Невичерпне джерело енергії (пам’яті Людмили Алексєєвої)

 297111.12.2018

автор: Євген Захаров

8 грудня на 92-му році життя пішла в світ інший Людмила Михайлівна Алексєєва, Люда, Людочка…

Ми познайомилися і відразу подружилися десь у 1975 або 1976, точно не пам’ятаю, в квартирі Лариси Богораз. На початку 1977-го Люда була змушена емігрувати – їй погрожували посадкою чоловіка, Миколи Миколайовича Вільямса, і сина Михайла, мого ровесника. І тому ми побачилися лише в травні 1992-го, у Вашингтоні.

А потім була захоплива робота по виданню її блискучої «Історії інакомислення в СРСР. Новітній період». Я намагався знайти фотографії персонажів книги, і таки знайшов більшість, назбиралося 212 сторінок з фото. Книга вийшла в світ у «Весть-ВІМО» у Юрія Єфремова наприкінці 1992 року і відразу ж стала бестселером, потім перевидавалася кілька разів. Більш фундаментальної праці з історії дисидентства так ніхто і не написав. Відкривалася книга описом українського національного руху, як найбільш значного і сильного. Ще в 80-е Надійка Світлична перевела цю главу українською і прочитала за кількома присідами на українській «Свободі».

У 1994 Люда переїжджає в Москву і очолює оновлену Московську Гельсінську групу, а потім і Міжнародну Гельсінську Федерацію. Вона поселяється на Арбаті, я багато разів бував у неї тут. Навколо неї все кипить, все береться рухом. Цей дивний талант – усіх навколо заряджати своєю енергією, всім давати рух – було їй властиве як нікому іншому. І вона завжди була спрямована на те, щоб врятувати переслідуваних. Заради цього вона готова з ким завгодно провадити переговори, кому завгодно дзвонити, зустрічатися особисто, аби допомогти.

Люда багато років була зовнішнім незалежним експертом з оцінки роботи Харківської правозахисної групи. Її пильний вимогливий погляд все бачив, її зауваження були безцінні і дуже нам допомагали.

Вона завжди була добрим другом українців і України. Була зв’язковою з українськими кореспондентами «Хроніки поточних подій», організовувала переклади документів Української Гельсінкської Групи. Приїжджала на Майдан, пам’ятаю, вона так захопилася розмовами, що мало не запізнилася на потяг. Зайняла абсолютно ясну та однозначну позицію щодо російської агресії в 2014 році, засудивши її.

Востаннє ми побачилися восени 2016 року в Берліні, я приїхав на конференцію, присвячену 40-річчю Гельсінського руху, насамперед для того, щоб побачити Люду. Вона слабшала, але голова була як і раніше ясна, і вона залишалася все таким же джерелом енергії – підходь і підключайся.

До останнього дня вона займалася своєю справою, підлаштовуючи обставини під свої можливості. Не може вона виходити – Правозахисна рада збирається у неї на Арбаті.

Ідуть друзі.

Наші співчуття дітям, онукам і правнукам.

«Спасибі Вам за те, що жили поруч, в одній епосі…»

09.12.2018

Див. коротку біографію тут.

 Поділитися
MENU