ДРАҐОШ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ

 468209.12.2010

author: Овсієнко В.В.

ДРАҐОШ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (нар. 26.10.1932 у с. Ляйпціґ (нині с. Серпневе) Тарутинського р-ну Одеської обл.).
Математик. Лідер «Демократичного союзу соціалістів» (1964).
Народився у молдавському селі. Писався росіянином. Батько працював на залізниці, мав змогу прогодувати 5 дітей. Ненавидів комунізм, що передалося й дітям. 1945 р. був звинувачений за доносом, що читає англійські газети, хоча він не знав англійської. Сім’я тяжко пережила голод 1946. Микола змалечку читав твори Леніна і Маркса, і вже тоді ставився до їхнього вчення критично.
1957 написав і послав М. Хрущову працю «Аналіз стану сільського господарства», пропонував реформувати його, або ж скоро доведеться купувати продовольство за кордоном, що й сталося. Одержав відповідь, що партія готує реформу.
Закінчив фізико-математичний факультет Одеського університету. Працював директором школи робітничої молоді. Прийшов до висновку, що потрібно створювати політичну партію, альтернативну КПРС, – «Демократичний союз соціалістів». Згуртував до 12 осіб, скоро підпільна організація, що складалася з «трійок», зросла до 30 осіб.
У лютому 1964 ДСС улаштував у с. Серпневе підпільну друкарню (шрифт викрав Микола Тарнавський, який працював у друкарні), видрукували 1.500 екземплярів «Звернення» (у вигляді газети) від імені «Демократичного союзу соціалістів» з критикою політики КПРС та закликами створювати демократичне суспільство. Газету розсилали з різних міст в інші міста: в Одесу, Кишинів, Свердловськ, Київ, Горький, Челябінськ, Петропавловськ, Ленінград.
Організація була викрита через студента Миколу Кучеряну, який дав батькові в селі кілька екземплярів «Звернення», а той розіслав їх поштою місцевій владі, підписавши конверти своїм іменем. За кілька днів організація була заарештована, Д. – 16.05. 1964.
Щоб надати ваги справі, Д. зображав ДСС частиною великої всесоюзної організації. На допити викликали багатьох непричетних людей, насамперед інтелігенцію Одеси, Кишинева. За словами Д., заарештованих не били, деякі слідчі (Борис Остапчук) навіть прихильно ставилися до них. Однак обвинувального висновку Д. не вручили, на ознайомлення з 7-томною справою йому надали всього 2 год. часу, ніякі виписки робити не дозволили. Оскільки адвокат не підтримав концепції захисту Д., він відмовився від його послуг. Сподівався на найвищу міру покарання, і був здивований терміном 7 р. таборів суворого режиму.
Засуджений Верховним судом Молдавської РСР 19.09. 1964 р. за ст. 67 ч. 1 КК МРСР, 69 КК МССР, ст. 81 ч. 2 КК УРСР. Разом з Д. засуджені були столяр М.Тарнавський, учитель І.Чердинцев, студенти В.Пасталакі, С.Чемиртан, М.Кучеряну. Суд був закритим.
Карався Д. у таборах Дубравлагу (Мордовія). На початку 1970 р. організував голодівку протесту, в якій, зокрема, брали участь В. КУЛИНИН, Степан Затікян, Микола Тарнавський, за що вони були 13.07 переведені судом на тюремний режим до кінця терміну і спроваджені у Владимирський централ. Сидів там, зокрема, з О. ГІНЗБУРҐОМ.
Звільнившись, повернувся в рідне село. У 1974 організував втечу за кордон одному колишньому політв’язневі. Того ж року йому й самому довелося тікати за кордон.
Організував у Парижі «Партію політеміґрантів з СРСР», у зв’язку з чим була спроба отруїти його. 1988 видав книжку про необхідність демократизації в СРСР, у ній висунув програму переходу від планової економіки до ринкової, ідею «Союзу суверенних республік», яку скоро пробувало здійснити й нове керівництво СРСР.
1991 р. Д. виступав в Академії наук СРСР, у Генштабі Радянської армії.
Нині живе у м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина), одружений з іспанкою, мають двох дорослих дітей.
Коли 2010 р. в.о. Президента Молдови Міхай Гімпу відкривав архіви з матеріалами про переслідування інакодумців, Д. приїздив у Кишинів, брав участь у церемонії оприлюднення, ознайомився зі своєю справою. Дав низку інтерв’ю.
Бібліоґрафія:
ХТС, вип. 15 (1970 р.).
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)». – С. 662.
Інтерв’ю Г. Гайового 16.06. 1999 р.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1120845382&w
Інтерв’ю В. Кулинина 20.02. 2001 р.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1273090857&w
Станислав Лужанский. Как молдавський диссидент Хрущева испугал. – Pan.md.
«Следствие установило…». – http://www.point.md. – 9.11. 2010.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – Драґош: М., с. 1118-1120: Архів Харківської правозахисної групи: http://archive.khpg.org/index.php?id=1291900918
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл.; Драґош: с. 241.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група, 9.12. 2010. Останнє прочитання 16.05.2016.
DragoshM Знаків 5.025