ЄВГРАФОВ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ

 361113.07.2013

author: Овсієнко В.В.

ЄВГРАФОВ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ (нар. 19.10.1930 р. у м. Слов’янськ Сталінської, нині Донецької обл. – п. 30.11. 2000 р., м. Слов΄янськ).
Робітник, політв΄язень.
Освіта 3 класи. 1948 р. закінчив фабрично­-заводське училище, за фахом слюсар. Після ФЗУ був направлений на роботу в шахту.
1947 р. за невихід на роботу в неділю засуджений до 4 міс. примусових робіт із вирахуванням 25% заробітної плати на підставі Указу Верховної Ради СРСР від 26.06.1940 р. «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний тиждень і про заборону самовільного переходу робітників і службовців з підприємств та з установ».
За звинуваченням у втечі з примусових робіт додатково ув΄язнений на 4 місяці (1948­1949).
1950 р. Є. засуджений за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1947 «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державної і суспільної власності» до 10 р. ув’язнення. 1953 р. термін було скорочено наполовину. Звільнений 1955 р. за амністією.
1956 р. засуджений до 25 р. позбавлення волі за звинуваченням у….?
1957, 1958 та 1961 рр. карався за спроби втекти з ув’язнення.
У червні 1964 р. за написання й розповсюдження серед в’язнів статті "Правда про радянську дійсність" засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР до 7 р. позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовії. Звільнений 1973 р. після зняття третини терміну. Працював у Слов’янську різноробом, вантажником, слюсарем­ремонтником (мав ІV розряд). Перебував під адміністративним наглядом.
12.11.1974 р. заарештований співробітниками слідчого відділу УКГБ при РМ УРСР по Донецькій обл. за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди". Інкримінувалося написання та поширення критичної праці "Правда про неправду" (дав її прочитати трьом знайомим) та розмови й висловлювання "антирадянського, наклепницького" змісту, прояви невдоволення радянською владою у розмовах з робітниками тощо.
Про працю у вироці сказано: "Підсудний, використовуючи привезені з місць ув΄язнення конспекти з антирадянськими висловлюваннями зарубіжних реакційних соціологів, філософів та економістів, у 1974 р. написав антирадянський пасквіль. У ньому фальсифікується вчення марксизму-ленінізму, зводиться наклеп на радянську економіку, національну політику радянської держави і світовий комуністичний рух".
Про "антирадянські висловлювання", зокрема, сказано: "вихваляв українських буржуазних націоналістів, хвалив порядки і лад у капіталістичних країнах".
29.04.1975 р. засуджений судовою колегією в кримінальних справах Донецького облсуду на закритому засіданні (головуючий – Едуард Зінченко, прокурор – Юрій Носков, захисник – Юрій Алексевнін) за ч. 2 ст. 62 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Вирок вступив у силу 5.06.1975 р.
Відбуваючи покарання в таборах Мордовії, зокрема, в установі ЖХ­385/1­6 (Сосновка), працював різноробом, кілька місяців – санітаром.
У 1977 р. разом з іншими політв’язнями підписав звернення до Святійшого Престолу, Всесвітньої Ради церков, Національної Ради християнських церков США, держав – учасниць Гельсінкських угод "На захист о. Василя Романюка". Підписував також інші колективні документи, сам же написав загалом 8 заяв і звернень. Оскільки не було кому приїхати на побачення з ним, то передавав їх через інших осіб.
У листопаді 1977 р. разом з Б. РЕБРИКОМ, В. РОМАНЮКОМ, О. ТИХИМ та М. ОСАДЧИМ заснував «Товариство оборони української мови».
1978 р. долучився до голодування на знак протесту проти «нової хвилі побиття політв΄язнів», про що заздалегідь було повідомлено Московській Гельсінкській групі.
1.03.1980 р. усі політв΄язні з Сосновки були привезені етапом на дільницю особливого режиму колонії ВС­389/36­1 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
12.11.1984 р. звільнений за повним відбуттям терміну.
Має 8 судимостей; за сукупністю вироків засуджений до 60 р. ув’язнення, з яких відбув 34.
Повернувся у м. Слов΄янськ, де брався за будь-яку роботу – у лазні, рятівником, сторожем, кочегаром. Перебував під адміністративним наглядом.
1990 р. брав участь у створенні міських осередків Української Гельсінкської Спілки (згодом – Української республіканської партії) і Народного руху України, в акціях на вшанування О. ТИХОГО, дописував до демократичної преси.

Бібліоґрафія:
1.
Звернення українських політв΄язнів на захист о. В. Романюка. / Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли. Упорядкував і зредагував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1983. – С. 590-594; Те ж: Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 3. Документи і матеріали. Серпень 1977 – 10 грудня 1978. Упорядник В. В. Овсієнко. – С. 10-12;
Коли совісті не вистачає... // Інформбюлетень УРП (Слов΄янська міська організація), 1990, № 2. – Листопад;
Не могу молчать! // Інформбюлетень УРП (Слов΄янська міська організація), 1991, квітень, № 6;
Снова о кумире // "Ластівка" (Слов’янськ), 1995, № 2. – 17 квітня.
2.
ХТС, випуск 42, 8 жовтня 1976 р.: http://hr2.memo.ru/wiki/8358;
Вісник репресій в Україні. Закордонне Представництво Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк, 1984: 12-26; 1985: 3-27;
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)»: – С. 765-766;
Інтерв’ю Івана Геля 2003 р.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1348418185;
Архів Вахтанґа Кіпіані;
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С.229-230; 2-ге вид., 2012. – С. 252-253;
Левко Лук΄яненко. З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – С. 319, 381-382.