МУЛЯРЧУК ІВАН ФЕОДОСІЙОВИЧ
author: Овсієнко В.В.
МУЛЯРЧУК ІВАН ФЕОДОСІЙОВИЧ (нар. 3.03 1937 р. в с. Дорогинці Фастівського р-ну Київської обл.).Хімік, доктор технічних наук, ув΄язнений за вірші.
Батько, Феодосій Іванович (1896-1977), родом з Волині, з бідної сім΄ї, мав 5 класів освіти, учасник Першої Світової війни, зв΄язківець, був у петлюрівському війську УНР, після закінчення війни служив у Червоній армії. Працював лісорубом, завклубом, секретарем сільради. Мати, Ігнатенко Марія Микитівна (1897 – 1996), один клас освіти. Мали чотирьох дітей. Колгоспники.
Іван навчався в Дорогинській семирічній, у Фастівській середній школі №5. Ще школярем писав вірші. Оскільки батьки гарно співали, то й син довгі роки брав участь у художній самодіяльності. 1954 р. вступив на хіміко-технологічний факультет Київського політехнічного інституту, який закінчив 1959 р. з відзнакою. Дипломну роботу – мабуть, єдиний в КПІ – написав українською мовою. 5 років працював на Вінницькому хімічному заводі начальником зміни та інженером-дослідником. Коли у Вінниці показали фільм про Лесю Українку російською мовою, М. виступив на комсомольських зборах з протестом. Політінформації проводив українською мовою. Цікавився історією України. З 1964 р. визначився з трипільською культурою як українською, як центром арійської цивілізації.
1964 р. вступив до аспірантури Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Під керівництвом завкафедрою неорганічної хімії професора Голуба Андрія Матвійовича підготував дисертацію, в основі якої була технологія виділення стронцію та рідкісноземельних елементів з апатитового концентрату. Це була актуальна тема, вона була прийнята для дослідного випробування в м. Дніпродзержинську. М. розробляв дані для проектування виробництва, узгоджував проектування замовлень обладнання, монтаж, керував випробуванням. Мав за розподілом їхати в Казахстан, в Усть-Кам΄яногірський будівельно-дорожний інститут, проте за наполяганням проф. А.М. Голуба і Міністерства хімічної промисловості України його залишили в КДУ як головного виконавця проблематики рідкісноземельних елементів і стронцію, прийняту для впровадження. Дисертацію кандидата технічних наук захистив у Харківському політехнічному інституті 1972 р..
1984 р., до 20-річчя своєї праці в КДУ, М. зібрав докупи і видрукував на друкарській машинці добірку своїх віршів. У деяких із них засуджував національний гніт, комуністичні доктрин. Ці вірші, за його словами, були як ліки від болісних громадянських почуттів та перевантажень науковою роботою, догадки в яких «тримали мужність». Очевидно, про добірку хтось повідомив у КГБ.
14.02. 1985 р. в помешканні М. на вул. Ломоносова слідчий прокуратури Московського р-ну м. Києва Шокін В.Н. провів обшук з приводу крадіжки в одному з сусідніх студентських гуртожитків (а М. ніби там ходив). Оперативник відразу засунув руку в шафу і витягнув добірку віршів, скріплену скріпкою. Побачивши на стіні велику карту України, інший сказав: «О, це націоналіст». М. був допитаний у прокуратурі Московського р-ну. Матеріали обшуку, очевидно, були передані в КГБ.
16.07. 1985, щойно М. зібрався у відпустку, – знову обшук. Його провів слідчий КГБ Ільченко А.І.. Цього ж дня М. заарештований. Утримували його в СІЗО на Лук΄янівці. За два місяці слідчий Ільченко скомпонував звинувачення: «на ґрунті націоналістичних переконань та неправильного сприйняття радянської дійсності протягом тривалого часу виготовляв та розповсюджував документи, які містять завідомо неправдиві вигадки, що порочать радянський державний та суспільний лад», ст.. 187-1 КК УРСР. Цими «документами» стали шість віршів, два листи до газет на захист музею Марії Заньковецької і одна листівка «Слава герою Марченку» (про Валерія МАРЧЕНКА). Злочинними виявилися рядки віршів: «Останні ми раби в гурті з більшовиками», «Хвала, герої, вам за славу України», «Той зберегти себе в майбутнім зможе, хто діє з певністю, що влада нам ворожа», «Не спалена Москва, не в клітці комуністи» та ін.. Хоча ці вірші та листи не набули ніякого розповсюдження, та вони, як виявилося, становили більшу шкоду для суспільства, ніж утрата рідкісного (чи не поодинокого!) фахівця з виділення рідкісноземельних елементів та стронцію з апатиту.
М. визнав себе автором віршів і листів до газет, проте не вважав, що вони порочать радянський державний і суспільний лад (тобто визнав себе винним частково); категорично заперечив авторство і поширення листівки в приміщенні університету. Засуджений 28.10. 1985 Київським міським судом під головуванням Зубця Г.І. з участю прокурора Абраменка Л.М. на 3 р. позбавлення волі у виправно-трудових колоніях загального режиму. Рішенням Колегії ВАК від 13.08. 1986 р. (можливо, за поданням КДУ) М. був позбавлений ученого ступеня кандидата технічних наук і звання старшого наукового співробітника.
З кінця 1985 р. утримувався в колонії загального режиму ОП-317/16, п/в Крюкове під Полтавою. Умови стандартні: тіснота в бараці, часті перевірки, муштра, воші, прибирання, вульгарна мова, постійна нервове напруження, непередбачувані загрози з боку засуджених. Харчування коштувало 40 коп. на добу. Мав одне побачення з матір΄ю та сестрою.
Спочатку М. поставили на мотання обмоток електромоторів, де він не міг виконати норму виробітку. Його попереджували: якщо буде щось писати, порушувати режим, то застосують нововведену ст. 183-3 КК УРСР («Злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудових установ») і він ніколи не вийде на волю. Дізнавшись про його професію, перевели на гальванічне виробництво (підприємство цієї зони було підрозділом Полтавського радіозаводу). Начальники колонії та загону цінували М. як фахівця, тому не подавали його на умовно-дострокове звільнення.
У зв΄язку з початком «перебудови» і заявами М.Горбачова, що в СРСР нема політв΄язнів, полтавські кагебісти схиляли М. написати покаянну заяву про визнання себе винним і обіцяли негайно звільнити, та він такої заяви не подав. І все ж таки 3.06. 1987 нарсуд Полтавського р-ну на підставі ст. 52 КК УРСР застосував до нього умовно-дострокове звільнення на 1 р., 1 міс. і 13 днів раніше терміну з передачею його під нагляд трудового колективу Київського заводу імені Лепсе, оскільки ректор КДУ Скопенко В.В. був проти повернення М. в університет. Лист № 30 від 7.04. 1987 р. про допомогу в його працевлаштуванні був надісланий начальникові колонії відвідділу міськбюро Києва по працевлаштуванню за клопотанням начальника відділу хімії Держплану України В.В. Косенка та акад. Ф.С. Бабичева, які домовилися з директором заводу ім. Лепсе В.Ф. Злобіним, що М. приймуть на роботу в науково-дослідному відділі цього заводу.
9.06. 1987 М. узятий на облік у міліції. 23.06.1987 р. відновлена прописка (помешкання його збереглося). На заводі ім. Лепсе М. працював інженером 5 р., починаючи з 14.07. 1987. Успішно займався розробкою покрить поршня, гільзи, кокелю.
2.01. 1992 р. реабілітований за Законом УРСР від 17.04. 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Того ж року М. почав працювати науковим співробітником Національного аграрного університету. Основна наукова робота його пов’язана з проблемою вичерпного використання мінеральної сировини, а саме фосфорної та калійної, з виділенням із цієї сировини рідкісних елементів, фтору, хлору та ін. з одночасним отриманням добрив. Його праці дістали міжнародне визнання. В умовах фінансової скрути знайшов визнання і напрямок спрощеної переробки нової місцевої фосфорної та калійної сировини твердофазними процесами, розкладом сировини в гранулах без значних капіталовкладень.
Докторську дисертацію «Розробка технологій хімічного комплексу переробки апатитів та хлориду калію» захистив 3.04. 1996 р. в Національному технічному університеті «Київський політехнічний університет». 2004 р. вийшов на пенсію.
М. – автор 28 авторських свідоцтв і патентів, 107 публікацій, 12 заводських установок і процесів, упорядник декількох наукових видань. Прихильник підпорядкування виробництва науці, розглядає виробництво як науку.
Продовжує дослідження української старовини. Розробляє свою концепцію доброслав΄я як релігії. У батьківській садибі в с. Дорогинці влаштував музей старожитностей, де зібрав сільськогосподарський реманент, побутові речі, створив божницю доброслав΄я. Живе в Києві.
Бібліоґрафія:
[Добірка віршів] // З облоги ночі: Збірник невільничої поезії України, 30 – 80 рр. / Упоряд. М.О. Самійленко. – К.: Укр. письменник, 1993. – С. 248– 261.
[Добірка віршів] // Щирого серця слова. – К.: Гнозіс, 1998. – С. 206–208.
Нове покоління хімічних комплексів з переробки апатитів та фосфоритів. – К.: НАУ, 1998. – 82 с.
Твердофазні виробництва мінеральних солей. – К.: НАУ, 1998. – 236 с.
Основи виробництва. – К.: НАУ, 2001. – 268 с.
Оцінка мінеральної сировини за природною масовою рівновартістю хімічних елементів. – К.: НАУ, 2003. – 265 с.
Літопис. – К., 2009. – 190 с.
Літопис (видання друге, доповнене). – Фастів: Поліфаст, 2010. – 176 с.
Доброслав’я (Основи державного вчення і духовної влади України). – Фастів: Поліфаст, 2010 р. – 424 с.
Архів ХПГ: автобіоґрафічне інтерв΄ю 7.06. 2011 р..
В. Овсієнко, Харківська правозахисна група, 20.06.2011.
Share this