БАРСУКІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

 418007.07.2005

автор: Овсієнко В.В.

(нар. 13.03.1938, м. Одеса).

Учасник руху за незалежність. 

Батько, Федір Григорович, 1898 р.н., загинув 1944 на фронті під Яссами, недужа мати Ганна Сильвестрівна Бучовська не могла сама поставити на ноги трьох дітей, тому Володимир до 7 класу жив у тітки в с. Рожнятівка Томашпільського р-ну на Вінниччині. 1957 закінчив Одеський технікум Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР за фахом «технік-технолог». Два роки працював  майстром кондитерського цеху харчокомбінату в м. Первомайськ Миколаївської обл.

Ще з 5-го класу писав вірші. Це привело його до літературної студії при газеті «Прибузький комунар», де познайомився з Олексою РІЗНИКІВИМ, Іваном Галиняком, Станіславом Швецем, Валентиною Кравчук та іншими молодими людьми, які під впливом спогадів про голод 1933 р., репресії та війни, критики культу особи Сталіна, «хрущовської відлиги» виробляли критичні погляди на радянську дійсність. Уже в травні 1958 Б. та О.РІЗНИКІВ дійшли думки боротися проти партійної диктатури. Юнаки виношували думку створити підпільну організацію, вели в своєму колі критичні щодо радянської дійсності розмови, писали вірші, які згодом були розцінені як антирадянські. 

20.07.1958 р. Б. приїхав до О.РІЗНИКІВА в м. Кіровоград з записаними на папері окремими ідеями, гаслами та словами, що мали увійти до листівки. Вони склали перший варіант листівки «Обращение к народу», переписали текст від руки і кожен узяв його з собою, щоб доопрацювати. Та Б. загубив свою листівку, тому відновив її з пам’яті. 10.08 вони в Кіровограді на березі річки Синюхи  доопрацювали листівку і підписали її абревіатурою «СОБОЗОН», що мало означати «Союз борьбы за освобождение народа» – організації, яку вони мали намір створити. Листівка була спрямована не проти Радянської влади (Ради в ній і не згадуються), а проти «диктаторської політики партії комуністів», яка привела народ до зубожіння і безправ’я, проти брехні й дволикості, проти гонки озброєнь. Листівка закінчувалася закликами: «Мы желаем братства, истинного братства, а не вражды между народами всех стран мира! Довольно раскалывать мир на два так называемые «лагеря»! Долой фашистскую диктатуру партии! Нам нужна подлинная свобода взглядов, слова, печати! Мы стоим за признание религии и церкви государством! Долой атеистическую пропаганду! Да здравствует подлинная свобода народа!».

Мали намір роздобути друкарський шрифт, але поки що розмножили листівку на друкарській машинці Первомайського харчокомбінату, а Станіслав Швець – на машинці свого батька, разом біля 40 екземплярів. 7–10.11.1958 р., на «Жовтневі свята», Б. в Одесі, а О.РІЗНИКІВ у Кіровограді розклеїли, розмістили на стендах та розклали листівку в людних місцях. 

11.07.1959 Б. звільнився з роботи і повернувся з Первомайська в Одесу. Щоб відстежувати контакти запідозрених, туди ж після школи радіометристів із Севастополя перевели служити матросом О.РІЗНИКІВА.

1.10.1959 одночасно відбулися обшуки в Б. вдома, у РІЗНИКІВА в кубрику, у його батьків, у С.Швеця. Того ж дня всі троє були затримані, 3.10 С.Швець був відпущений під опіку батьків, а Б. та О.РІЗНИКІВ заарештовані. Під час слідства утримувалися в СІЗО КГБ, після його закінчення 1.01.1960 переведені до Одеської в’язниці, де сиділи вже в одній камері.

Звинувачені були за ст. 7 ч.1 та ст. 9 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958. Військовий трибунал Одеського округу (бо О.РІЗНИКІВ був військовослужбовцем) 15–19.02.1960 засудив обох на 1,5 р. ув’язнення в таборах суворого режиму. За ст. 9 трибунал їх виправдав, хоча прокурор вимагав 4 р. для РІЗНИКІВА і 3 р. для Б.. Прокурор опротестував вирок, проте Верховний суд УРСР залишив його в силі.

Слід наголосити, що саме під час слідства Б. та О.РІЗНИКІВ усвідомили, що вони українці, що їхня батьківщина поневолена, і вирішили присвятити себе визволенню її з колоніальної залежності. Коли їх звели після закінчення розслідування в одній камері, вони свідомо перейшли на українську мову спілкування (хоча суд ще відбули російською). Тому їхнє каяття і запевнення трибуналу, що вони усвідомили свої помилки і розпочнуть «нове життя», не було фальшивим. Формування їхньої національної самосвідомості довершувалося на етапі, в мордовському таборі № 11 (ст. Явас) внаслідок інтенсивної інтелектуальної праці та під впливом політв’язнів, особливо колишніх повстанців – українських, литовських, латиських, естонських.

Звільнившись 1.04.1961, Б. уже 20.04 влаштувався на Одеський завод холодильного машинобудування спочатку робітником деревообробного цеху, потім вантажником, слюсарем-випробувачем – так до 1968, коли закінчив українське відділення філологічного факультету Одеського університету ім. Мечникова, навчаючись вечорами.

Б. брав участь у культурницькому русі шістдесятників. Разом з О.РІЗНИКІВИМ, Олегом Олійником, Галиною Могильницькою брав участь у збиранні книг для українців Кубані, організованому Святославом КАРАВАНСЬКИМ, у новорічних колядуваннях, у роботі Української самодіяльної хорової капели. Б. та О.РІЗНИКІВ виготовили до 10 фотокопій праці І.ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», поширювали «Український вісник», статті В.МОРОЗА, С.КАРАВАНСЬКОГО (зокрема, його позов на міністра освіти Ю.М. Даденкова), В.ЧОРНОВОЛА, національно наснажені вірші Василя СИМОНЕНКА, Миколи ХОЛОДНОГО, Миколи Вінграновського, Ігоря КАЛИНЦЯ, Василя СТУСА, Ліни КОСТЕНКО, Івана ДРАЧА та ін.

Закінчивши університет, Б. працював учителем української мови, відповідальним секретарем обласної організації Товариства охорони природи, звідки його звільнили, дізнавшись про судимість. Майже рік не працював. Нарешті 1975 став літпрацівником багатотиражної газети «Радянська швея» Одеського виробничого об’єднання ім. Воровського, де працював до 1992. Нині – кореспондент газети «Одеський дачник».

Брав участь у роботі Товариства української мови, «Просвіти», Народного Руху України, Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Реабілітований 23.11.1992 р. військовою прокуратурою ОдВО. Дружина – Осипа Комарницька. Позапартійний. Живе в Одесі.

Бібліографія:

Ми з ГУЛАГу: Колективний збірник / Укладачі Р.Б.Іванова, Л.С. Рибак. – Одеса: Астропринт, 1999. – 324 с.: іл.. – (Сер. „Одеського Меморіалу”. Вип. 7). Рос. і укр. мовою. –С. 17.

Олекса Різників. Хлопці, які відкрили нагість короля. – Зона, 1994. – Ч.7. – С. 168 – 180.

Одесский мартиролог, т. 2. – Одеса: Окна, 1999. – С. 44.

Олекса Різниченко. Промінь з Одеси: Ніна Строката в поезії, документах і спогадах (до 2-их роковин смерти). – Одеса: Друк, 2000. – С. 64-67.

Олекса Різниченко. СОБОЗОН. – У його кн. З людей. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2000. – С. 362-376. 

Донька Одеси: Ніна Строката в документах і спогадах. Упор. О.С.Різників. Наук. ред. канд. іст. наук Ю.Зайцев. Різників Олекса Сергійович. Бран: Поема-містерія. – Одеса: Друк, 2005. – С. 13, 17, 19, 21, 273. 

Архів ХПГ: інтерв’ю з О.Різниківим 25.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1135181667&w;

Енциклопедія сучасної України, Т. 2. – К., 2003. – С. 278; Документи з архівної справи № 24962 П Різникова О.С. та Барсуківсього В.Ф 1958–1961 рр. // Одеська хвиля: Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2006. – С. 39–72;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. –С. 63–66. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120723030;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 70–71; 2-е вид.: 2012 р., – С. 77.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 16.06.2002. Останнє прочитання  2.08.2016.