ДОЦЕНКО РОСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ

 596723.04.2013

автор: Овсієнко В.В.

ДОЦЕНКО РОСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ (нар. 19.04.1931, м. Київ – п. 24.10.2012, м. Київ).
Перекладач, літературний критик, політв’язень (1953-63).
Сім΄я з чотирьох осіб жила в «комуналці» на 15 кв. м в центрі міста, неподалік НКВД, що на вул. Інститутській. Славко змалку чув розмови про арешти й розстріли. З дитинства він у російськомовному середовищі був послідовно україномовним. Під час німецької окупації побачив національний прапор і герб. Багато читав, зокрема журнал Олени Теліги «Літаври», газету «Українське слово». Голодного 1947 р. перейшов до школи № 92 ім. І. Франка, що в приміщенні колеґії Павла Ґалаґана.
1950 р. Д. закінчив середню школу і вступив до Київського університету на український відділ філологічного факультету. Це був час стрімкого інтелектуального зростання талановитого юнака, і стрижнем цього зростання була національна ідея.
Заарештований 14.02.1953, в останній хвилі сталінського терору, за звинуваченням у проведенні «антирадянської пропаганди», поширенні творів «буржуазно-націоналістичних» письменників М. Грушевського, В. Винниченка, С. Єфремова та ін.. В одній справі з ним пройшли трохи раніше заарештовані однокурсники Грицько Волощук та Микола Адаменко. Навесні 1953 засуджені Київським обласним судом за ст. 54-1 ч. 2, зокрема, Д. – на 8 р. ув’язнення у виправно-трудових таборах, із конфіскацією майна.
У 1953-56 рр. відбував покарання в Кунєєвських таборах (Куйбишевська обл.) на будівництві Волзької ГЕС. Там навесні 1955 р. кільканадцять юнаків-політв΄язнів (більшість – українці) створили "Групу революційних марксистів". Д. – співавтор її програмних і статутних документів. У них КПРС трактувалась як "реакційна партія фашистського типу". Група була викрита, у квітні 1956 р. її члени (А. Суходольський, Р. Доценко, Д. Мазур, Д. Писарев, Д. Слободян, Б.Губайдуллін, В. Черепанов, А. Стасішкіс, А. Мірошниченко, А. Агбалов та ін.) були заарештовані й у вересні засуджені, зокрема, Д. – за ст. 58-10, 58-11 КК РРФСР («антирадянська агітація» і «організаційна діяльність») дістав ще 7 р.. Нове покарання з жовтня 1956 по травень 1957 відбував у Совєтській Ґавані (Хабаровський край); з червня 1957 по квітень 1960 – на Тайшетській трасі (Іркутська обл.).
У неволі знався з митрополитом Йосипом СЛІПИМ, адвокатом С. Бандери Володимиром Горбовим, повстанцем Петром Дужим, письменником Святославом КАРАВАНСЬКИМ, юристом Левком ЛУК΄ЯНЕНКОМ, дружив з Юрієм ЛИТВИНОМ. Активно спілкувався зі вченими, філософами, митцями – політв΄язнями різних національностей, вивчав від них іноземні мови, займався самоосвітою.
У квітні 1963 звільнений. На основі довідки про зняття першої судимості вдалося відновитися в Київському університеті. Відсидівши 10 р., Д., як сам згадує, "з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іваном СВІТЛИЧНИМ, Іваном ДЗЮБОЮ, Ліною КОСТЕНКО, Аллою ГОРСЬКОЮ та багатьма-багатьма іншими непересічними особистостями тих явно відродженських років". 1964 р. одружився з колишньою політв΄язенкою, математиком Ніною ВІРЧЕНКО. Народилися доньки Марія та Олена.
1965 Д. закінчив університет, працюючи в редакції зарубіжної літератури Держлітвидаву України (з 1964 – видавництво «Дніпро»). Переклав кілька десятків творів іноземної літератури, зокрема, підготував 12-томник Дж. Лондона (1969-72), виходять у його перекладах романи О. Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» (1968), Ф. Купера «Останній із могікан» (1969), В. Фолкнера «Крадії» (1972), оповідання М. Твена, Е. По. Його статтю «Мовна бистрінь і словникова нетеча» про стан української лексикографії, опубліковану 1966 р. в журналі «Вітчизна» № 12, передрукував лондонський журнал «Визвольний шлях» № 2 1967 р..
Чергова хвиля арештів 1972 позначилася й на долі Д.: з нього вимагали показів проти І. ДЗЮБИ, М. ЛУКАША, Г. КОЧУРА. Йому загрожував новий арешт. За ним та дружиною відверто стежили, їх викликали на «бесіди», чинили гласні і таємні обшуки, в їхньому помешканні встановляли підсушки, проти них вчиняли провокації. Після відмови співпрацювати з КГБ Д. в 1973 р. звільнили з роботи у видавництві «Дніпро», його переклади перестали видавати. Дружину змусили «за власним бажанням» звільнитися з викладацької роботи в Київському університеті. 1974, після тривалих пошуків роботи, Д. вдалося влаштуватися в «неідеологічній» Республіканській сільськогосподарській бібліотеці. Працював «у шухляду». Уклав російсько-український та англо-український словники прислів΄їв, збірник світової поезій про мову.
У 80-х роках, коли з΄явилася змога друкуватися, виходять у його перекладах десятки творів англійських, ірландських письменників – В. Фолкнера «Домашнє вогнище» (1983, разом з В. Корнієнком), Ч. Діккенса «Великі сподівання» (1986), М. Мітчелл «Розвіяні вітром», повісті та оповідання Е. По, М. Твена, Дж.-К. Джерома, Ф. О’Коннора, В. Скотта та ін., збірки ірландських народних казок, англійських та ірландських приказок і прислів’їв. Попри тривалі заборони на друк, ім΄я Д. вписане в блискучу когорту українських перекладачів з англійської, ірландської, американської, польської, французької та інших літератур.
З ослабленням тоталітарного режиму з 1988 р. Д. – на творчій роботі. Переклав з англійської літературознавчі праці Ю. Луцького «Між Гоголем і Шевченком» (1998), Ю. Шереха-Шевельова «Пролегомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» (1998). У його творчому доробку багато статей із проблем мовознавства, фольклористики, перекладацької справи, бібліографія з історії українського друкарства, політичних репресій і голодомору тощо.
В останні роки життя Д. зосередився на підготовці й виданні творів репресованих письменників. Він автор циклу біографічних нарисів «Україна без українців» – про письменників і громадських діячів, жертв політичних репресій (О. Кониського, М. Хвильового, А. Кримського, М. Зерова, Ю. Липу, О. Телігу, Ю. ЛИТВИНА та ін.) Упорядкував збірку творів Л. Гребінки «Радість чорноземна» (1990), Л. Лимана «Пам΄ять» (2002), Ю. ЛИТВИНА «На лезах блискавок» (2009). Популяризував у періодичних виданнях твори О. Теліги, О. Курінного, О. Григоренка, Є. Яворівського, Г. Мазуренко, П. Карпенка-Криниці, О. Тарнавського, М. Тарнавської).
Численні переклади та літературознавчі статті Д. публікувалися в українській та закордонній пресі. Д. є автором близько 2 тис. напівафористичних «Думок проти ночі» — філософсько-викривальних роздумів про окупаційні режими.
1986 р. Д. прийнятий до Національної Спілки письменників, він член-засновник Всеукраїнського товариства політв΄язнів і репресованих (1989). Лауреат літературних премій ім. М. Рильського (1993), М. Лукаша (2000). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).

Бібліографія
1.
На схилі віку й на світанні надії. Інтерв’ю з Григорієм Кочуром // Україна. 1989, 23.04. № 17 (1681). С. 0-3
Під знаком Миколи Лукаша // Україна. – 1988. – Ч. 50;
Пам’ятаймо про свій обов’язок (Про М. Лукаша) // Укр. мова і літ-ра в шк. – 1989. – № 12;
Під неситим цензурним оком // Україна. – 1989. – 10 грудня, № 50 (1714). – С. 20-22.
Відвойовниця України (Про О. Телігу) // Старожитності. – 1992. // № 12;
Прозріння над прірвою (Про М. Хвильового) // Нар. газ. — 1993. — Ч. 50;
Особливо небезпечний, тим-то приречений на безвість (Про поета-шістдесятника О. Григоренка) // Україна. – 1993. — ч. 12;
За Вкраїну його замучили колись (Про Л. Гребінку) // Нові дні. – 1995. — Ч. 544. – С. 10-12;
Повернення Галі Мазуренко // Київ. — 1997. — Ч. 5-6. — С. 58-59;
Листи з неволі (1953-1963). [Листи до М. Білоруса] // Він просто йде... Збірник до ювілею Ростислава Доценка. – К.: Задруга, 2001. – С. 132-269;
Аргонавт, що оминув ГУЛАГ (Про Л. Чернова) // Дивослово. — 2002. — № 11;
Поезія на життя і смерть (Про Г. Соколенка) // Київ. — 2005. — Ч. 12. — С. 75-83;
На Україну повернусь... (Про Л. Дражевську) // Березіль. — 2007. — № 7-8. — 159-165;
Прощання — перед майбутніми зустрічами (Про О. Ізарського) // Наше життя. — 2007. — № 11. — С. 9, 10, 28;
Юрій Литвин — поет і правдоборець під в’язничним муром епохи: Спогад-роздум. — К.: Укр. Центр духовн. культ., 2007. — 32 с.;
Заморський погляд на укр. постаті: Вадим Лесич / Дивосвіт. — 2008. — № 1. — С. 24-25;
Вдячне слово про поважну людину (Про М. Сороку) // Вони мислили Україною: Зб. — Т., 2009.— С. 60-61;
Литвин Юрій. На лезах блискавок: Поезії. Статті. Документи. Листи // Упор., авт. передм. Р. Доценко. — К.: Вид-во ім. О. Теліги. 2009. — 496 с.;
Світлі думки проти ночі. Афоризми і щось близьке до них / Р. Доценко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 296 с.
2.
Концевич Є. «Щедротний паростку могутнього коріння…» // Жадань і задумів неспокій. – К.: Радянський письменник, 1988.
Кочур Г. Ростиславу Доценку — 60 // Літературна Україна, 06.06.1991.
Доценко Р. Листи з неволі (1953-1963) // Він просто йде: Збірник до ювілею. — 2001. – С. 41-131; Білорус М., Адаменко М., Кагарлицький М., Корнієнко В. та ін. Він просто йде…
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник. / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – с. 216-218; 2-е вид., 2012. – С. 239-240.
Лук΄яненко Левко: З пітьми тоталітаризму – до світлосяйної вічності. Пам’яті Ростислава Доценка // Шлях перемоги, № 46 (3047), 2012. – 14 листопада. – С. 6. http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/11/7/99108/view_print/
Біоґрафічні довідки та знімки: http://maidan.org.ua/2012/10/pomer-politvyazn-rostyslav-dotsneko-svitla-pamyat/ ; http://khpg.org/index.php?id=1351166679;
http://uk.wikipedia.org/wiki/ (див. тут «Основні переклади»
Овсієнко В. Два документи з ГДА СБУ: http://archive.khpg.org , в розділ "Дослідження" :
http://archive.khpg.org/index.php?id=1367604869