ГУЦУЛ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ

 210323.11.2007

автор: Овсієнко В.В.

Слухати аудіо файл

І н т е р в' ю М. Д. Г у ц у л а
Останнє прочитання 23.11. 2007.

Василь Овсієнко: 17 квітня 2001 року, місто Київ, Микола Гуцул, який приїхав на підтримку уряду Віктора Ющенка з Городенки Івано-Франківської області. Розмовляємо з ним по дорозі від Верховної Ради до річкового вокзалу, де зупинилися автобуси з Західної України. Записує Василь Овсієнко.
Микола Гуцул: Я, Гуцул Микола Дмитрович, народжений 14 серпня 1926 року в селі Глушків Городниківського повіту. 1944 року, з приходом других більшовиків, мені довелося піти в підпілля. У підпілля пішло нас трьох: я, брат Василь і брат Роман. Ми перебували на нелегальному становищі. 10 травня 1944 року нас переводили в Карпати, там ми мали сотню. Але під Снятином, у селі Князів (там є Триліски), нас оточили. Ми зайшли в Триліски вдосвіта, а вдень не могли звідти вийти. Ми тамка мали бій, який закінчився так, що нас дванадцять хлопців було захоплено. До заняття Станіслава нас тримали у снятинській тюрмі. Слідство вели тільки вночі, з побоями, так що нам довелося натерпітися. 4 жовтня 1944 року відбувся суд – то був Військовий трибунал Четвертого Українського фронту. Упродовж години він виніс вирок усім дванадцятьом. Одному, Голинському Федору, дали 15 років каторги, Тороку Федорові – 20 років каторги, а нам десятьом дали кару смерти. Після того ми сиділи в смертних камерах. Оскільки я не мав ще повністю вісімнадцяти років (мені бракувало раптом двох місяців), то мене і ще одного товариша з Гончарева, Слободяна Михайла, звільнили від кари смерти. Замінили нам на десять років позбавлення волі.
З тим мене етапували на Далекий Схід. Між Совєцькою Гаванню а Комсомольськом-на-Амурі приходить мені повідомлення, що в Москві був пересуд заочно, що мені замість десяти дали 20 років каторги, а Юркові Голинському зняли десять і йому залишилося п'ять років.
До 1947 року я був на Далекому Сході, а звідти нас перекидають у місто Норильськ, це є на Півночі. Там перебував я до 1955 року. У 1953 році по всіх таборах виникли сильні страйки. Каторжанський табір, який називався Горлаг, – це „Государственный особый лагерь”. Страйк тривав від 4 червня до 4 серпня 1953 року – протягом двох місяців. Прийшло розпорядження з Москви: взяти лагер будь-що-будь. А в лагері були вивішені чорні жалобні прапори, бо коли перший раз брали лагер, то в нас упало вісім хлопців, а другий раз – багацько хлопців. Точно я не можу сказати, але казали, що коло 150 хлопців загинули. Тоді нас усіх розкидають по різних таборах. Ту зону розформовують, лишають тільки таких людей, які їм здавалися надійнішими.
Я після того працював на рудниках, на вугільній шхті, а у 1955 році нас звільняють за Указом Президії Верховної Ради від 24 квітня.
Додому не повертався, бо вдома не було нікого. Мама також сиділа. Її були вивезли, а вона втекла. То її тримали, думали, що появиться брат, який був у підпіллі. Він у 1950 році загинув.
В.О.: Як ім'я брата? І маму теж назвіть, будь ласка.
М.Г.: Мама Марія, а брат Роман. Коли мама повернулася додому, то її назад на заслання. Їдучи додому, я повернув до мами, побув трошки в неї на засланні. Мама сказала: "Ти їдь, не застоюйся в мене, тому що тебе відтак не відпустять". Я поїхав, лишив маму. Вона повернулася в Глушків Городниківського району 1956 році. У Глушкові я одружився 1956 року. Ім'я дружини Ірина, вона також Дмитрівна, з дому була Лутчин. Працювала трохи на спиртозаводі. Стала інвалідом, бо зламала ногу в часі роботи. Так помаленьку ми проживали. З часом у нас появилося троє дітей: дочка Марія народилася 7 травня 1957 року, Ганна 6 жовтня 1958 року, а син народився 17 січня 1961 року. Дружина померла минулого року, 29 травня 2000 року.
В.О.: Що Ви робили, коли повернулися?
М.Г.: Я працював на цукрозаводі, а тим часом у мене була нелегальна література, книжки, які я давав читати людям.
В.О.: Які книжки, з часів підпілля?
М.Г.: Так, були й описи стрілецькі з 1920 року. 1974 року, 24 березня, я був заарештований за нелегальну літературу. Тоді були арештовані також Гамула Микола, Гайдук Роман, Вережак. Але Вережак – це був їхній аґент...
В.О.: Як ім'я того Вережака?
М.Г.: Точно не знаю, забув.
В.О.: І Оксана Попович теж тоді була заарештована?
М.Г.: Оксана Попович заарештована трохи пізніше.* (*2 жовтня 1974 року. – В.О.).
В.О.: Так-так, їй якраз операцію зробили, тому її взяли пізніше. На другий день після того, як вона на милицях повернулася з лікарні... У чому Вас тоді звинуватили?
М.Г.: Звинувачений я був у тому, що в мене знайшли в кишені "Декалог" – Десять заповідей українських націоналістів, Дванадцять прикмет українських націоналістів і Молитву українського націоналіста.
В.О.: А з нового самвидаву що було?
М.Г.: Із самвидаву в мене не знайшли нічого. Але інші сказали, що брали його від мене. Були свідчення. І книжку Винниченка в мене забрали, але не повернули, бо там нічого не виявили. Тамка були, знаєте, деякі слова підкреслені.
В.О.: А з самвидаву що Вам інкримінували?
М.Г.: З самвидаву – статті Валентина Мороза. Вони ж казали: „Ти зв'язаний з фашистом Морозом”. Так і сказали.
В.О.: А суд коли відбувся?
М.Г.: Точно я не пам’ятаю. У серпні, але от дату не можу Вам точно сказати. Дали мені тоді шість років суворого режиму і три роки заслання. Строк я відбував у мордовських таборах. Спочатку в 19-му, посьолок Лєсной, де ми з Вами зустрілися, відтак мене перенесли на Барашево, у третій табір. Нас перекинули туди восени 1979 року, бо в 19-му згорів цех. Я в Барашево був до кінця. Звідти мене повезли на заслання 20 березня 1980 року. Три роки заслання я відбував у Каргаску (Каргасок) Томської області.
В.О.: Ви вже, мабуть, були пенсійного віку?
М.Г.: Ні, ще не був пенсійного. Повернувся звідти додому в Городенку до дружини 1983 року. Але мене не прописували, я мусив виїхати за межі області і перебував до 1990 року в Миколаївській області, Каштанський район, село Новоолександрівка. Там працював у колгоспі кочегаром, і на фермі, і на холодильнику працював. Ми з жінкою повернулися в Городенку 1990 року, тоді мене вже прописали і я став жити за адресою: Івано-Франківська область, місто Городенка, вулиця Винниченка, 15, Гуцул Микола Дмитрович, поштовий індекс 285100, телефон 2-63-70.
В.О.: Дякую Вам. Ходімо ближче до автобуса, бо раптом поїде. Розкажіть про умови утримання в ув’язненні.
М.Г.: Умови в 1944 – 50-х роках були погані. Годували дуже погано. Усе пісне – і риба така, і капуста, і каша пісна. Але ми старалися тримати себе в руках, не кидалися на смітники. Хоча були молоді, їсти хотілося, але все одно ми тримали себе в руках. Ну, начальство обходилося з нами круто, а вже після страйку стало трохи краще.
В.О.: Розкажіть про страйк детальніше.
М.Г.: А страйк почався в нас... Ходіть сюди. Люди хочуть сфотоґрафуватися.
В.О.: Я думаю, що й ми там не будемо зайві?
М.Г.: Так, Ви станьте зі мною. У страйку головною силою були українці, як там казали, бандерівці. Із першого дня був створений комітет. До комітету входили всі національності, одинадцять чоловік. У зону ми не пускали нікого. До зони привозили харчі...
В.О.: А в якій Ви зоні були?
М.Г.: То була третя зона. Забастовка почалася з того, що з четвертої зони привезли шістьох хлопців у БУР, а жуліки хотіли їх побити. Хлопці оборонялися. Наглядачі не встигли зачинити двері, хлопці вирвалися, а солдати з вишки почали стріляти і вбили шістьох наших хлопців. З того почалася забастовка в нашому таборі. Це 4 червня 1953 року. Ми трималися до 4 серпня. Десь 10-го чи 15 числа з’явилася комісія з Красноярська. Але комісія свої мандати не хотіла представити, то наш комітет з нею не погодився розмовляти. Тоді перерізали в кількох місцях колючий дріт і кричьили: "Хто хоче, нехай відходить за зону, не слухайте тої купки бандитів, які вас затримують!". Вийшли декілька – переважно естонці, латиші. Видять, що більше ніхто не виходить, то зону закрили. Через деякий час приїжджає в зону Вавілов – радник II класу Ґенерального прокурора. Комітет обвів його кругом зони, показав, з чого началася забастовка. А Вавілов просив, щоб ми вийшли на роботу. Комітет каже: „Ми спокійно працювали, а нас зняли з роботи. Нащо нас знімали?” Ну, і про цей розстріл, про нестерпний режим, харчування, номери, замки на бараках.
Зону брали вогнем. Заїхали машини з солдатами, розрізали зону навпіл, і вогнем брали з усіх сторін.
В.О.: І багато було вбитих?
М.Г.: Багато, понад 100 чоловік було вбито. Потім нас так по сотні виводили за зону, тамка сортували. Стояли їхні аґенти, як то називали в лаґері, суки, і показували, хто брав участь у страйку. Двадцять чоловік були забрані в тюрму, а решту розсипали по різних таборах, по триста, по чотириста чоловік, а всього нас було коло 3500 чоловік.
В.О.: А коли Ви були на засланні після другого ув’язнення, то Вас теж до якоїсь роботи приневолювали?
М.Г.: Там я працював кочегаром. КГБ мене часто турбувало. Був такий комітетчик Джулів, він каже: "А я з вашою справою знайомився, то, може, ви б і мені розказали тих десять заповідей українських націоналістів?" Я кажу: "Я вже забув, я не знаю". Так він частенько говорив. А коли я їхав першого разу у відпустку додому, то він уже був у аеропорту, чекав, з ким я зв'язаний, чи що.
В.О.: Коли Вас уже 1990 року прописали в Городенці, то такі події відбувалися... Очевидно, Ви брали в них участь? У яких організаціях Ви були?
М.Г.: Я брав участь у всіх подіях. Я й досі в Конґресі Українських Націоналістів.
В.О.: Але КУН існує з 1992 року, а до того?
М.Г.: У Товаристві політв'язнів. Бував я в Києві, в Чернівцях був, у Хотині. У двічі був у Києві, коли Греко-Католицька Церква приїздила пікетувати, щоб її визнали, реабілітували. На мене навіть священики дивуються, кажуть, що де якісь є такі заходи, то всюди мене бачать. І на масових державних заходах, і на церковних.
В.О.: А оце сьогодні, 17 квітня 2001 року, чому Ви приїхали в Київ?
М.Г.: Ми приїхали сьогодні на захист нашого прем'єр-міністра Ющенка, на оборону нашого уряду.
В.О.: Добре, я Вам дякую за розповідь. Може. ще щось пригадаємо?
М.Г.: Хіба як ми справляли Великодні та Різдвяні свята в таборах...
В.О.: Так, там було місце саме для того, щоб свята справляти, більше нічого...
М.Г.: Там ми більше нічого й не могли.
В.О.: А чи правда, що Ваш посправник Микола Гамула помер?
М.Г.: Він помер десь у 1985 або в 1986 році.
В.О.: Він і в таборі нездужав, усе казав: "Я старенький дід Гамула, що біда мене зігнула".
М.Г.: Піду на цвинтар і дізнаюся, коли він помер, і напишу Вам.
В.О.: Чи в нього хтось залишився з родини?
М.Г.: Два сини в нього є. Він жив на вулиці Володимира Великого, там і Гайдук Роман живе.
В.О.: Ви дістали реабілітацію?
М.Г.: Реабілітацію дістав, у 1992 році реабілітований, за обома справами.
В.О.: Чи є які-небудь публікації про Вашу справу, якісь документи, щоб з них ксерокопії зробити?
М.Г.: У мене є довідка про звільнення, більше нічого нема. Хіба копія протоколу обшуку, шість сторінок. Я Вам вишлю відбитки.
В.О.: Добре. Дякую. Щасливої дороги!
Це був колишній політв'язень Микола Гуцул з Городенки на Івано-Франківщині. Він 17 квітня 2001 року приїхав на підтримку уряду Ющенка. Ми йшли від Верховної Ради до річкового вокзалу, де зупинилися автобуси з Галичини. Записав Василь Овсієнко.

Знімок В.Овсієнка: Микола Гуцул біля Верховної Ради 17.04. 2001.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛИША Раїса Савеліївна. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАСЮТКО Михайло Савич. Інтерв’ю дружини, Анни Григорівни. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Інтерв’ю

АРСЕНИЧ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

МЕЛЬНИЧУК ТАРАС ЮРІЙОВИЧ. Овсєнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

АРСЕНИЧ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

КУШНІР ВЕНІАМІН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Охрімович Андрій

Персоналії / Український національний рух

ГАТАЛА МАР’ЯН ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

ПІРУС ВАСИЛЬ ЛУЦЕВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Інтерв’ю братів Василя та Мирослава ПЛОЩАКІВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГРАБЕЦЬ ЛЮБОМИР ОМЕЛЯНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU