КОВАЛЕНКО ІВАН ЮХИМОВИЧ

 543818.11.2005

author: Овсієнко В.В.

Нар. 13.01. 1919 (за документами 31.12. 1918), с. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. - 18.07. 2001, м. Боярка Києво-Святошинського р-ну, Київщина.

Учитель, поет.

З селян. Батько був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати добрий урожай. Мусив вступити в комуну “Маяк батраків”, однак був репресований. Половина села вимерла під час голоду 1932-33 рр.. К., з 7 до 16 років працюючи влітку в комуні, взимку навчався в школі №1 у Переяславі. За непокірність тричі виключали зі школи, проте закінчив її лише з однією четвіркою - з російської мови. У піонери і комсомол так і не вступив. Через туберкульоз не був прийнятий до університету. Два роки працював на будівництві в Києві.

1938 року вступив на факультет романо-германської філології Київського університету. Одружився з однокурсницею Іриною Павлівною Пустосміх, родом з Чернігова, з української інтелігенції. До війни закінчили три курси. Працювали на копанні окопів під Києвом. Перебралися до розбомбленого Чернігова. Намагалися евакуюватися, але потрапили в оточення. Окупацію пережили в Чернігові, перебиваючись випадковими заробітками (К. малював ікони і міняв їх по селах на продукти). Спілкувалися з полоненими французами, що працювали в Чернігові. З поверненням червоних призначений директором єдиної вцілілої школи № 4, та довелося поступитися “партійним” кадрам, які повернулися з евакуації. Щоб уникнути репресій, 1947 року перебралися в Боярку, де викладали англійську, французьку, німецьку, російську мови. Дипломи одержали 1950 р. Вели просвітницьку роботу: зібрали велику бібліотеку, організували самодіяльний театр, ставили п’єси, організовували екскурсії, 1966 р. провели літературний вечір з участю шістдесятників Є.Сверстюка, В.Стуса, Н.Світличної, після чого за К. було встановлено неофіційне стеження. Коваленки мали шану й любов дітей та батьків, але не вступали в партію, викривали брехню й непрофесійність, за що постійно зазнавали цькувань. Деякий час К. не мав роботи, хіба у вечірній школі, у військовому санаторії.

З дитинства писав лірику, яку не вважав потрібним публікувати, проте час від часу писалися так звані “люті вірші”, спрямовані проти комуністичної облуди та її  служителів. 1965 року зазнайомився з істориком-культурологом Михайлом Кутинським, у минулому політв’язнем, який уклав багатотомну збірку довідок про місця поховання діячів української культури під назвою “Некрополь”. М.Кутинський упорядкував і видрукував самвидавську збірку К. “Червона калина” (1966), згодом збірки “Перлини” та “Недокошений луг”. Вірші і статті К. про Михайлівський собор, про музей Івана Гончара були надруковані в газеті “Нове життя” (м. Пряшів, Словаччина), в Канаді вони були видані на принтері окремою книжечкою. У домі К. прямо в книжковій шафі зберігалася практично вся література українського, почасти й московського, самвидаву 60-х років. Його, здебільшого привозив М.Кутинський. К. передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, у тому числі своїм учням.

13.01 1972 р. К. був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КГБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного вчителя про те, що К. прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року “фашистською акцією”. Були допитані 140 учнів К. - жоден проти свого вчителя не засвідчив. Більше того, на випускному вечорі 1972 його вже фактично звільненій з роботи дружині школярі і батьки влаштували овацію.

Інкриміновано було розповсюдження літератури самвидаву та низку віршів. Не інкриміновані вірші просто спалили. Лише невелика їх частина збереглася в пам’яті автора та дружини.

На закритому суді адвокат Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал, зумів “збити” термін ув’язнення до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд відбувся 6-11.07 1972. Винним себе у вчиненні злочину К. не визнав.

Карався К. в таборі суворого режиму ВС-398/35, пос. Центральний Пермської обл. Спілкувався з колишніми вояками УПА М.Симчичем, В.Підгородецьким, Є.Верхоляком та іншими, які любили слухати його вірші, з шістдесяниками І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Ґлузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін. Вчив англійської мови євреїв, які збиралися виїздити з СРСР.  Писав вірші, які час від часу вилучалися адміністрацією і знищувалися. Поезію К. високо оцінював І.Світличний. Лише невелика частина віршів  дійшла в листа до дружини та збереглася в його феноменальній пам’яті. Під кінець терміну етапований до Києва і звільнений 13.01 1977 інвалідом другої групи (гіпертонія).

Два роки домагався запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, щоб призначили пенсію (57 крб.). Підтримував зв’язки з колишніми політв’язнями. Реабілітований 1991 року.

1995 року учениця і друг сім’ї Коваленків Ольга Рожмакова видала своїм коштом книжку віршів “Недокошений луг”. 1996 р. СБУ повернула вірші, які зберігалися в справі. 1999 вийшла більша книжка “Джерело”. 

Помер К. 18.07. 2001, похований у Боярці. 

У м. Боярка іменем К. названо вулицю. На будинку, якого поет збудував власними руками і де прожив майже півсторіччя, встановлено меморіальну дошку. У м. Переяславі-Хмельницькому встановлено меморіальну таблицю на школі № 1, яку К. закінчив у 1936 р. На його слова написано 34 пісні. Починаючи з 2012 року, кожної осені у Боярці відбувається Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. 

Син Олесь, 1945 р.н., – відомий перекладач української класики на англійську мову, у зв'язку з переслідуваннями батька був "невиїзним" і мусив працювати в бюро перекладів. Дочка Марія (у шлюбі Кириленко), 1957 р.н., закінчила Київський Державний інститут іноземних мов, за спеціальністю не працювала, зараз бібліотекар в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України; має дітей Івана, 1988 р.н. та Ольгу, 1991 р.н.

Бібліоґрафія
І.
Недокошений луг: Вірші. – К., 1995 – 128 с.
Джерело: Поезії / Передмова Марії Кириленко. – К.: Освіта, 1999. – 271 с.
Перлина. – 2006.
Учитель. – 2009.
Порив до небес. – 2012.
ІІ.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з І.Ю. та І.П.Коваленками 12.09.1999. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121320562&w ; http://archive.khpg.org/index.php?id=1120846317&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 306–309. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132341713&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 300–301; 2-е вид.: 2012 р. – С. 334–335.
Сергій Білокінь, Марія Кириленко. Шістдесятник Іван Коваленко (біогр. нарис) . http://ivan-kovalenko.info/pro-ivana-kovalenka/biografia/420-sergy-blokn-marya-kirilenko.html 

Василь Овсієнко, Марія Кириленко. 2003. Останній перегляд: серпень 2016.