ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ

 443714.07.2007

автор: Овсієнко В.В.

ОТЧЕНАШЕНКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ (нар. 1.10.1941, м. Сарата Одеської обл.)

Робітник, лідер молодіжної групи, яка поширювала листівки проти економічної політики М.Хрущова.

Мати Павла, Марія Подуст, померла 1948 р.. Батько – учасник війни, мав багато нагород і поранень. У зв’язку зі втратою здоров’я домагався лікування, за що 1949 р. був ув’язнений на 4 р., працював на будівництві Куйбишевської ГЕС. Відбувши покарання, невдовзі помер. Павло виріс у тітки.

Закінчивши російську середню школу в Сараті, 1957 р. поступив у будівельне училище в Одесі. Провчився 2 р. і після закінчення 4 р. працював на комсомольській будові у м. Котовськ Одеської обл. – на буді-вництві цукрового заводу. Був комсомольським активістом.
1960 р. делеґований на Всесоюзний зліт ударників комуністичної праці в Москві. Під час обіду до одеської делеґації підійшов М.С. Хрущов і сказав: "Ну що, одесити, вип'ємо за ваші подвиги, за ваш труд?" Невдовзі відбулася друга зустріч...

З травня 1963 р. будував Іллічівський морський порт. Тоді ж поступив на вечірній відділ Одеського будівельного інституту, де провчився до арешту. Працював бригадиром будівельної бригади.

Довкола О. згуртувалася група критично мислячої молоді, чоловік 6, невдоволеної економічним стано-вищем трудящих, всевладдям КПРС. Вони почали малювати на зворотах плакатів карикатури на М.Хрущова, на владу і таємно вивішувати їх у людних місцях в Одесі, в Іллічівську. Так, у часи хрущовського безхліб’я, 13.09.1963, вивісили від імені неіснуючої «Чистой Марксистско-Ленинской партии» листівку такого змісту: «Товарищ! Требуй отставки партии Хрущева! Не верь болтунам! Повышение цен. Снижение зарплаты рабочим. Провал в сельском хозяйстве. Вот работа партии Хрущева». 18.09 були розкидані на вулицях ще 12 листівок, що містили заклики "Долой партию Хрущева!"

Кагебісти „вирахували” О. за тим, що він купував у книгарнях плакати і політичну літературу. Зауважи-вши, що за ним стежать, О. поїхав з Іллічівська в Одесу і провів у парку ім. Т.Шевченка експеримент: рап-том різко повернув назад і побачив аґентів. Після цього він заборонив друзям підходити до нього і сказав, що всю справу візьме на себе.

28.09.1963 р. на роботі люди в цивільному сказали йому: "Ваша кандидатура запропонована на роботу за кордоном. Нам треба з'ясувати деякі питання". Повезли у відділ кадрів порту і оголосили про арешт. В Одеському управлінні КГБ влаштували двогодинний перехресний допит: "На кого ви працюєте? З ким ви маєте зв'язок в Америці? Хто вам дає кошти?". Генерал-майор Куварзін кричав: "Как вы могли на нашего отца, Никиту Сергеевича, такие карикатуры рисовать, такую клевету, такую пакость писать!?"

Ескортом з трьох „Волг” О. привези в Іллічівськ, де було вимкнуто світло. Обшук у гуртожитку не дав ніяких доказів. Відтак О. помістили в камеру попереднього ув’язнення в Одесі.

Слідчий Рижко після декількох допитів сказав: "Я не бачу тут нічого антирадянського. Ми вас звільни-мо. Почекайте". Натомість прийшов парторг КГБ майор Водоп'янов, який, протримавши О. кілька місяців у камері-одиночці, знайшов вину за ст. 62, ч.1 КК УРСР „антирадянська агітація і пропаганда”. Щоправда, він робив спроби звинуватити підслідного у зберіганні ніби порнографічної листівки, шукав, чи не мав він яки-хось конфліктів з оточенням.

Нікого О. не видав: „своїх однодумців залишив глибоко в своєму серці і назавжди”.

Судовий процес 23.12.1963 в Одеському обласному суді тривав півгодини: "Чи підтверджуєте, що це ваші листівки?" О. підтвердив. "Ви каєтесь чи ні?" – "Ні, я вважаю, що я робив це все свідомо, і це правиль-но." – "Ну, тоді, якщо хочете сидіти, то будете сидіти." Вирок – 4 р. ув’язнення "с изоляцией от иных видов преступления". Це означало політичні табори суворого режиму.
По дорозі до Мордовії О. привезли етапом у Москву, де його захотів побачити сам М.С.Хрущов: "Ти, одесите, чого на мене такі пасквілі пишеш? Ну, якщо хочеш, то сиди!"

Кару відбував у мордовському таборі №11, ст. Явас, деякий час у таборі №3, ст. Барашево. Брав участь в акціях протесту, в тому числі в сидячому страйку.

Зрусифікованого українця вразила „українська діаспора”: половину континґенту таборів становили українці. Першим до нього звернувся повстанець Василь ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, дорікнув, що українець з та-ким прізвищем не знає мови предків. Працював на пилорамі разом з повстанцем Миколою Кончаківським, знав Антона Олійника та Романа Семенюка, які тоді вчинили відчайдушну втечу з табору. Вивчив українську мову. Дружив з хлопцями з Прибалтики та з Кавказу. Ув’язнення стало для О. школою громадянського гар-ту.

Ухвалою судової колегії з цивільних справ Верховного Суду УРСР від 23.01.1964 р. за касаційною ска-ргою кара О. була зменшена до 2 р.. Звільняючись 28.09.1965 р., не мав куди їхати, то за порадою В.ПІДГОРОДЕЦЬКОГО поїхав до його брата у с. Крушельниця, відвідав родичів М.Кончаківського в с. Ру-дники на Львівщині. Йому показали повстанські криївки в Карпатах.

О. було заборонено жити за 100 км від обласних центрів. У Білгород-Дністровському приймали на ро-боту, але теж не прописували, бо то за 80 км. Тоді він звернувся до Голови Президії Верховної Ради СРСР М.Підгорного, щоб випустили за кордон, – і його прописали в Білгород-Дністровському.

Спочатку працював бригадиром на будівництві в Білгороді-Дністровському, потім виконробом, керів-ником будівельної дільниці. Збудував пів житлового масиву, курортну зону.

Спробував відновитися в Одеському будівельному інституті – не прийняли. Тоді він вдруге вступив у нього. Та на екзаменах за перший курс йому поставили „двійку”: „Ви не склали... Вийдімо на хвилинку... Вам не дозволено навчатися в цьому інституті".
Тим часом О. одружився, має сина Олександра 1967 р.н.

У березні 1989 став на чолі створеної ним Білгород-Дністровської асоціації незаконно репресованих.

З настанням перебудови одним з перших вступив у Народний Рух України. Під тиском влади мусив піти з посади керівника будівельної дільниці. Брав участь у знятті в Білгород-Дністровському радянського прапора на виконкомі і спаленні його. Проти О. та інших була порушена кримінальна справа. Та коли влада змінилася, справу закрили.

Коли 1994 р. НРУ висунув О. кандидатом у депутати Верховної Ради, то на нього почали зводити на-клепи, що він карний злочинець. Тоді він звернувся до Президента Л.Кравчука. Одержав повідомлення від 5.01.1995 р. з управління СБУ Одеської обл., що він не реабілітований, відтак 14.02.1994 дістав з Одеської прокуратури разом з вибаченням довідку про реабілітацію згідно з Законом УРСР від 17.04.1991 „Про реа-білітацію жертв політичних репресій на Україні”. Тоді його сина тяжко побили невідомі. І все ж таки О. з-поміж 16 кандидатів зайняв четверте місце.

З 1995 р. року О. пенсіонер, але очолює будівельне управління.

Учасник Установчих зборів Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих 3.06. 1989, з 1992 – голова районної, а з червня 2001 – голова Одеської обласної організації Товариства, з 2004 – заступник Голови ВУТПВіР.

Указом Президента України від 26.11. 2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

З 2004 р. живе в Одесі.

Бібліоґрафія:

58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агита-ции и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированый каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 994 с. (Россия. ХХ век. Документы). – С. 647.
Інтерв’ю з П.Отченашенком від 10.02. 2001 р. в Одесі. http://archive.khpg.org/index.php?id=1186486478&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”, 2006. – C. 545–548. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184442611&w
Ігор Кручик. Карикатурист Хрущова // Тиждень, 6.09 2011: http://tyzhden.ua/Society/29365
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 483–473; 2-е вид.: 2012 р., – С. 547–548.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 16.06. 2006. Виправлення П. Отченашенка 8.08.2006. Останнє прочитання 19.07.2016.