Рада родичів в’язнів євангельських християн-баптистів
автор: Борис Захаров
У лютому 1964 року виникла правозахисна організація ЄХБ – “Рада родичів в’язнів євангельських християн-баптистів” очолювана протягом 15 років Лідією Вінс – матір’ю Георгія Вінса і дружиною Петра Вінса, який загинув у сталінських таборах. Лідія Вінс відбула за свою діяльність трирічний термін від 1970 до 1973 року. Ця правозахисна організація займалася збором та поширенням інформації про репресії щодо віруючих ЄХБ, та збором матеріальної допомоги родинам в’язнів. У 1974 році було заарештовано самого Георгія Вінса – секретаря РЦ ЄХБ. Проте це викликало таку потужну хвилю протесту як на Заході, так і в СРСР, що керівництво Радянського Союзу змушене було піти на поступки і обміняти Г. Вінса на кількох радянських шпигунів, заарештованих на Заході. В еміграції Г. Вінс провадив активну громадську діяльність щодо захисту прав баптистів в СРСР та допомоги сім’ям ув’язнених. Він організував представництво РЦ ЄХБ в США.
Дуже важливим моментом була тісна співпраця руху баптистів з правозахисним рухом, а також в Україні з українським національним рухом. Зближення з правозахисниками зробило цей рух неізольованим, відкритим. У ХТС постійно публікувалась інформація про репресії проти баптистів. Як вже згадувалось, ще один представник баптистської родини Вінсів – Петро Вінс, син Георгія та онук Лідії й Петра Вінсів, вступив до УГГ.
Баптисти широко розповсюджували свій самвидав. З 1963 року виходив журнал ЄХБ “Вісник спасіння” (з 1976 року – “Вісник істини”). “Рада родичів в’язнів” публікувала з 1964 року “Чрезвычайные сообщения”, а з 1971 року – “Бюллетень Совета родственников ЕХБ”. З 1971 року баптистами було відкрито видавництво “Християнин”. Воно оголосило про свою діяльність, проте свої типографії вимушено було тримати у підпіллі. До 1983 року ними було віддруковано близько півмільйона Євангелій і духовних видань різними мовами, в тому числі українською. Кілька разів органи КДБ викривали підпільні типографії видавництва. Так, в Україні, в селі Старі Кодаки Дніпропетровської області у 1980 році було викрито й розгромлено підпільну друкарню видавництва “Християнин”. У цій справі зазнало переслідувань багато баптистів.
Після виїзду в еміграцію Лідії Вінс “Раду родичів в’язнів” очолила Ганна Козорєзова – дружина багаторічного в’язня сумління Олексія Козорєзова. У 1980 році вона, мати 10 дітей, була умовно засуджена до 3 років. Іншого члена організації – Уляну Германюк, мати 5 дітей, було засуджено до 3 років ВТК. З 1979 року з метою релігійного виховання дітей членами “Ради родичів в’язнів” був організований літній дитячій пересувний табір У 1980 році у Львові за організацію табору Павла та Володимира Ритікових і Галину Вільшанську було засуджено до 3 років ВТК. У 1981 році були заарештовані усі члени РЦ ЄХБ, окрім Крючкова, який переховувався з 1971 року.
Розмах судових репресій щодо баптистів можна оцінити за такими цифрами: на травень 1982 року у радянських тюрмах і таборах утримувалось 158 баптистів, що становило половину усіх релігійних в’язнів сумління в СРСР. В Україні у 1980-1981 роках засуджено 28 віруючих ЄХБ. Проти баптистів широко застосовувались також інші репресії: розгін служінь, весіль і навіть похоронів, цькування дітей у школах тощо.