ГУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

 431029.09.2005

автор: Овсієнко В.В.

Слухати аудіо файли

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 23.01. 1926 р., с. Лісковець Міжгірського р-ну Закарпатської обл. – 19.06. 2001, м. Київ).

Учасник національно-визвольного і правозахисного руху.

З родини селян-бідняків. Батько Василь (1886-1954), мати Марія (1893 – 1983) 12 років стягалися на хату. Мав двох братів: Іван 1914-1996, Федір 1924 р.н. –  служив у Чеській Леґії ґенерала Свобода, сестри Марія (1930 – 1988), Калина (1933 - 1997).

1939 р. Закарпаття було окуповане  мадярськими військами. Не бажаючи терпіти гніту, в 1940 р. 14-літній Ґ. еміґрував у Галичину, де потрапив у радянський концтабір у м. Сколе. Звідти його перевели в табір для малолітніх, відтак у дитячий будинок "Новий Розділ". Через півроку Ґ. підмовив ще одного хлопця тікати. Добралися до Львова, де їх піймали енкаведисти і послали в школу фабрично-заводського навчання (ФЗО). З приходом німців Ґ. вирішив повернутися додому, але потрапив до рук угорської польової жандармерії. Два місяці провів в ужгородській тюрмі. Присудили 2 р. умовного покарання: що другого дня мав іти за 20 км зголошуватися до жандармської станиці.

Учителька в с. Лісковець, зауваживши здібності Ґ., підготувала його до екзаменів. 1944 р. він вступив до Ужгородського педагогічного ліцею. На третьому курсі, 18 жовтня 1946, Ґ. заарештували на підпільній квартирі як учасника організації "Закарпатоукраїнські повстанці" (ЗУП), якою керував Лисенко-Писанко (згодом розстріляний на Інті за підготовку повстання). Тоді заарештували більше тридцяти членів ЗУП.

У травні 1947 Військовий трибунал Прикарпатського округу в Ужгороді присудив усім членам ЗУП по 10 років ув'язнення; Ґ. та ще двом – додатково по 5 р. позбавлення прав за ст. 54, 1-"а", 11, “антирадянська агітація і пропаганда”. 

  Майже місяць тривав етап разом з карними в"язнями. Перший концтабір – мідна шахта в Джезказґані, Пещлаг. За місяць там здорові люди ставали інвалідами: мідний порох осідає в легенях. Ґ. відмовився йти в шахту. У карцерах був доведений до повного виснаження. Урятувався тим, що його взяли художником у КВЧ (культурно-виховна частина). Ґ. пройшов майже двадцять таборів: Спаськ (двічі), 12-й концтабір, Карабаз – це лісоповали, кам'яні кар'єри, вугільні шахти. У Спаську дійшов до останньої стадія дистрофії. Урятував його лікар-в'язень з Закарпаття Іван Коршинський (згодом народний депутат України), узявши на роботу до лікарні. Там же, у Спаську, Ґ. був звинувачений у розправі над кримінальниками. Тримав голодівку 6 днів.

  У таборах був близький з Михайлом Марчаком, істориком Ярославом Дашкевичем, з членом Української Головної Визвольної Ради Михайлом Степаняком, депутатом Сойму Чехословаччини Василем Климпушем.

  5 04. 1955 р. московська комісія звільнила Ґ. На другий день Великодня був удома. Виїжджав на заробітки на лісоповал. Його запросили працювати художником Міжгірського районного будинку культури. 

  1957 р. газета "Міжгірська зірка" написала, що радянська влада все дала Ґ.,  а він малює образи. Тоді він надрукував на друкарській машинці протест тиражем 30 штук і розповсюдив його по школах, селах району. За короткочасної "хрущовської відлиги" обійшлося викликом до прокурора та переведенням на роботу художником у Хустський районний будинок культури. 

  У 1961-63 рр. Ґ. працював у Каневі. 1963 р. навчався в Києві у вищій образотворчій школі. Бував на вечорах шістдесятників, познайомився з художниками, бував у майстерні Алли ГОРСЬКОЇ на Чорній Горі, у Людмили Семикіної, Веніаміна Кушніра, Галина Зубченко, Куткіна. Перебрався до Києва, працював художником у кінотеатрах, жив іноді без прописки. Активно розповсюджував самвидав, який найбільше одержував від Євгена Обертаса. 

  Після арештів української інтеліґенції 1965 р. в Ґ. було кілька обшуків. Вилучили декілька машинописних екземплярів праці Івана ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Обійшлося допитами, бо в КГБ не було доказів, що Г. давав комусь читати самвидав.

  Після арештів 1972-73 рр. у Ґ. вилучили книги Хвильового, Грушевського. Коли в 1976 р. створилася Українська Гельсінська Група, Ґ. допомагав Оксані МЕШКО перевозити й переховувати документи. Його часто викликали на допити в КГБ аби просто годинами тримали в міліції, коли відбувалися якісь події, напр., 22 травня. Міліція погрожувала виселити Ґ. з Києва як не прописаного, але він 1981 р. одружився з Єлизаветою Косяковою.

  З настанням перебудови Г. брав участь у створенні Українського культурологічного клубу (1988), який 1989 р. в повному складі вступив в Українську Гельсінську Спілку. Один з організаторів Установчих зборів Товариства політв’язнів і репресованих (3.06. 1989), де був обраний заступником голови Товариства і працював ним 9 р. а також заступником редактора журналу "Зона", який досі виходить з його обкладинкою. Виступав у пресі як мистецтвознавець і як публіцист – проти російського великодержавного шовінізму. 

  У вересні 1997 пізно ввечері Ґ. тяжко побили невідомі хулігани за те, що відповів їм українською мовою. Після того тяжко хворів, що призвело до смерті.

 Бібліографія

І.

Василь Ґурдзан. І біль, і слово... Публіцистика. Упорядник Юрій Хорунжий. – К., 2001. – 54 с. 

Інтерв'ю В.Ґурдзана В.Овсієнку // Ґаз. “ Шлях перемоги”, ч. 30 (2465) 25 07. 2001. 

Світлої пам'яти Василя Ґурдзана (23.01. 1926 – 19.06. 2001) –

Інтерв'ю В.Ґурдзана // ґаз. “Шлях перемоги”, ч. 30 (2465). – 2001. – 25 липня; http://archive.khpg.org/index.php?id=1470513321

ІІ.

Світлої пам'яти Василя Ґурдзана (23.01. 1926 – 19.06. 2001) (у т.ч. інтерв’ю від 8.11. 1998 // Зона, 2002, № 16. – С. 343–353.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 212–214. http://archive.khpg.org/index.php?id=1128024486
Рух опору в Україні: 1960 – 1990.

Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 191–192; 2-е вид.: 2012 р., – С. 211. 

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 15.02.2005. Останнє прочитання 7.08.2016.   

 Поділитися
MENU