СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 421001.10.2011

author: Овсієнко В.В.

СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ (нар. 1.04. 1939, м. Одеса)
Композитор, музикант, учасник українського правозахисного руху. Політв’язень (1978-81).
Мати (1916–1990) з с. Матусів Черкаської обл., батько (1911–1975) з с. Трительники Хмельницької обл., одружилися в Одесі. Батько потрапив у румунський полон, а мати з сином мусила під час війни перебратися в м. Жмеринка, що на Вінниччині, до батькових родичів. Там минуло його дитинство. Батько повернувся з полону і все чекав арешту. Мати казала про більшовицьку владу: «Відколи земля існує, більшого за комунізм рабства на землі не було». У сім΄ї панувала природна українська атмосфера. Вадим з дитинства знав майже весь «Кобзар» напам΄ять. Але його вабила музика, яку в Жмеринці можна було почути хіба що по радіо. Мати за пухову хустку купили йому на базарі акордеон, на якому навчився грати самотужки.
1945– 1955 рр. Вадим навчався в школі. Добре знав математику, але поступив у Київське музичне училище ім. Рейнгольда Глієра, яке закінчив 1959 р.. Тоді ж поступив у Київську консерваторію. На 4 курсі через музику прийшов до національної самосвідомості: щоб народ мав повноцінну музичну освіту, потрібна національна держава. І почав будувати державу з себе: насамперед повернувся до рідної мови. Мав з цього приводу розмову з кагебістом, який застерігав його від націоналізму. На що С. відповів: «Я козацького роду, тому не маю перед вами великого страху. Тим паче, що я не роблю нічого антидержавного. Буду розмовляти українською мовою і писатиму українську музику».
Керував естрадним колективом у ресторані «Полтава». Ішлося про призначення його керівником Українського камерного естрадного оркестру. Але втрутилися кагебісти. С. пішов в Українське хорове товариство допитуватися, хто ж у нас керує мистецтвом: КГБ чи мистецькі організації? Результат: С. став безробітним.
Доти пісні С. записувалися на радіо. Написав музику до кінофільму про Ніну Матвієнко «Русалчин тиждень», де звучить пісня в його обробці «Червона калинонько». Згодом платівка з цією піснею вийшла без його імені. Так само й пісня «Роде мій красний».
1963 р. разом з художницею Аллою ГОРСЬКОЮ та поетом В. СИМОНЕНКОМ С. влаштовував похід популярного серед студентів хору «Жайворонок» Київського університету по селах до Канева. Йому організували «неуспішність» і виключили з консерваторії. Щоб уникнути подальших переслідувань, виїхав на Волинь, півтора року керував хором в одному колгоспі. Відтак повернувся до Києва, викладав музику в школах. Та ніде надовго не затримувався: його звільняли за спілкування з дисидентами, за те, що поводиться як українець.
Одружився зі вчителькою Галиною Ріпою (1937-1985), народився 1969 р. син Володимир.
Безліч разів С. викликали на допити про І. СВІТЛИЧНОГО та інших заарештованих шістдесятників, вимагали показів проти них. І «покаянна» стаття була надрукована в газеті «Шлях комунізму», але жодного слова про вплив І. СВІТЛИЧНОГО чи інших дисидентів на С. там не було. С. відмовився робити це. Так само він відмовився виступити з подібними звинуваченнями на будь-кого й по телебаченню. Терор посилився: на роботу ніде не приймають, ніде не можна заробити ні копійки. Так тривало роками. Це викликало напруження в сім΄ї.
Оскільки не було фактів, за які можна було б заарештувати С. за політичними мотивами, йому влаштовували провокації, щоб організувати кримінал. С. розумів це і уникав небезпечних ситуацій.
Зрештою в серпні 1977 С. подав заяву до Президії ВР СРСР з проханням дозволити виїхати до Канади для завершення музичної освіти . У ній написав приблизно так: «Я не військовий, державних таємниць не знаю. Я музикант і хочу займатися музикою. У вас прекрасна країна, але випустіть мене з неї». Відвіз цю заяву в Москву і передав у кремлівську приймальню. Результат не забарився.
Увечері 13.12.1977 на вулиці Франка, де жив С., йому під ноги впав чоловік, підхопився і закричав: «За что ты меня ударил?» Тут напоготові стояла міліцейська машина, знайшлося 8 свідків (лише один цивільний). С. збили з ніг, схопили за руки й ноги, кинули в машину і повезли на судово-медичну експертизу. Алкоголю в його крові не виявилося. Тоді серед ночі повезли його на іншу експертизу. С. вимагав, щоб аналіз крови зробили в його присутності, та його брутально виштовхали і відвезли в камеру попереднього ув΄язнення. На третю добу звинуватили в хуліганстві і кинули в Лук΄янівський слідчий ізолятор. У камері замовлені карні в΄язні пропонували С. наркотики, намагалися побити, але С. мужньо захищався.
Не вважаючи себе винним, С. оголосив голодівку, яку тримав 29 діб (за іншим джерелом – 53 доби, аж до суду). Його годували примусово через шланг. Відмовився від послуг адвоката, який підійшов до нього перед початком суду 3.02.1978. Попри те, що «потерпілий» Щербань і «свідки» давали суперечливі покази, Радянський народний суд м. Києва засудив його за ст. 206 ч. 2 КК УРСР («хуліганство, з нанесенням легких тілесних пошкоджень, без розладу здоров΄я») на 3 р. ув΄язнення в таборах загального режиму. На суді були присутні лише мати і дядько С., друзів і знайомих брутально виштовхали з зали.
10.02 т. р. Надія СВІТЛИЧНА та Микола ГОРБАЛЬ спрямували лист прем’єр-міністрові Канади П΄єру Трюдо на оборону С.. 22.03.1978 Верховний суд УРСР під головуванням заступника голови Цупренка П.Г. розглянув касаційну скаргу С. і залишив вирок без змін, приписавши від себе, С. завдав потерпілому два удари.
Карався С. у ВТК загального режиму ЮЗ-17/7 у с. Стара Збур’ївка Голопристанського р-ну Херсонської обл.. Це була зона беззаконня. Доводилося фізично захищатися. З ним десятки разів розмовляли офіцери, щоб визнав себе винним, обіцяли умовно-дострокове звільнення (УДО), але С. стояв на своєму: «Я його не бив». Привозили літаком дружину, щоб умовляла його визнати вину.
Записували його в будівельну бригаду, де треба було носити вантажі. Намагалися «розкрутити» на нову справу, влаштувавши бійку, організовували всілякі провокації. Перекидали з одного загону в інший, «губили» рахунок, не нараховували платню за роботу – і він не міг купувати додаткових продуктів харчування. Тоді С. застрайкував. Наслідок: 10 діб холодного карцеру. Спати там було неможливо. Витримав, постійно рухаючись. Коли вийшов з карцеру, то в΄язні зустріли його як переможця: простелили під ноги білий рушник. Начальник повів до продуктового ларка, бо «знайшовся» його рахунок.
Мав у зоні крововилив у мозок. Рятувався фізкультурою.
Перед звільненням С. заховав у підборі черевика виписки зі справи і 13.12.1980 виніс їх на волю. Мав 6 міс. адміністративного нагляду.
Знову почалися пошуки заробітку. Шантаж тривав 9 р.. Зрештою, С. показав майорові Чипаку на сокиру: «Я відсидів три роки. Що ви ще з мене хочете? Я хочу писати пісні. А якщо знову прийдете арештовувати мене за пісні, то я скільки зможу вас уб΄ю».
Мати казала: «Ти вийшов з неволі у сто разів зліший. Виїзди за кордон, бо тут тобі життя не буде». Це вдалося аж 7.01.1990 р.. В Канаді йому допоміг колишній політв΄язень Йосип ТЕРЕЛЯ. Розчарувавшись у тамтешній українській інтеліґенції, перебрався до США. Писав музику, та оприлюднювати її вдавалося лише зрідка. За 15 р. переконався, що жити українському митцеві поза Україною безглуздо, і 2005 р. повернувся додому. У Жмеринці відремонтував хату, де живе донині. Зберігає громадянство США.
Син Володимир закінчив університет у США, але прийняв українське громадянство.
Кримінальна справа С. №11-866 після закінчення терміну зберігання (15 р.) знищена, тому судові органи відмовляються переглядати її. Але С. зберіг копії деяких документів і домагається перегляду справи та реабілітації.

Бібліоґрафія:
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 563-564. (Український вісник», ч. 4, січень 1971).
Вісник репресій в Україні. Закордонне Представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. – 1981, вип. 2-258, 3-98, 5-70; 1982, вип.2-34.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2001. Т. 3. Документи і матеріали. Серпень 1977 – 10 грудня 1978. Упорядник В.В. Овсієнко. – С. 90-91, 117, 211 (Інформбюлетені УГГ № 1, 2, 4).
Інтерв΄ю ХПГ 11.11.2008 р.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 605.
 Share this

It may be interesting for you

Інтерв’ю

СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МАРТИНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Персоналії / Український національний рух

ЗАВОЙСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЗАВОЙСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ ТРАВНЯ. Плахотнюк Микола

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВА (ГРИЦЕНКО) ВІРА ПАВЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГOРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ГРУПА СПРИЯННЯ ВИКОНАННЮ ГЕЛЬСІНКСЬКИХ УГОД (УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНКСЬКА ГРУПА, УГГ)

Інтерв’ю

СВІТЛИЧНА НАДІЯ ОЛЕКСІЇВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГУК ЛІДІЯ ЛАРІОНІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГУК ЛІДІЯ ЛАРІОНІВНА. Овсієнко В.В.

MENU