ВОДИНЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

 269425.02.2009

автор: Овсієнко В.В.

ВОДИНЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ (нар. 27.11. 1929 (чи 1930?) р. в с. Тартаків Сокальського р-ну Львівської обл. – п. 8.02. 1983, м. Бердичів Житомирської обл.).
Репресований за зв’язок з підпіллям ОУН. Член підпільної організації «ОУН-Північ».
Батьки селяни. Закінчивши середню школу, вступив до Львівського медінституту, та в 1948 (чи в 1947?) р. був заарештований за зв’язок з підпіллям ОУН і засуджений Військовим трибуналом військ МГБ Львівської обл. на 25 р. позбавлення волі.
Карався в таборах Воркути. Працював на шахтах гірничим майстром-підривником. У 1947 р. там почала діяти підпільна організація “ОУН-Північ” (інша назва – „Заполярний Провід ОУН”), яку створив Михайло СОРОКА. Її завдання – самозбереження в умовах ув’язнення, взаємна допомога, боротьба за права політичних в’язнів, зокрема, за відокремлення політичних в’язнів від карних. За наказом МВД СССР від 28.02. 1948 р. таке розокремлення відбулося. М. СОРОКА був звільнений 1948 р., але залишився на Півночі і далі керував підпіллям. З його арештом 15.12. 1952 „ОУН-Північ” не була викрита повністю.
Про участь В. в цій організації мало що відомо, але він, імовірно, був причетний до підготовки в 1952-53 рр. збройного повстання у воркутинських таборах, яке, за свідченням Михайла ЛУЦИКА, було призначене на 27.06. 1953 р.. Була розроблена технологія виготовлення ґранат, її розіслали по всіх шахтах. Був намір відбирати зброю в охорони, формувати бойові загони і рухатися на м. Котлас і далі на південь. На шахтах робилися підкопи. Але на шахті № 7 було розкрито виробництво ґранат, заарештовано і засуджено 7 осіб (зокрема, Володимира Юрківа з Тернопільщини і Володимир Карташа з Кіровоградщини), на іншій шахті – 18 осіб. Після смерті Сталіна й арешту Берії повстання стало недоцільним. У зв’язку з масовим звільненням політв’язнів за постановами Комісії Президії Верховної Ради СРСР діяльність «ОУН-Північ» у 1956-57 рр. згорталась.
Влітку 1956 В. теж був звільнений комісією Президії Верховної Ради. Жив і працював у Воркуті.
Будучи від природи людиною активною, В. намагався нав’язати контакти з підпільною організацією "ОБ’ЄДНАННЯ", яка діяла з 1956 р. в м. Інта, Комі АРСР. Складалася з молодих людей, які щойно вийшли з ув’язнення. Ставила метою продовжити справу ОУН у нових умовах: повалити окупаційну більшовицьку владу і створити Українську Самостійну Соборну Державу. Вела пропагандивну роботу, мала саморобну портативну друкарню і поширювала через звільнених в’язнів листівки в Україні. Провідник Ярослав ГАСЮК, заступник Володимир ЛЕОНЮК. У справі «Об’єднання» в Києві 1960 р. відбулося два процеси Верховного Суду УРСР, засуджено 10 осіб, хоча належали до неї понад сто осіб. Півтора десятка пройшли свідками, в т.ч. і В.
Відомо, що 1956 р. В. зв’язався з членом Керівного Осередку, референтом пропаганди «ОБ’ЄДНАННЯ» Володимиром ЗАТВАРСЬКИМ, який приїхав у Воркуту, де щойно звільнена політв’язенка Степанида Данилиха звела його з Григорієм Опайцем (Опаєць), а той познайомив його з В. В. брався зв’язати ЗАТВАРСЬКОГО з керівником «ОУН-Північ» Сохацьким («Орлом») з метою об’єднати ці організації. Однак до цього не дійшло, бо, на думку В. ЗАТВАРСЬКОГО, «воркутинці не хотіли заробляти нові терміни».
В. знову був заарештований 24.06. 1960 за звинуваченням в організаційній діяльності під час ув’язнення. Слідство у цій справі проти воркутинського в’язня Михайла ЛУЦИКА провадив у Києві підполковник Тарасенко вже від 19.11. 1957 р.. Справу В. вів майор Сапожников. Підслідні нікого не видали, хоча до цієї справи було багато причетних. У квітні 1961 р. прокурори Малий і Яновський закрили справу В. і ЛУЦИКА і відправили обох етапом до Львова.
Закрите засідання Львівського обласного суду тривало з 4 до 12.04. 1961 р. (суддя Зібер, народні засідателі Макаренко та Браїлов). Присуд М. ЛУЦИКУ – 15 р., В. – 12 р. за ст. 56, 64, причому 5 перших років – тюремне ув’язнення, яке відбував у Володимирській в’язниці. 14.11. 1961 В. був визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Після Володимира карався у в таборі особливого режиму № 10 у селищі Ударному, що в Мордовії.
Після звільнення (1972 р.) В. жив у м. Бердичів Житомирської обл.. Був одружений, мав двох синів. Підтримував зв’язки з політв’язнем Сергієм БАБИЧЕМ, членом УГГ Василем ОВСІЄНКОМ. Помер несподівано, за підозрілих обставин.
Похований у Бердичеві.

Бібліоґрафія:
Леонюк Володимир. На прю стає Об’єднання // Зона, 1994. – № 6. – С. 163 – 180.
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)»: – С. 557.
Інтерв’ю Михайла Петровича ЛУЦИКА. Записав 24 – 25 січня 2000 року Василь Овсієнко (м. Сколе Львівської обл.) – http://archive.khpg.org
Бондарук Леся. Михайло Сорока: До 90-річчя від дня народження і 30-ліття від дня смерті (27.03.1911 – 16.06.1971). – Дрогобич: Видавнича фірма „Відродження”, 2001. – С. 24-35.
Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об’єднання» (1956-1959). – Львів, 2004. – 416 с.
Лук’яненко Левко. Галицьке «Об’єднання» // З часів неволі. Соснова-7. – К.: МАУП, 2005. – C. 421-436; Там же: «Розповідь Володимира Юрківа». – С. 245-265.

Склав 25 лютого 2009 року Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. Довідку слід доповнити і доопрацювати.
 Поділитися
MENU