СУСЛЕНСЬКИЙ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ

 473127.02.2012

автор: Овсієнко В.В.

СУСЛЕНСЬКИЙ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ (іврит: יעקב סוסלנסקי , нар. 10.05. 1929, м. Ананьїв Одеської обл. – п. 19.10. 2009, Ізраїль).
Учитель. Учасник єврейського правозахисного руху в Україні.
У роки війни родина була евакуйована в Астрахань, потім у Куйбишевську обл.. Працював на заводі. Після війни закінчив 10-й клас у м. Калашар (Молдова). 1949-53 навчався в Одеському інституті іноземних мов. 1953-55 за призначенням викладав англійську мову в українській школі м. Гайворон Кіровоградської обл., у 1955-70 – у м. Бендери (Молдова). Був відмінником народної освіти.
С. турбувала наростаюча русифікація євреїв та людей інших національностей, обмеження розвитку культур національних меншин. Звертався з листами до партійних і радянських керівних органів, до високопосадовців. 1968 р. протестував проти окупації Чехословаччини військами Варшавського договору. На педрадах і вчительських конференціях виступав за реформу школи, висував пропозиції щодо поліпшення викладання і виховної роботи. Його критикували за «схиляння перед Заходом», винуватили в «дрібнобуржуазному націоналізмі».
29.01.1970 С. був заарештований у Бендерах і звинувачений у «сіоністській та антирадянській агітації і пропаганді». При обшуку в С. були вилучені магнітофонні записи радіовисилань Бі-Бі-Сі, щоденник, куди він записував свої роздуми. Його друг, учитель Йосиф Мешенер, намагався захищати С., але теж був заарештований двома тижнями пізніше. У квітні Верховний суд Молдавської РСР засудив С. за ст. 67 ч. 1 КК МРСР (аналог ст. 62 КК УРСР) на 7 р. таборів суворого режиму (прокурор пропонував 2 р.), а Й. Мешенера – на 6 р.
Карався С. у таборах Мордовії. Уже в 1973-74 за звинуваченням у систематичному порушенні режиму побував у Владимирській тюрмі. У таборах Пермської обл. наприкінці 1974 р. С. разом з Володимиром Балахоновим розробив Положення про перехід на Статус політв΄язня. 10.01. 1975 р. С., Юрій Гродецький, Микола Бондар, Анатолій ЗДОРОВИЙ, Володимир Балахонов подали заяви до Президії Верховної Ради СРСР з вимогою надання їм Статусу політв’язня. Не отримавши відповіді, через місяць вони самовільно перейшли на статус (відмовились від примусової праці та від виконання інших принизливих вимог режиму).
Крім того, 1975 р. за дорученням друзів С. написав звернення до урядів усіх країн і в ООН з проханням чинити тиск на уряд СРСР з метою полегшити умови утримання політв΄язнів. Підписали його М. Бондар, Ю. Гродецький, А. ЗДОРОВИЙ, П. КАМПОВ, В. КАЛИНИЧЕНКО, С. САПЕЛЯК. Звернення вдалося передати за кордон, звучало воно по радіо «Свобода». За дошкульні заяви С. багато разів кидали в карцер. Знову був через суд у березні 1975 р. переведений у Владимирську тюрму, одразу на режим пониженого харчування та додаткових обмежень на листування і заборони побачень з рідними. У січні – лютому 1976 р. С. мав тяжкий серцевий напад, утратив мову, пам’ять, координацію рухів. Співкамерники М. Будулак-Шариґін, З. АНТОНЮК, Г. ПРИХОДЬКО, А. ЗДОРОВИЙ захистили його від запроторення в психіатричну лікарню, опікувалися ним, виносили на прогулянки, домагалися ліків.
Звільнений 1977 після закінчення терміну ув’язнення. Таємно вивіз велику кількість дрібно написаної інформації. Виїхав до Ізраїлю. Цінуючи табірну дружбу з українцями, 1979 р. ініціював створення Товариства єврейсько-українських зв’язків, яке й очолив. Товариство ставило метою поліпшення стосунків між єврейським та українським народами. Великим досягненням Товариства стало визнання праведниками світу багатьох українців, які рятували євреїв від німецьких нацистів. Стараннями Товариства 13.05. 1985 на горі Сіон відкрито було пам΄ятник єврейським та українським жертвам нацизму та комунізму. Пам΄ятник хтось зруйнував.
С. об’їздив поселення українців у Європі, США, Канаді для налагодження єврейсько-української співпраці, важливої для обох народів. У вересні 1992 організував тижневу поїздку українських політв΄язнів до Ізраїлю. Сам багато разів бував в Україні.
1989 реабілітований. 2007 нагороджений українським орденом «За заслуги» III ст. Похований на кладовищі Гар га-менухот у столичному районі Гіват-Шауль, Єрусалим.

Бібліоґрафія:
1.
Національно-визвольна боротьба і сіоністський рух // Гомін України. – 1979. – 12 грудня;
Воєнні злочинці й «воєнні злочинці» // Свобода. – 1981. – 19 серпня;
Головне завдання – ліквідація колоніяльної системи // Укр. вісті. – 1981. – 27 вересня;
Кара за віру // Шлях перемоги. – 1982. – 13 червня;
Перо моё – враг мой: Сборник писем, статей, очерков. – Ерусалим, 1999. – 450 с.
2.
Людина з великою місією в житті // Свобода. – 1981. – 16 квітня;
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 637-638.
Архів ХПГ: Інтерв΄ю А. Здорового 1.07. 2002 р.
Лук΄яненко Левко. З часів неволі. Книга четверта: Країна Моксель. – К.: Фенікс, 2010. – 2010. – С. 323-324, 413-419, 430, 441-442.