ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ

 373419.04.2005

author: І.Рапп

ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ (нар. 21.10.1928, с. Уріж, Дрогобицько-го р-ну, Львівської обл. – п. 30.07.2008, у с. Уріж)

Учитель, член підпільної молодіжної організації ім. С. Бандери, учасник Українського Національного фронту (УНФ).

П. народився в селянській сім’ї. Родина, церква і школа, за його словами, сприяли становленню світогляду й усвідомленню необхідності боротьби за незалежність України. 1942-43 рр. вчився на священика в Самборі, а що духовну семінарію більшовики закрили, то закінчив Самбірську середню школу.

1944, під час навчання на 9-місячних педкурсах підготовки вчителів у м. Дрогобичі, П. був заарештований за підозрою в розповсюдженні листівок із закликами до населення не брати в руки зброї проти Української Повстанської Армії, не співпрацювати з НКВД, вести розвідку дислокації й пересування військ, допомагати бійцям УПА продовольством, одя-гом та іншим. Усе літо, біля 2,5 місяця, П. та ще п’ятьох осіб протримали під арештом у від-ділі НКВД, били, але, не добившись зізнань у причетності до розповсюдження листівок, відпустили.

Закінчивши восени 1944 р. педкурси, П. працював учителем у с. Мокряни, відтак учителем і директором школи в с. Смільна, вчителем у с. Бистриця. Спілкувався з повстан-цями і розповсюджував їхні листівки. 1946 П. зняли з посади директора школи, бо хтось доніс, що діти в школі моляться. 1948 був прийнятий на третій курс Бориславського педучилища, яке закінчив через рік і повернувся в Бистрицю, далі заочно навчався на істо-ричному факультеті Львівського учительського інституту.

У листопаді 1948 з участю П. була створена підпільна молодіжна "Організація ім. Степана Бандери". Завданням організації було сприяти УПА в її боротьбі за незалежність України (зв’язок, розвідка, збирання продовольства, одягу та ін.). Крім того, організація ре-алізовувала т.зв. бофони (б/ф — “бойовий фонд”). Це були аркушики паперу 10х10 см, на яких зображений тризуб у терновому вінку та напис: "За Українську Соборну Державу", а внизу ціна — 5, 10 крб. Ці бофони видавалися населенню в обмін за допомогу повстанцям продовольством та одягом з обіцянкою, що коли буде створена незалежна Україна, власник бофонів одержить удесятеро більше.

У кінці 1949 р. за виготовлення і розповсюдження листівок були заарештовані друзі П. по молодіжній організації. П. заарештований 9.12.1949 і разом з ними звинувачений у "зраді батьківщини" (ст. 54-І “а” та 54-ІІ КК УРСР). Слідство велося в тюрмі “Бриґідки” в Дрогобичі. 23.02. 1950 р. П. та Іван Гаман були засуджені Військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької обл. на 25 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 5 р. поразки в правах, Ва-силь Чопик і Стась Прокопович – на 10 р., друкарка Марійка Погутяк – на 8 р.

Карався в таборах поблизу Караганди, на будівництві шахти. Як учасник страйку в 1951 переведений у штрафний табір Сарань. 1953 етапований у Норильськ, де під час повс-тання солдат зламав йому ногу. Знявши через півроку гіпс, відправили в штрафний табір, а на початку 1954 без вироку на 1 рік – у Владимирську тюрму. На пересилці в Краснояр-ську разом з групою в’язнів тримав голодівку 8 діб. Ще рік був у тюрмах Семипалатинська і Грозного. У зв’язку з участю в страйках і повстаннях, Указом ПВР СРСР від 24.03.1956 П. не був звільнений, але йому скоротили термін до 10 р.. Добував його в 307-й колонії в Ір-кутській обл., де був у близьких стосунках з М.СОРОКОЮ, П.Дужим, В.Горбовим, Ю.ЛИТВИНОМ, зустрічався з митрополитом Йосифом СЛІПИМ. Звільнений 25.09.1958 з урахуванням "заліків" (система прирівняння одного дня роботи до декількох днів позбав-лення волі залежно від характеру й умов роботи. На лісоповалі в Іркутській тайзі залік був 1 до 3. Скоро ця система була скасована). Пізніше відповідно до п. 7 ст. 55 КК УРСР судимість погашена.

Оскільки проживати в Західній Україні П. було заборонено, а від пропозиції виступи-ти в пресі з осудом свого минулого відмовився, він мусив виїхати на Донбас, де 8 р. пра-цював на шахті «Менжинська» в м. Первомайськ Луганської обл. З 1960 по 1967 П. навча-вся на заочному відділенні факультету іноземних мов Київського держуніверситету, та ди-плом одержати не вдалося.

У 1963-64 в Галичині з ініціативи Д.КВЕЦКА була створена підпільна організація «Український національний фронт» (УНФ), яка ставила метою боротьбу за незалежність. До УНФ увійшло кілька десятків осіб із декількох областей України. Це були колишні по-літв’язні З.КРАСІВСЬКИЙ, І.ГУБКА, М.МЕЛЕНЬ (табірний приятель П.), а також молоді люди Я.ЛЕСІВ, М.ДЯК, В.КУЛИНИН та ін. Організація видала 16 чисел машинописного журналу “Воля і Батьківщина”, розповсюдила кількасот власних брошур і листівок у різ-них областях України. Вони виготовлялися на друкарській машинці в помешканнях і в криївці, облаштованій у горах. Розповсюджували також знайдену пропагандистську літе-ратуру ОУН. Документи підкладали, залишали в людних місцях.

“Програмові вимоги УНФ” та “Наші завдання” витікали з положень Програми ОУН(б), прийнятої на III її Зборі. Становище України в документах оцінювалося як колоні-альне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, УНФ пропонував для України не-залежний самостійний розвиток, близький до реалій західноєвропейської соціал-демократії. За три роки УНФ став доволі розгалуженою в Україні організацією. П. брав активну участь у її діяльності. 21.03.1967 він затриманий на вулиці Львова, маючи ч. 16 журналу “Воля і Батьківщина”, журнал “Месник” та 15 бофонів по 10 крб., які намагався викинути. 6-7.06. 1967 засуджений Львівським обласним судом за ч. 1 ст. 62 КК УРСР до 6 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 р. заслання. Суд був закритий, судового розгляду практично не було.

Карався в мордовському таборі ЖХ-385/19 у сел. Лєсной, де спілкувався з давніми своїми друзями, а також з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ, Б.РЕБРИКОМ, Л.ГОРОХІВСЬКИМ, М.Будулаком-Шариґіним, Л.Бородіним. Організовував відзначення релігійних і національ-них свят, написав "Історію УПА" – 12 загальних зошитів. Основну її частину становили описи з вуст очевидців і учасників конкретних подій, боїв. Але коли Б.РЕБРИК перепису-вав другий екземпляр, всі зошити були конфісковані адміністрацією. П. відбувся п’ятьма добами карцеру.

30.04.1973 р. привезений етапом у м. Кураґіно Красноярського краю, де відбув за-слання, працюючи кочегаром пекарні. 1978 р., повертаючись на батьківщину, тиждень провів у колі московських дисидентів. Оселився в батьківській хаті, влаштувався в Борис-лаві на озокеритну шахту. На пенсію вийшов 1981 р.. Аж до проголошення незалежності України за ним був негласний нагляд.
Одружився, 25.05.1980 народився син Григорій. Оскільки дружина виявилася іншої віри (свідок Єгови) і психічно хворою, розлучився з нею і сам з 8-місячного віку виростив сина. Вивчився на дириґента церковного хору і керував ним, дякувáв у церкві. Брав участь у роботі Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника.— 1978, вип. 48.— С. 128.
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УХГ.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 29, 91, 130, 317.
Хроника текущих событий.— Амстердам: Фонд имени Герцена.— 1979, вип. 16-27.— С. 60-62.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 120, 121, 134.
Ю.Зайцев. Ідея і чин Українського національного фронту. // Воля і Батьківщина, Львів, Український часопис, 1997, № 2.— С. 26-34.
Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М.В.Дубас, Ю.Д.Зайцев – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН Украї-ни, 2000. – 680 с.: іл., с. 512, 591-592 та ін.
Інтерв’ю з Г.Прокоповичем 31.01. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121778480&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 587–590. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936817
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 516–517; 2-е вид.: 2012 р., – С. 589–590.

Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. Виправлено в квітні 2002 р. за волею Г. Прокоповича. Останнє прочитання 20.07.2016.

 Share this

It may be interesting for you

Персоналії / Український національний рух

БОЦЯН ІВАН СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В. В.

Персоналії / Український національний рух

ГРЕБЕНЮК ГРИГОРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РИБАЛКА ІВАН ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА (ГРИЦЕНКО) ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФРОНТ (УНФ)

Персоналії / Український національний рух

ТКАЧУК ЯРЕМА СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МЕЛЕНЬ МИРОСЛАВ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КВЕЦКО ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АПАНОВИЧ ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

Український національний фронт (УНФ). Борис Захаров

Персоналії / Український національний рух

ГУБКА ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко Василь

MENU