ЛУК’ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ

 1912119.04.2005

author: С.Карасик. Виправив В.Овсієнко

(нар. 24.08.1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.)
Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП. 

Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.м. Орджонікідзе, Нахічевань.

З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого понад національні інтереси.

Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Л. дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.

До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський р-н Львівської обл., де й поселився з дружиною.

Робота була пов’язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.

Разом зі Степаном Віруном і Василем ЛУЦЬКІВИМ вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І.КАНДИБУ та А.Любовича.

7.11.60 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22.01.61, доручили Л. скласти нову, м’якшу. Але 21.01.61 були заарештовані І.КАНДИБА, С.Вірун, В.ЛУЦЬКІВ, А.Любович і Л., пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Л. до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму".

Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.

Кару відбував у Мордовії, з 1967 3 р. у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.

1966 в Мордовські табори прибувала нова ґенерація політв’язнів — шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Л. бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціяторів, у т.ч. Л., до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі.

До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було слідкувати за Л. на волі, КДБ разом з адміністрацією тюрми спрямував його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом "іпохондричний синдром" і визнали інвалідом 2 групи.

10.12.1975, у день прав людини, разом з іншими політв’язнями оголосив голодівку. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під адміністративний нагляд.

Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов електриком в обласну дитячу лікарню.

09.11.76, на пропозицію М.РУДЕНКА, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ.

Л. пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміґрацію. Виступив на захист художника П.РУБАНА, написав статтю "Зупиніть кривосуддя!“. Радіо "Свобода" передало його нарис "Рік свободи".

12.12.77 Л. заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.

17-20 червня 1978 Л. засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в’язнів особливого режиму, в т.ч. Л., переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.

13.12.86 Л. з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць "працював" слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 08.12.87 етапували на заслання с.Березівка Парабельського р-ну Томської обл.

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).

23.04.88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.

Указом ПВР від 30.11.88 Л. помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

У квітні 1990 на установчому з’їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законности, заступником голови Народної Ради. Л. — автор Акта про незалежність України від 24.08.91, балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 — почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю „Борцям за волю України ім Св. Володимира", почесною відзнакою Президента України. Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю..." (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), „У країні кленового листка“ (1998), численних статей.
У 1998-99 Л. один з керівників "Національного фронту", що об’єднує праві націоналістичні партії. 
З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 — почесний голова УРП. Доктор права Альбертсько-го університету, Канада. Автор низки книг, брошур, численних статей. Голова Української асоціації дослідників голодоморів (з 1998).
У 1998-99 Л. один з керівників "Національного фронту", що об’єднував праві та націоналістичні партії. 2000 р. знову обраний головою УРП. З 2002 – голова Ради старійшин УРП-Собор. У жовтні 2005 партія УРП-Собор розкололася. Частина, яка підтримує БЮТ, 27.05.2006 створила „Українську республіканську партію”, яку очолив Л.
Народний депутат І, ІІ, ІV і V скликань. Член НСПУ (2002). Нагороджений медаллю “Борцям за волю України ім. Св. Володимира" (1991), почесною відзнакою Президента України (1992), Герой України (2005). У 2014–2018 рр. видав 13-томник «Шлях до відродження». Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка 2016 р.

Бібліоґрафія:
I.
Рік свободи // Сучасність. – 1977. – Ч. 9. – С. 4 – 43.
Що далі? – К.: (Видання УГС), 1989. – 36 с. (Також: Лондон – Мюнхен – Нью Йорк – Торонто: Українська Центральна Інформаційна Служба, 1989. – 48 с.).
Сповідь у камері смертників. – К.: Видання ж. “Вітчизна” і газ. „Ділова Україна”. – 1991. – 128 с. (Також: Вид. друге, доповнене. – К.: Нора-Друк, 2005. – 136 с.; Вид. третє, доповнене. – К.: ВД «ЕКМО», 2008. – 136 с.)
„За Україну, за її волю..." Літературний запис Галябарди. – К., 1991. – 64 с.
Вірую в Бога і в Україну. – К.: МП ”Пам’ятки України”, 1991. – 320 с. (Також: К.: Софія-А, 2007. – 308 с.)
Де добрий шлях? – К.: Вид. УРП. – 1994. – 64 с.
До історії українського правозахисного руху // УРП-Інформ. Прес-бюлетень. Випуск 42 (182), 18 жовтня 1994 року. http://archive.khpg.org/index.php?id=1299604770&w
Під стратою // Зона. 1994. – № 7. – С. 17-31.
Громадянське суспільство: що це і коли збудуємо? – К.: Вид. УРП. – 1994. – 16 с.
Не дам загинуть Україні! – К.: Вид.-культурол. центр „Софія”. – 1994. – 512 с.: іл..
Народження нової ери. – К.: Універсальна газета, 1997. – 170 с.
Коляска Іван Васильович. Спогади Левка Лук’яненка. – К.: УРП. – 1998. – 52 с.
На землі кленового листу. – К.: Молодь, 1998. – 336 с.: іл.(Також: На землі кленового листка. Спогади й роздуми посла. Видання друге, поновлене й доповнене. – К.: Гарт, 2002. – 560 с.)
Нюрнберг-2. – К.: Нора-прінт, 2001. – 114 с.
Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні. Відповідь генералові Іщенку. Ви-дання п’яте. – К.: Видавничий дім „Козаки”, 2002. – 48 с. (кілька видань)
Незнищенність / Передмова Анатолія Матвієнка. – К.: Діокор, 2003. – 93 с.: іл.(Видання 3-е доповнене: К.: МАУП, 2004. – 88 с. – (Б-ка журн. «Персонал»)).
Злочинна суть КПРС – КПУ. Нюрнберг-2. – К.: МАУП, 2005, – 124 с.: іл..
З часів неволі. Сосновка-7. – К.: МАУП, 2005. – 528.: іл..
Національна ідея і національна воля. – К.: МАУП, 2003. – 296 с. (Також: К., 2006. – 288 с.
З часів неволі. Книга друга. – К.: МАУП, 2007. – 368 с.: іл.. Переднє слово, редакція і коректура Григорія Гайового. Тираж 3.000 прим.
За українську Україну! Цивілізаційний вибір України. ІІ видання. – К., 2009. – 20 с. [Без видавничих даних]; ІІІ видання. – К., 2009. – 24 с. [Без видавничих даних]
З часів неволі: Спогади і роздуми. Книга третя. – К.: Видавничий дім «Світлиця», «Східна проекція», 2009. – 448 с. Літературний редактор Гриць Гайовий. Відповідальні за випуск Максим Павленко та Микола Славинський. Тираж 1.000 прим.
До історії Української Гельсинської спілки. – К.: Фенікс, 2010. – 320 с.
З часів неволі. Книга четверта: Країна Моксель. – К.: Фенікс, 2010. – 2010. – 520 с., іл. Літ. Ред. В. Овсієнко. Тираж 2.000 прим.
З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – 448 с., іл. (Літ. ред. В. Овсієнко).
Шлях до відродження: в 13 т. Т. 1 / Левко Лук’яненко – К., ТОВ «Юрка Любченка», 2014. – 536 с. (За Україну, за її волю…; Сповідь у камері смертника; Вірую в Бога і в Украї-ну; Нобелівські мрії; Листи); Т. 2: Не дам загинуть Україні! – 2014. – 616 с.; Т. 3: На землі Кленового Листка: Спогади й роздуми посла – 2014. – 592 с.; Т. 4 – 2014. – 560 с.; Т. 5: З часів неволі: Соснівка-7 – 2014. – 512 с.; 6: З часів неволі: книга друга. – 2014. – 448 с.; Т. 7: З часів неволі: Спогади і роздуми – 2014. – 448 с.; Т. 8: З часів неволі: Країна Моксель – 2014. – 522 с.; Т. 9: З часів неволі: Одержимі. – 2014. – 648 с.; Т. 10: Тут мій дух – 2014. – 688 с.; Т. 11: До історії Української Гельсінкської спілки; Хто такі Республіканці; статті. – 2015. – 640 с.; Т. 12: Національна ідея і національна воля; Де ти, доле України? – 2015. – 522 с. Т. 13: Злочинна суть КПРС-КПУ; Нюрнберг-2; Придністров’я; Від хохла до українця; Те-лепередачі; Статті. –2015. – 448 с.
II.
Українські юристи під судом КГБ. – Сучасність, 1968.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36, 39, 47, 61; ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 21, 22, 95-96; вип. 44.— С. 44, 45, 52, 97-98.
Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. – 1978. – 476 с. (За покажчиком).
Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли. Упрядкував і зредагував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1983. – С. 409-440.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 2-58, 3-3, 4-41, 8-32, 9-5, 9-103, 24-17.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-18, 5-18. 10-1; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9; 1982: 2-28. 5-1, 6-34, 6-39, 6-40; 1984: 2-21, 5-15, 6-22; 1985: 6-21 7/8-1.
250 американських адвокатів виступили в обороні Левка Лук’яненка // Свобода. – 1980. – 11 червня.
Президент Картер виступив на захист Левка Лук’яненка // Український голос – 1980. – 11 червня.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. — К.: Ли-бідь, 1995.— С. 35-38, 40-45, 117, 154, 161, 162, 164, 173, 195, 197, 198, 205-207.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 16-17.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 18, 23, 59, 79, 84, 92-96, 101, 104, 117, 182, 210, 211, 223, 262, 276, 289, 290, 291.
М.Руденко. Найбільше диво — життя. Спогади. Київ–Едмонтон–Торонто: Таксон, 1998.— С. 425-443.
Олекса Мусієнко. Український „Овод” Левко Лук’яненко // Рідна школа, № 9 (826). – 1998. – С. 31–50.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – За покажчиком.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 398-402. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915328
Віктор Лінчевський. Ми маємо всі підстави вірити в українську історичну перспекти-ву. Левко Лук’яненко про національну ідею та волю // Українське слово, № 21 (3324). – 2007. – 23-29 травня 2007 р.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 383–387; 2-е вид.: 2012 р. – С. 430–434.

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Доповнив В.Овсієнко. Останнє прочитання 11.08.2016. Бібліоґрафія доповнена і впорядкована за роками.


 Share this

It may be interesting for you

Організації / Український національний рух

Українська Гельсінкська Група (УГГ). Борис Захаров

Організації / Український національний рух

Росохацька група. Борис Захаров

Організації / Український національний рух

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Борис Захаров

MENU