КОРОБАНЬ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

 459611.05.2009

author: Овсієнко В.В.

КОРОБАНЬ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ (нар. 16.02. 1930, Рубцовський зернорадгосп, ст. Поспєлиха; Алтайський край, Росія)
Перекладач, автор самвидаву і програми підпільної партії.
Батько, Коробань Михайло Андрійович, 7.10. 1903 р.н., з селянської родини на Уманщині, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут і як інженер-механік сільгоспмашин був направлений на північ Алтайського краю. Мати, Демченко Олександра Степанівна, артистка, з національно свідомої сім’ї з Таращанщини. З Алтаю сім’я переїхала в Дніпропетровську, потім у Херсонську область. Працювали в радгоспі. 1935 р. батьки Андрія розійшлися. Мати з сином переїхала у м. Васильків, що під Києвом, узяла шлюб з льотчиком Вороніним Олександром Михайловичем (загинув у травні 1942 року).
1941 р. Андрій закінчив 3 класи школи № 1 у Василькові і поїхав на канікули до батька в Сімферополь, де йому довелося перебути майже всю війну. Батько, кандидат у члени компартії, не встиг евакуюватися, став активним учасником підпільної організації "Крымские соколы". 1942 р. батько і Андрій запізналися з ОУНнівцями-мельниківцями, читали їхню літературу, один з них навіть хрестив сестричку. Уже тоді Андрій засумнівався у своїх піонерських поглядах, схилявся до української ідеї. 26.11. 1943 р. гестапо розгромило під-пільну організацію, мачуха Андрія була розстріляна, а батько переховувався. 13-річний Ан-дрій мусив дбати про свою 7-річну сестричку, почасти перебрати на себе справи батькового підпілля, вивів його в партизанський загін, став зв’язківцем. Разом з батьком зазнав обмо-рожень у партизанці, тому з поверненням червоних був відправлений у госпіталь у Сочі, де його лікували і вчили на зв’язківця.
1944 р. Андрій склав у Сімферополі екзамени за втрачені роки, повернувся до матері у Васильків і пішов 6-й клас. 1948 р. закінчив десятирічку зі срібною медаллю і вступив на український відділ мовно-літературного факультету Київського педінституту ім. М. Горького. Для цього вступив у комсомол, у документах вказував вітчима Вороніна, тому що батько 1946 р. був ув’язнений на 10 р. за фальшивими звинуваченнями у співпраці з німецькими окупантами і ОУН.
Влітку 1950 р. студент К. працював піонервожатим у с. Глеваха під Києвом. Жив на квартирі у селянки, бачив, як селян обдирали продподатками і позиками. Саме тоді відкрив для себе пригноблену Україну з її піснями, побутом, звичаями.
Того ж літа поїхав у Крим і написав там велику працю на 64 сторінки зошита у вигляді листа шкільному другові Дмитрові Букалу, студентові юридичного факультету, призва-ному до війська. У ній К. критикував колгоспний лад, виборчу систему, Сталіна, писав, що потрібно створювати організацію для боротьби. Д.Букало порадив дати прочитати працю студентові журналістики Володимирові Горбатюку. Той прочитав і похвалив її, але коли 20.09. 1950 р. К. повертався від нього, якась жінка на зупинці трамваю біля університету ніби запідозрила його в крадіжці пальта, покликала міліціонера. Їх відвезли в управління міліції на Володимирську, 15, обшукали і ніби випадково виявили в сумці рукопис. Відвезли в КГБ на Володимирську, 33. У Глевасі та Василькові вилучили записи і листи К., спи-сок його адресатів.
Заарештований був і привезений у Київ Дмитро Букало. При обшуку в нього теж ви-явили щоденники з «антирадянськими» записами.
У жовтні К. була влаштована коротка психіатрична експертиза в Києві, відтак на по-чатку листопада його повезли етапом у Харків. Родичі А., бажаючи його «виручити», свід-чили про його поведінку, підкреслюючи тяжкі умови життя, партизанку. Врятувало те, що доктор Паперний сам прочитав працю К. і зробив висновок про осудність автора: "Вы там выступаете таким социологом!"
На початку березня 1951 К. повернули в Київ. Слідчий капітан Кузнєцов швидко завершив справу. У серпні А. і Д.Букала перевели в Лук’янівський слідчий ізолятор, де в кінці серпня прокурор оголосив їм постанову "особого совещания" – 10 р. ув’язнення у виправно-трудових колоніях за ст. 54-10 і 54-11 КК УРСР – «антирадянська агітація» та «спроба ство-рення антирадянської організації». Прокурор навіть усміхнувся: "Вот видите, вы уже год отбыли."
Посправників звели в одній камері і разом везли етапом до Горького. Вони з’ясували, що видав їх В.Горбатюк.
К. прибув етапом у управління "Минераллаг", що в Комі АССР ("Интауголь"), у табір № 6. Мав номер "Г1-703". Робочий день там тривав 10 годин. Заборонявся цивільний одяг, не можна тримати продуктів у бараці, на вікнах ґрати, бараки на ніч замикалися, рухатися можна було тільки групами (навіть у туалет), писати тільки два підцензурні листи на рік, не можна мати паперу й олівця. К. виношував неймовірні плани втечі. Захворів у шахті на су-хий плеврит, і в лікарні домігся, щоб його перевели в табір № 3, бо він ближчий до залізниці. Прибув туди 26.09. 1952 р.. Коли режим трохи пом’якшав, К. вивчав німецьку мову (німців у зоні було доволі), грав на скрипці. У таборі з 22 тисяч половину становили українці. К. спілкувався, зокрема, з колишніми українськими повстанцями. Брав участь у художній самодіяльності. Познайомився з артисткою Марією Федоряк із Дрогобича, яка мала 25 р. ув’язнення, але була амністована 1954 р. і їздила по зонах з концертами.
У кінці березня 1955 К. відправили у Лим’ю на лісоповал. Там уже був поза зоною. Влітку повернутий у табір № 3. Там уже працювала комісія Президії Верховної Ради з пере-ляду справ. 31.08. 1956 вона звільнила К. "зі зняттям судимості", що давало право відновитися в інституті. К. доводив, що його висловлювання проти Сталіна м’якші, ніж оцінки йо-го червневим пленумом ЦК. І сама комісія була здивована, що його «організація» складала-ся з двох осіб.
К. повернувся у Васильків і у вересні 1956 легко відновився в педінституті, щоправда, під тиском матері та Марії Федоряк, з якою одружився 17 жовтня. Разом д дружиною домігся повернення незаконно конфіскованого у Федоряків будинку в Дрогобичі. Тому К. останній рік навчався заочно в Дрогобицькому педінституту імені Івана Франка і 1958 р. одержав його диплом. Викладати учням сфальшовану українську літературу не хотів – ви-ручило добре знання англійської та німецької мов, викладав також музику та співи, фізку-льтуру. Вів листування з колишніми співв’язнями, користуючись чужими та вигаданими прізвищами.
У Дрогобичі К. написав твір із соціології. 1957 р. почав писати працю «До питання про національну незалежність України», над якою працював 3 р.. Читав праці Грушевсько-го, Донцова, Винниченка.
Тим часом народилась дитина, і дружина, яка вже влаштувалася в Прикарпатський ан-самбль, намагалася стримувати чоловіка від небезпечної діяльності: Восени 1959 р. К. знайшов роботу вчителя німецької та англійської мов, музики та співів у с Дружня Бородянського р-ну на Київщині, удвох з друкаркою Ольгою Яківною Звір найняв кімнату в домі третього секретаря райкому партії на ст. Клавдієве. Мав німецьку друкарську машинку "Еріка", на якій Ольга передрукувала його працю «До питання про національну незалежність України» (до 400 с. машинопису). У цій праці К. велику уваги приділив Княжій добі, мові.
8.12. 1960 р., під час контрольної роботи, К. вийшов у двір школи – і його затримали троє кагебістів у цивільному. Щоправда, дозволили закінчити урок, посадивши в класі ін-спектора райвно. При обшукові в помешканні вилучили згаданий машинопис (не знайшли його частину – "Мова Київської Русі"). Відвезли в обласне управління КГБ, до генерала Ти-хонова. Влаштували зустріч зі вже реабілітованим після 9 р. ув’язнення батьком, який до-коряв синові. У цей ліберальний хрущовський час обійшлося профілактикою: взяли пись-мове зобов’язання не вести антирадянської діяльності. К. пояснив, що готується до вступу в аспірантуру і надто захопився Грушевським. Запевнив, що працю друкував сам. При цьому з’ясував, що донос на нього вчинив однокурсник з Дрогобицького педінституту Євген Ша-бан, який незадовго до того приїздив до К. і бачив машинопис.
В аспірантуру К. не прийшов за конкурсом. У помешканні за відсутности К. і Ольги, з якою взяв шлюб, кагебісти вчиняли таємні обшуки. Однак К. вважає, що з 1961 по 1965 р. у нього був дуже продуктивний творчий період. З 1961 р. він працював учителем у с. Брони-ця, у 1966 – у с. Бугаївка Васильківського р-ну. За розділом "Мова Київської Русі" та деякими повернутими КГБ конспектами він відновив твір "До питання про національну незалеж-ність" (близько 300 с. машинопису). Написав великий нарис "Шевченко і Україна", економіко-соціологічний твір "Основи марксизму і сутність більшовизму". Щоб зібрати живий матеріал, багато їздив по Україні, 1965 р. кілька разів їздив у Прибалтику. Дружина Ольга теж намагалася стримувати К. від діяльності.
Щоб вивчити соціальне й політичне становище на Донбасі, 1966 р. покинув учителювання і в серпні того ж року влаштувався носієм-відкатником у шахтоуправлінні ім. Кірова в селищі Ханжонкове, неподалік Макіївки. Через кілька місяців повернувся у Васильків, улаштувався завклубом у с. Петрушки. Тут написав працю "Пропаганда і агітація в системі російського псевдосоціалізму, або більшовизму", почав писати програму «Національно-визвольної партії пролетаріату України». Дав цю працю на рецензію Євгенові ПРОНЮКУ, який працював в Інституті філософії АН УРСР (праця пролежала в ПРОНЮКА кілька міся-ців).
Тим часом К. перебрався в Київ, працював формувальником у ливарному цеху на за-воді "Ленінська кузні". Згодом влаштувався перекладачем у бюро. Зокрема, обслуговував сільськогосподарську делегація з НДР і мав у вересні 1969 р. їхати з нею в Німеччину.
Щоб забезпечити діяльність майбутньої партії, К. мав намір створити друкарню, зби-рав деталі друкарської машини, мав уже банку шрифту.
3.09. 1969 Є.ПРОНЮК через Людмилу Завійську повідомив К., що працівники Інсти-туту філософії виявили на його робочому місці рукопис К. з його, ПРОНЮКА, зауваження-ми і передали його в КГБ. К. поїхав у Васильків. Побачивши кагебістів, стрибнув з даху і втік. Ще він зустрівся з Іваном ДЗЮБОЮ, з родичами дружини Ольги (була вже мала дити-на), які радили і наполягали, щоб К. здався. Він передав Є.ПРОНЮКУ через Л.Завійську список своїх творів (згодом він потрапив у КГБ). Також написав ще одну працю і передав її братам Головченкам на Сумщину. Слідчий Коваль Микола Андрійович залишив у помешканні К. номер свого телефону і К. кілька разів розмовляв з ним. Слідчий просив «прийти поговорити, нічого не буде».
К. переховувався 8 діб. Кагебісти мали дані, що він має пістолет. Справді, незадовго перед цим він перевіз пістолет після ремонту від Василя Митчина з Дрогобича Олексі Ми-колишину в м. Вишневе. Тому його намагалися піймати в Бабиному Яру як озброєного, але він знову втік. Коли ж К. сам прийшов 11.09. 1969 в обласне управління КГБ, слідчий Ко-валь насамперед обшукав його.
Справу впродовж 8 місяців вели слідчі Коваль, Берестовський, Слобожанюк: 66 допи-тів, більше 20 всіляких слідчих процедур, 6 очних ставок.
Коли справа була майже завершена, піонери-слідопити (за словами Берестовського) знайшли частину праці К., яку він закопав під корчем Жулянах.
За вироком Київського обласного суду від 1.06. 1970 К. був засуджений за ч.1 ст. 62 та ст. 222 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда» та «зберігання зброї») до 6 р. табо-рів суворого режиму та 3 р. заслання.
9.09. 1970 К. прибув етапом у табір ЖХ-385/19, пос. Лєсной, Мордовія. Коло його спі-лкувань: повстанці Іван ПОКРОВСЬКИЙ, Василь ЯКУБ’ЯК, Мирослав СИМЧИЧ, Степан СОРОКА, Михайло Зеленчук та ін.. Готуючись продовжувати боротьбу, він вивчав досвід попередників, опрацьовував літературу, мав багато конспектів.
9.07. 1972 р. з Мордовських таборів на Урал, під час великої спеки, вирушив цілий ешелон політв’язнів. У дорозі помер 25-літник Микитюк, якого К. знав ще з Комі. К. привезли в табір ВС-389/35, що на ст. Всесвятська, пос. Центральний. Працював вантажником, спілкувався з Іваном СВІТЛИЧНИМ, Валерієм МАРЧЕНКОМ, Євгеном ПРОНЮКОМ, Зі-новієм АНТОНЮКОМ, Іваном КАНДИБОЮ, Романом ГУРНИМ, Михайлом ДЯКОМ, Во-лодимиром БУКОВСЬКИМ, Володимиром ОСИПОВИМ. Поводився помірковано, вино-шуючи намір виїхати після звільнення за кордон.
5.09. 1975 К. взяли на етап. Через 26 діб він прибув у м. Каргасок Томської обл. – це столиця селькупів (остяків), на р. Об. Працював кочегаром у будинку культури, згодом – художником. Ідеологічний відділ райкому партії хотів усунути його, та директор будинку культури захистив.. На заслання К. надходили листи і пакунки з Франції, Італії, Німеччини – з книжками, одягом. Під кінець заслання він покинув кочегарювання, щоб заготувати сіна господині, у якої жив. Працював сторожем.
Звільнився з заслання 17.07. 1978 (воно скоротилося за рахунок етапу 1975 р.).
К. не мав наміру примиритися з існуючим ладом, але й не хотів повертатися в неволю. Тому поставив собі мету виїхати з СССР. Зупинився я в рідному Василькові. Влаштувався художником у районну художню майстерню. Там мало платили, то через 8 місяців перейшов провідником поштових вагонів, їздив, зокрема, у Сімферополь, у Харків. Коли до КГБ дійшла інформація, що він зустрічався з колишніми політв’язнями, зокрема, з Ігорем КРАВЦІВИМ, то його перевели сортувальником на залізничному поштамті.
К. взяв фіктивний шлюб з єврейкою Бронею Шафран, яка вже мала виклик із Ізраїлю. Потрібні були дозволи родичів. Батько К., вже повністю реабілітований і нагороджений за участь у підпіллі, написав гнівного листа у ВВІР і дозволу не дав. К. під час розмови з працівницею ВВІРу вихопив того батькового листа – і вона про це нікуди не повідомила.
На початку 1980 справу зі ВВІРу повернули без документів, що означало остаточну відмову. У травні 1980 К. поїхав у Львів попрощатися з дочкою Оксаною. Йому влаштували скандал і у ресторані, заарештували на 10 діб. Валізку, залишену у камері схову, повернули у Васильківському райвідділі міліції через місяць. На подальші домагання йому сказали відверто: "Андрій Михайлович, ви дуже надокучливий. Пам’ятайте: ми вас не випустимо. Хоч ви й кажете, що повернетесь, але ми знаємо, що коли ви виїдете, то ми дістанемо там ще одного хитрого і розумного ворога."
К. надійшов красивий конверт. У ньому – намальовані череп і кості. На час Олімпіади-80 міліція завимагала від К. виїхати за межі Києва і області. Завдяки цьому він побував у Сумській області, в Харкові, на Донбасі, у Федора Клименка в Дніпропетровську.
Міліція погрожували справою про «дармоїдство», але К. вже влаштувався у Василькові кочегаром котельної. Мав там час читати і писати. Познайомився з друкаркою Євгенією Михайлівною Гойдак, з якою 11.07. 1981 взяв шлюб. 29.11 народився син Руслан.
Два сезони К. працював кочегаром, одне літо на заводі холодильників у Василькові, восени 1982 перейшов у котельню в "Київметробуду", де працював 12 років, до виходу на пенсію 1994 р. Старався не звертаючи на себе уваги, однак працював з книжками, листував-ся з закордоном, зокрема, з Галею Горбач. Брав участь у похороні Валерія МАРЧЕНКА 14.10. 1984 р.
Восени 1982 р. в котельні написав велику, сторінок на 100, працю під назвою "Спо-стереження і трохи роздумів". Це живі негативні приклади з заводу холодильників і "Ленкузні", з шахт і колгоспів, майже без висновків. Додав ще й цитат з пленуму ЦК і послав працю в Москву. У грудні 1983 р. його викликали в ЦК КПУ, з ним дві години розмовляв якийсь Федоров: "Да, много безобразий. А но национального вопроса у нас нет. В общем, спасибо, что Вы постарались, дали картину".
1989 р. К. брав активну участь у створенні Товариства політв’язнів і репресованих, в Установчих зборах на Львівському майдані в Києві 3 червня. Був у Народному русі України.
У кінці травня 1990 К. брав участь у роботі міжнародного конгресу жертв політичних репресій, де добре виступив. Восени 1990 його запросили на зібрання колишніх полі-тв’язнів у Ленінград.
Восени 1994 р. К. балотуватися до Верховної Ради Криму у Київському виборчому окрузі м. Сімферополя. Тоді шовіністична преса шпетила його за підтримку кримських татар, чим зробила йому добру рекламу.
Нині К. живе в Києві. Активіст ВТПВіР. Реабілітований за обома справами.

Бібліоґрафія:
Коробань Андрій. Останній із Могікан, або іронія долі // За віру і волю (газета Тернопільської організації християнських демократів), № 2 і 3 1992 р.
Коробань Андрій. 1938 – 1998. Шістдесят років мого життя // "Еврейские вести", № ???, 19…. р., дата. (4 номери).
Архів ХПГ: Інтерв’ю Андрія Коробаня 3 грудня 1999 року.
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агита-ции и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)»: – С. 715.

10 травня 2009 року. Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.
 Share this
MENU