ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ

 547119.04.2005

автор: І.Рапп. Виправив Г.Приходько

ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ (нар. 20.12.1937 с. Олександрополь, Синельниківського р-ну, Дніпропетровської обл. - п. 15.08.2015 р у м. Бібрка Львівської обл.)

Націоналіст-державник. Засновник Української Національної партії, учасник створення Української Міжпартійної Асамблеї.

П. народився в родині селян – нащадків запорозьких козаків. Дитинство і юність — характерні для покоління, що народилося за часів сталінського терору і бачило війну, не встигши ні перед ким завинити.

Почуття протесту проти несправедливостей світу і ригористичне несприйняття брехні й примітивізму суспільного життя зумовлені духом непокірности, що панував у родині, і реаліями суспільного устрою. Тому особисте життя не було самоціллю. Воно було підпорядковане зміні світу. Пошук шляхів впливу на суспільство зрештою привів до висновку про необхідність включитися в процес зміни ідеології, подолання стереотипів влади і суспільства, що склалися в умовах тривалого пригноблення українського народу.

Виходячи з того, що суспільний дух, місце людини в суспільстві і права людини в умовах імперії є похідними від рівня свободи нації, П. спрямував свої зусилля саме на націю, на її державне втілення. Тому він вважає себе націоналістом-державником і, водночас, дисидентом. На думку П., права людини і права держави лежать у різних площинах і не перетинаються.

Держава має права тільки щодо інших держав. Усередині країни держава, як похідна від суспільства, прав не має. Вона має обов’язки і несе відповідальність перед своїми громадянами, які її леґітимізують, утримують і захищають. Якщо держава пригнічує людину, то це означає, що суспільство, громадяни або втратили контроль над державою, або погодилися на її панування. Але це правильно для національної держави. Імперія, якою був СРСР, виникає внаслідок завоювання з подальшою колонізацією завойованих територій і закріпаченням народів. Оскільки імперія тримається силою метрополії, тобто запереченням національної свободи, то реалізація прав людини в ній можлива лише через повалення влади сили, тобто лише через руйнацію імперії. Боротьба за права людини в імперії має сенс як інструмент зруйнування імперії.

П. закінчив Одеський інститут інженерів зв’язку (1959 – 1964). Офіцер, служив у війську.

Уперше П. був заарештований 27.12.1973 в Калузі. Йому інкримінували розповсюдження двох листівок. І хоча листівок було всього 7 примірників, і в них не було закликів ні до насильства, ні до повалення влади, він був засуджений 10.07.1974 за ст. 70 КК РРФСР до п’яти років позбавлення волі. Його дії суд кваліфікував як "антирадянську агітацію і пропаганду з метою підриву й ослаблення радянської влади". Карався в пермському таборі № 36 та у Владимирській тюрмі.

Удруге заарештований 01.07.1980 у своєму селі на Дніпропетровщині. Арешт викликаний зверненням П. до Голови КГБ СРСР Ю.Андропова з вимогою не допустити запроторення І.СОКУЛЬСЬКОГО (заарештованого 11.04.1980) до психлікарні, а якщо дисидент СОКУЛЬСЬКИЙ (член Української Гельсінкської групи) дійсно вчинив злочин, то судити його відкритим судом, оскільки закриті суди у справах про антирадянську пропаганду й агітацію законом не передбачені.

У день одержання цього звернення канцелярією Андропова П. був заарештований і 7–13.01.1981 засуджений разом з СОКУЛЬСЬКИМ до 5 р. ув’язнення в тюрмі, 5 р. у таборах особливого режиму з подальшим засланням на 5 р. Дії обох суд кваліфікував за ст. 62 ч. 2 КК УРСР, визнав їх особливо небезпечними рецидивістами. Карався в Чистопольській тюрмі та в таборі особливого режиму ВС-389/36 у сел.. Кучино Пермської обл.

Звільнений П. 08.07.1988 у зв’язку з ліквідацією таборів для політв’язнів та зміною внутрішньої політики в СРСР.

Після звільнення П. жив у Львові й активно включився в національно-визвольну боротьбу українців. У лютому 1989 починає видавати й редагувати нелегальний журнал "Український час", який орієнтував українців на боротьбу за свою державу. У жовтні 1989 створює першу в новітній історії України політичну партію — Українську Національну партію, яка порушила панівну тоді однопартійність і викликала з весни 1990 вибухоподібне народження багатьох партій. Кінцевою метою УНП було завоювання народом національної незалежності і відродження Української держави у формі Української Народної республіки.

У липні 1990 П. став учасником створення Української Міжпартійної Асамблеї (УМА), яка відкидала парламентський шлях здобуття незалежності й орієнтувала на революційні дії через створення органів державного самоуправління народу. За п’ять місяців діяльності УМА зареєструвала 2,5 млн. громадян Української Народної Республіки. З 1.07 до 22.12.1990 П. був головою Національної Ради УМА.

Після проголошення незалежності П. відійшов від практичної політики і зайнявся політичною публіцистикою, що торкається проблем української держави. З лютого 1989 р. до 1998 р. видавав і редагував незалежний політологічний журнал "Український час", в 2000 р. – 2001 р. – голова правління громадської організації „Інститут сучасного громадського менеджменту”. 3 2003 року – член редакційної ради журналу „Воля і Батьківщина” і постійний автор у цьому журналі.

З 1994 на пенсії за інвалідністю. Жив у м. Бібрка Львівської обл.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 40.— С. 85; 1979, вип. 51.— С. 46, 65, 71-73, 74-76; вип. 52.— С. 57, 64, 73; 1983, вип. 63.— C. 79.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-11, 10-6; 1981: 1, 2, 5; 1982: 4-18, 7/8-1, 10-20; 1984: 10-20; 1985: 7/8-18 10-24.
Вести из СССР. Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 7-8, 13-49.
Інтерв’ю Г.Приходька від 20-22.01. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937072
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні 1956 – 1987). / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 15-17, 30.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Приходько_Григорій_Андрійович
http://uk.wikisource.org/wiki/Справа_Сокульського_і_Приходька:_Вирок
http://uk.wikipedia.org/wiki/Користувач:Pryhodko
http://uk.wikisource.org/wiki/Користувач:Pryhodko
Відповіді http://archive.khpg.org/index.php?id=1162153827&w 29.10.2006
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 584–586. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937072&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 513–514; 2-е вид.: 2012 р., – С. 586–587.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Виправив Г. Приходько. Останнє прочитання 20.07.2016.

ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ " hspace=10 vspace=5 border=0 style="WIDTH: 201px; HEIGHT: 263px" alt="">

 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Праці дисидентів

МОЛОДА ПОЕЗІЯ В УКРАЇНІ 1960-1963 рр. І ЇЇ РОЗГРОМ. ЗІНКЕВИЧ ОСИП

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Персоналії / Загальнодемократичний рух

СУСЛЕНСЬКИЙ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

АЛЕКСЕЄВ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ. Кіпіані Вахтанґ, Овсієнко Василь

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Праці дисидентів

МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЗАВГОРОДНІЙ ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАКАР ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МАКАР ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКИЙ ЧАС

Ґлосарій

МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМУ В СРСР „ПЕРМЬ-36”

Опитування

Приходько Григорій

Інтерв’ю

ГРИНЬКІВ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU