто неба 03.06.1989. З тих пір - до серпня 2010 р. - його незмінний голова до . Був серед організаторів Народного Руху України (НРУ).

1990 був одним із фундаторів створення Української Республіканської партії (УРП), багато років — член її Проводу.
1990 обраний депутатом Київської міської ради, був членом її президії, 1992-93 – го-ловою демблоку міськради. 1992-94 завідував сектором міськради з гуманітарних питань.

У березні П. 1994 обраний народним депутатом України від Тисменицького вибор-чого округу Івано-Франківської обл.. Працював у Комітеті Верховної Ради України з пи-тань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, головою підкомі-тету з питань громадян з особливим статусом.

Нагороджений медаллю Т.Шевченка “За віддану працю для добра всього українсь-кого народу та жертовний вклад на визволення України та підтримку свободи всім наро-дам світу” Спілки Визволення України (1977), почесним орденом “Січовий Хрест” (1995), орденом Угорщини “Хрест за заслуги” (1996), орденом “За заслуги” III ступеня (1996), ІІ ступеня (2001), І ступеня (2005), орденом Свободи (2010). Указом Президента від 25.09.2006 П. присвоєне звання Герой України.

Бібліоґрафія:
І.
Стан і завдання Українського визвольного руху (неповні тези для обговорення). –Самвидав, 1964. – 5 с.
Заява Секретареві ЦК КПРС від п/в Пронюка Є. // Інформаційний бюлетень № 4. Листопад 1978 року. Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. – Нью-Йорк, 1981. – С. 13-16; Те ж: Українська Громадська Група сприяння виконанню Ге-льсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упо-рядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т.3. – С. 162-164.
Тотальний ґандж, або перебудова з погляду соціології // Український вісник, вип. 13. – 1988. – С. 96-105.
Кризу можна зупинити / Інтерв’ю Віталія Коцюка з Є.Пронюком // Україна, № 6, 1990. – Лютий. – С. 2-3.
У таборах не помирають, там гинуть // Молода гвардія. – 1990. – 14 березня.
Месія свободи (про А.Сахарова) // Вісник АН УРСР, № 5. – 1991. – С. 184-185.
Репресивні режими в Україні: минуле і сучасне / Доповідь на І Всесвітньому конгре-сі українських політичних в’язнів // Голос Галичини, № 1. – 1992. – С. 14-17.
Україна на шляху до свободи // Зона, № 1. – 1992. – С. 3-5.
Облава на інакодумців // Самостійна Україна, № 6. – 1992. – Лютий.
Україна утверджується! // Зона, № 3, 1992. – С. 3-6.
Мы строим Украину коммунистическими руками / Интервью записал Костантин Мищенко // Экспресс-хроника. – 1993. – 23 марта.
Незламний і гордий (про В.Стуса) // Не від любив свою тривогу ранню. – К.: Укр. Письменник, 1993. – С. 184-185.
За хліб не платять свободою (промова на зустрічі Президента України Леоніда Крав-чука з представниками громадських і політичних організацій 4 січня 1993 р.) // Зона, № 4, 1993. – С. 151-153. http://www.umoloda.kiev.ua/number/762/169/27720/
Репресовані. Хто вони? (Інтерв’ю) // Народна газета, № 16 (97). – 1993. – Травень.
Добро і краса врятують Україну. (Інтерв’ю) // Українське слово, № 11 (2707), 1994. – 17 березня.
Історичний досвід українських політичних в’язнів в утвердженні державності та їх-ня діяльність за нових умов / Доповідь на ІІ Всесвітньому конгресі українських політич-них в’язнів // К.: Райдуга, 1994. – С. 9-15.
Боротьба за свободу і власну державу – історична магістраль України 1920-1980-х років // Зона, № 7, 1994. – С. 223-227.
В лагере на Урале мы знали – „Нюрнберг-2” буде!: Інтерв’ю / Записала Олександра Парахоня // Независимость. – 1996. – 19 апреля.
Бути карі за злочини! // Злочин без кари. – К.: Стилос, 1998. – С. 19-21.
Задля України жити // Зона, № 14. – 1999. – С. 312-338.
Невідворотність відповідальності за злочини комуністичного тоталітаризму // Зона, № 15, 2001. – С. 241-243.
Законодавству про політичні репресії – національну пам’ять // Десять років роботи Комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Варта,. – 2001. – С. 35-37.
Пам’яті героя (про В.Макуха) // У боротьбі за волю України. Кн. 2. – Львів, 2003. – С. 75-78.
Іван Світличний – Драгоманов ХХ століття // Зона, № 18. – 2004. – С. 67-70.
Конституйована пам’ять // Зона, № 20, 2006. – С. 3-6.
Остап Терлецький в ідейній боротьбі в Галичині 79-х років ХІХ століття. Моногра-фія. – К.: Укр.. центр духов. культури, 2006. – 256 с.
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 20, 78; вип. 32.— С. 46; вип. 33.— С. 21-23, 25, 26, 28, 31, 41; 1975, вип. 38.— С. 46, 47; 1976, вип. 39.— С. 12, 20, 30; вип. 40.— 12, 16, 91; вип. 42.— С. 39, 40, 42-47, 53, 56; 1979, вип. 51.— С. 61, 62, 69-73, 74-77, 83, 90-92; вип. 52.— С. 43-46, 52, 61, 63, 66; 1980, вип. 55.— С. 33
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-23, 5-32, 6-4; 1981: 2, 3, 6; 1982: 2-33, 7/8-31; 1984: 5-20.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 24.
Роженко Микола. „Ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки...” З до-кументальної повісті „Уроки життя” // Березіль, № 8, 1991. – С. 141-160.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 10, 61, 91, 112. 119, 125, 129, 143, 155.
Роженко Микола. (Лист В.Щербицькому щодо Є.Пронюка і В.Лісового) // Зона, №. 11. – 1996. – С. 231-232.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 122, 153, 155, 157, 193, 194.
Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Лип-невих академічних читань. Випуск І. – К.: Український Центр духовної культури. – 2002. – С. 3-38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року. – С. 66–70.
Хто є хто в Україні. – К.: „К.І.С”, 2004. – С. 690.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядку-вав автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 15, 23-26, 37, 39-42, 83, 115, 120, 154-157, 162, 173, 289, 303, 308, 328, 331, 336; Кн. 2. – С. 78, 82, 119, 124, 126, 138, 143, 181, 188, 241, 247, 259-279 (Вирок 1973 р.), 286, 292.
Тамара Пахолок. За хліб не платять свободою // Україна молода, № 176. – 2006. – 26 вересня. http://www.umoloda.kiev.ua/number/762/169/27720/
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 591–594. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936910
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 518–519; 2-е вид.: 2012 р., – С. 591–692.

Тамара Пахолок. 19.04.2005. Виправлення Є. Пронюка 28.08. 2006. Останнє прочитання 20.07.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

ВОЗНА (КУШНІР) ГАЛИНА ПЕТРІВНА (нар. 16.02.1931, м. Житомир – п. 15.02.2017, м. Київ). Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

ФЕЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Пересієнко Ігор

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Спогади

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. АВТОБІОГРАФІЯ. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава МАРИНОВИЧА). Інна Сухорукова

Спогади

СВІТЛИЧНА Леоніда. Перший день „Великого погрому”. Світлична Леоніда, Танюк Лесь

Спогади

БАДЗЬО Юрій. ПРАВО ЖИТИ. Кравченко Валерій

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Інтерв’ю

МОТ Олексій Петрович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕРЧАК Григорій Андрійович. ОПРИШКО. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГРИНЬ МИКОЛА ЄВДОКИМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина). Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АРСЕНИЧ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОСІВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

MENU