МОСКАЛЕНКО ГЕОРГІЙ МИТРОФАНОВИЧ

 477318.11.2005

author: Овсієнко В.В.

Нар. 24.07. 1938 в м.Одесі.

Робітник, студент, учасник національно-визвольного руху. Разом з В.Куксою в 1966 р. вивісив український прапор. 

Батько портовий робітник, мати кухарка. Уникаючи обстрілу, 1944 р. сім'я перебралася в с. Якимів Яр Ширяєвського р-ну, де Георгій закінчив семирічку. Цікавився національно-визвольною боротьбою часів УНР, дослухався до розповідей фронтовиків і переселенців з Галичини про боротьбу УПА. Трохи працював у колгоспі, відтак з 1955 р. – слюсарем-cантехніком на будівництві в Києві, 1957-60 служив у війську. 1962 року закінчив вечірню школу і вступив на вечірній відділ Київського інституту народного господарства (КІНГ). Відвідував репетиції самодіяльного народного хору “Жайворонок”, де юрмилася українська молодь, де ходила література самвидаву. Це була доба краху світової колоніяльної системи і національно-визвольних рухів. У спілкуванні дозрівав думкою, що така економічно розвинена країна як Україна могла б бути самостійною, як сусідні Чехословаччина, Угорщина або Польща. Висловлював такі думки й на семінарах: от Ленін визнав незалежність Фінляндії і України в один день. Захід відстояв Фінляндію, а Україну більшовики окупували. То чому б тепер не провести референдум на підставі Конституції УРСР, де записано, що вона зберігає за собою право на вихід з СРСР?

Хотілося діяти, щоб будити національну свідомість українців. М. запропонував Вікторові КУКСІ, з яким жив в одній кімнаті робітничого гуртожитку на Святошині, пошити національний прапор і вивісити його на людному місці, наприклад, над центральним вокзалом. Але згодом зупинилися на приміщенні КІНГу, що стоїть на Брест-Литовському проспекті навпроти заводу “Більшовик”. Прапор зшили з двох жіночих шарфів. З грошей УНР скопіювали національний герб, вирізали його з чорної матерії і нашили на прапор. М. написав друкованими літерами, чорнилом: „Ще не вмерла Україна, Ще її не вбито. ДПУ”.

Абревіатура мала читатися як “Демократична партія України”, наразі неіснуюча, – щоби вчинок не приписували, наприклад, ОУН.

Прапор вивісили вночі проти 1.05. 1966, знаючи, що вранці тут формуватимуться колони робітників і студентів, щоб рухатися на першотравневу демонстрацію на Хрещатик. М. стояв на сторожі біля пожежної драбини з самопалом, набитим сіркою, яким мав подати сигнал про небезпеку, якби така виникла. В.КУКСА виліз на дах, зрізав кухонним ножем червоний прапор і натомість прив’язав синьо-жовтий. Довкола драбини розлили пляшку авіагасу, щоб собака не взяла сліду.

Вранці зміну прапорів зауважили відставники і донесли в КГБ. “Злочинців” шукали понад 9 місяців. Усіх хлопців-студентів викликали до військкомату і вимагали заповнювати друкованими літерами якісь анкети. “Працювали” провокатори, затіваючи лжепатріотичні розмови. М. не приховував свого світогляду, тому запідозрити його було неважко. На нього вказувала й графічна експертиза, але КГБ шукав “зв’язків з підпіллям”.

Оперативники КГБ заарештували М. і Г.КУКСУ 21.02. 1967 р. Вироком Київського обласного суду від 31.5. 1967 М. на закритому засіданні було визнано винним у проведенні антирадянської агітації і пропаганди за ч. 1 ст. 62 КК УРСР та у виготовленні та зберіганні вогнепальної зброї (самопал, ст. 222, ч. 1 і 3) і засуджено в сукупності до 3 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Г.КУКСУ – за тією ж ч.1 ст. 62 та за холодну зброю (кухонний ніж), ч. 2 ст. 222, – до 2 р. 

Покарання М. відбував у таборі № 11, станція Явас, Мордовія, та в таборі № 19, пос. Лєсной, де українці становили три чверті континґенту. Це, зокрема, колишні повстанці Василь Якуб’як, Василь ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, Степан Мамчур, Дмитро Басараб, шістдесятники Панас ЗАЛИВАХА, Михайло та Богдан ГОРИНІ, Іван ГЕЛЬ, Ярослав ЛЕСІВ, Олександр МАРТИНЕНКО, Микола ОЗЕРНИЙ та ін.. Тут вирувало українське життя: відзначалися національні й релігійні свята, вивчалася історія. Тут можна було пізнати всю Україну, яка бореться за незалежність.

У зонах М. працював сантехніком.

Звільнившись 1970 р., з труднощами влаштувався сантехніком ІІІ розряду (хоч до арешту був майстром) у Київському спеціалізованому управлінні № 521 (КСУ-521), але згодом став бригадиром, майстром, виконробом. Відкинув пропозицію доносити на середовище шістдесятників, з яким далі спілкувався, тому диплом КІНГу так і не одержав, хоча був заарештований на 5-му курсі і мав уже написану дипломну роботу. За три роки одержав квартиру в селищі Буча під Києвом. З дружиною Вірою Матейко мають трьох синів. З 1994 р. на пенсії як “чорнобилець”, але ще довго працював.

Брав участь у рухові за незалежність. 1990-95 рр. був депутатом Бучанської селищної Ради. Член ДемПУ з 1998 року.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 20 травня 1994 року судові рішення в частині засудження Москаленка Г.М. за ст. 62 ч. 1 КК УРСР скасовано, а кримінальну справу в цій частині переведенням закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину. Але він і надалі вважався засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч.ч. 1 і 3 ст. 222 КК УРСР, на підставі ст. 42 КК УРСР на 3 р. позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму.

18.03. 2002 р. в Києві створено Громадський комітет (згодом Громадська організація) „За реабілітацію “першотравневої двійки”, який поставив за мету домогтися повної реабілітації М., Г.КУКСИ та інших репресованих з політичних мотивів, але засуджених за кримінальними статтями. Голова організації колишній політв’язень Валерій КРАВЧЕНКО в серпні – вересні 2005 р. провів 20-денну голодівку протесту біля Ґенеральної прокуратури України. 

Указом Президента України від 18.08. 2006 М. і Г .КУКСА нагороджені орденом „За мужність” І ступеня. У день вручення нагороди, 23.08, мала бути відкрита пам’ятна таблиця на КНЕУ про подію 1.05.1966, та її вночі за наказом ректора зняли. 

Ухвалою спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26.01. 2007 вирок Київського обласного суду від 31.05. 1967 та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України УРСР від 4.07. 1967 в частині засудження М. за чч. 1, 2 ст. 222 КК УРСР скасовано, а справу в цій частині закрито за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2 ч. І ст. 6 КПК України. М. у цій справі нарешті повністю реабілітовано.

Живе в м. Буча Києво-Святошинського р-ну. 

Бібліоґрафія

І.
Автобіографічні розповіді Г.Москаленка від 18.03.2002 та В.Кукси від 10.04. 2002 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1202325668&w
ІІ.
Микола Цивірко. Давня драма з жіночими шарфами. – Вечірній Київ, 1992 – 11 грудня. (Тут ідеться тільки про Г.Москаленка).
Микола Цивірко. Український Маноліс Глезос. – Вечірній Київ, 1993. – 6 лютого.
Володимир Галета. Щоб проголосити незалежність, їм вистачило віри, ножа, самопалу, шкарпеток та пляшки з гасом. – Наша Україна, 1998, № 1 (60). – 9 січня.
Василь Овсієнко. Прапор над Києвом. – Шлях перемоги, 2002, ч. 20 (2507). – 15 травня; Те ж: Економіст, газета КНЕУ, № 16-19 (1054-1057). – 2002. – Червень – липень.
Кравченко В. Синьо-жовтий прапор над Києвом 1 травня 1966 року / Передмова В.Овсієнка. – К.: Смолоскип, 2004. – 56 с.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 90 – 98. http://archive.khpg.org/index.php?id=1202744505&w ; Першотравнева двійка http://archive.khpg.org/index.php?do=search&w
Щербина Дмитро. Рецидиви каламутного минулого. – Літературна Україна, 2006, № 34 (5172). – 7 вересня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 489-491). http://archive.khpg.org/index.php?id=1132346929&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 447; 2-е вид.: 2012 р., – С. 503–504.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 30.02.2002. Останнє прочитання 12.08.2016.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01024, Киїів-24, вул.. П.Орлика, 4
….. березня 2007 р. № 5-47п06
Довідка про реабілітацію
Вироком Київського обласного суду від 31 травня 1967 року Москаленко Георгій Митрофанович, 1938 року народження, уродженець м. Одеса, засуджений за ч. 1 ст. 62, частинами 1, 2 ст. 222 КК УРСР (1960 року в редакції, що діяла до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 жовтня 1974 року, яким внесено зміни і відповідальність за незаконне поводження з холодною зброєю, стала передбачатися ч. 3 даної статті) на 3 роки позбавлення волі по обвинуваченню у незаконному виготовленні, зберіганні та носінні вогнестрільної та холодної зброї, а також у тому, що він, будучи націоналістично налаштованим, разом із Куксою В.І., зірвав радянський прапор з даху будівлі Київського Інституту народного господарства і замість нього встановив жовто-блакитний прапор.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України УРСР від 4 липня 1967 року вирок залишено без зміни.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 20 травня 1994 року судові рішення в частині засудження Москаленка Г.М. за ч. 1 ст. 62 КК УРСР скасовано, а справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. За сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 222 КК УРСР, постановлено вважати Москаленка Г.М. засудженим до позбавлення волі строком на 2 роки.
Ухвалою спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 року вирок Київського обласного суду від 31 травня 1967 року та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України УРСР від 4 липня 1967 року в частині засудження Москаленка Г.М. за частинами 1, 2 ст. 222 КК УРСР скасовано, а справу в цій частині закрито за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2 ч. І ст. 6 КПК України.
Москаленка Георгія Митрофановича по даній справі реабілітовано.
В.о. Голови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
М.Є. Короткевич