Непочутий російський Гавел

 232716.12.2019

автор: Сергій Лукашевський

Тридцять років тому, 14 грудня 1989 року, помер Андрій Дмитрович Сахаров. Історична дистанція, що відокремлює нас від цієї дати, дозволяє без застережень сказати: це була інша епоха. Інший дух часу – у повітрі витало відчуття історичного перелому, неминучости змін. The wind of change захопив не тільки СРСР, а й світ.

Академик Андрей Сахаров

Тривога і надія

Світовідчуття Сахарова можна описати двома словами з назви однієї з його публіцистичний статей: «тривога і надія». У 1986 році настав час втілення його надій. СРСР і США домовлялися про скорочення озброєнь, пав Берлінський мур – символ розділеного світу і залізної завіси, у Радянському Союзі протягом трьох років звільнили майже всіх політичних в’язнів. Першим випустили з горьківського заслання самого Сахарова.

Свобода, творча енергія, відсутність непроникливих кордонів були для Сахарова природним станом, відображенням фундаментальних властивостей Всесвіту в людській цивілізації. Роз’єднаність, насильство і придушення є, навпаки, протиприродними: вони ведуть людство, яке володіє ядерною зброєю, до загибелі.

Наука XX століття, втіленням якої був Сахаров-науковець, поєднала фізику безконечного Всесвіту і фізику елементарних частинок. Сахаров як соціяльний мислитель екстраполював це бачення на світову політику, зв’язавши міжнародну безпеку (виживання всього людства) із захистом людських прав, із долею кожного конкретного в’язня совісті.

Нобелівська лекція Сахарова починається словами: «Мир, прогрес, людські права – ці три цілі нерозривно пов’язані, не можна досягти якоїсь однієї з них, нехтуючи іншими». А закінчується переліченням прізвищ 112 радянських політичних в’язнів.

Здатність поєднувати глобальне бачення і пильну практичну увагу до деталей – дивовижна здібність Сахарова, рідкісна серед людей і ще більш рідкісна серед політиків, що ухвалюють рішення, від яких може залежати і доля світу, і доля миру. У ті роки, здавалося, у світі закоренилася єдність мікро- і макрополітичного.

Один на полі бою

Однак життя Сахарова обірвалося на трагічній ноті. В останні місяці і особливо в останні дні життя Сахаров у своїй країні не був зрозумілий і не був почутий. «Завтра буде бій», – сказав Сахаров Олені Боннер буквально перед смертю. І в цьому політичному бою він був практично самотній.

1989 рік – не тільки останній рік життя Сахарова, але й перший рік справжнього (нехай і обмежено вільного) політичного життя в СРСР. І дуже важливо, згадуючи день його смерті, згадати про Сахарова-політика.

Канонічний образ Сахарова, який почав формуватися відразу після його смерті («Він був справжній пророк. Пророк у древньому, споконвічному значенні цього слова…» – Д. С. Лихачов), ставить Сахарова вище політики (волав до совісті і проповідував ідеали), але тим самим робить його немовби не від світу сього, далеким від «брудної» політичної боротьби.

Однак в останні півроку свого життя саме Сахаров показує, якою мала б і могла бути російська політика.

Мотивація політичної участі Сахарова – особиста й публічна відповідальність. Сахаров не просто встановлює високу моральну планку, але різко підвищує статус політичної дії. «Виборці, народ обрали нас і послали на цей З’їзд для того, щоб ми прийняли на себе відповідальність за долю країни», – звертається він до депутатів у перші години роботи Першого З’їзду народних депутатів. Для Горбачова З’їзд був інструментом реалізації реформ, засобом підтримати свою політику. Сахаров надає зборам депутатів політичну суб’єктність вищого порядку.

Выступление Андрея Сахарова

Сахаров обстоює базові принципи демократичної культури, без яких політична дія втрачає легітимність. На відкритті З’їзду Горбачов, слідуючи своїй політичній логіці, хоче відразу закріпити свої політичні позиції і проводить голосування про склад президії З’їзду на чолі із собою. «Завжди існує порядок: спочатку обговорення, спочатку подання кандидатами їхніх платформ, а потім уже вибори. Ми зганьбимо себе перед усім нашим народом – це моє глибоке переконання, якщо ми вчинимо інакше», – заперечує Сахаров.

Він намагається закликати З’їзд до фундаментальної політичної реформи. Пропонуючи «Декрет про владу» – затвердити право З’їзду призначати кандидатів на вищі державні посади, скасувати 6 статтю Конституції про керівну роль КПРС, почати випрацьовання нової конституції.

У той час коли більшість «демократичних» депутатів, навіть різко критикуючи владу, ішли в заданих Горбачовим рамках (вони обмежувалися тим, щоби розголосити зловживання, відкрито обговорювати гострі проблеми і плани реформ), Сахаров висуває політичні вимоги, які перехоплюють у влади політичну ініціативу і політичний перелік питань для обговорення. При цьому він щиро пропонував Горбачову не конфронтацію, а об’єднання в реалізації свого політичного переліку питань.

Здавалося б, навіщо розсипати перла перед «агресивно-слухняною більшістю», яка «заплескує» його виступи і піддає обструкції. Але З’їзд ішов у прямій трансляції, і Сахаров звертається до суспільства по підтримку: «Я звертаюся до громадян СРСР із проханням підтримати Декрет в індивідуальному і колективному порядку». Влітку шахтарі, що страйкують, включають скасування 6-ї статті до переліку своїх вимог.

Утрачений шанс

Друга і, можливо, головна мотивація цих дій: Сахаров бачить кризу, що насувається. Тут у ньому говорить фундаментальний вчений, фізик, який фіксує, що рівнодійна суспільних, економічних і політичних устремлінь і процесів веде державну систему до руйнування.

Він критикує Горбачова за бездіяльність і звертається безпосередньо до суспільства. 1 грудня він оприлюднить звернення про двогодинний попереджувальний страйк на підтримку своїх вимог. Навіть з числа членів Міжрегіональної депутатської групи звернення підтримують лише 5 людей. Однак страйки проходять у багатьох містах СРСР. 14 грудня на зборах Групи він піддається різкій критиці за свій заклик. Увечері Сахаров умирає від серцевого нападу.

Відповідь на питання, чи зміг би Сахаров змінити хід історії, неможлива. І все ж у 1991 році більше половини жителів СРСР заявляли, що розділяють суспільно-політичні погляди Сахарова.

Сахаров ясно демонстрував прикмети великого політика. Він був здатний бачити політичний процес цілісно, поєднуючи глобальну цільову настанову і конкретні рішення, він розпізнавав справжні загрози, що перевершують недовготривале політичне протистояння, розумів фундаментальне значення політичних інститутів, був здатний виходити за межі звичної групи підтримки (науково-технічної інтелігенції), перехоплювати політичну ініціативу.

Доля Сахарова, його історично передчасна смерть – відповідь на тугу за «російським Гавелом», що триває досі. Сахаров не просто міг би стати, але був російським Гавелом. Але не почутим і не упізнаним за такого. Насамперед не суспільством навіть, а елітою. Причому не тільки консервативною її частиною, а й «демократичною».

Шанс, у тому числі історичний, випадає один раз. Іншого «Гавела» у нас уже не буде. Нові розвилки історії матимуть інший вигляд. Головне, їх побачити і зробити правильний вибір.

P. S. Остання написана і невиголошена промова Сахарова була про правову реформу: доступ адвокатів до підзахисних і строки тримання під вартою. Правда ж, знайомі проблеми?


Сергій Лукашевський – директор Сахаровського центру.

Оригінал статті можна прочитати тут.

 Поділитися
MENU