ГОРСЬКА Алла під ковпаком КГБ

 570508.02.2016

author: Зарецький Олесь

Горська під ковпаком КДБ

Українознавство. – 2010. – №4.

Алла Горська під ковпаком КДБ. Антиукраїнська спрямованість спецоперацій

Олексій ЗАРЕЦЬКИЙ,
кандидат філологічних наук, завідувач відділу координації вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства

Анотація. У статті за документами, розсекреченими в останні роки, досліджено антиукраїнський характер роботи КДБ проти А. Горської. Показано певну системність дій, дано аналіз методів та цілей КДБ. Органи держбезпеки не лише виконували функцію заборони, але й намагалися формувати суспільно-політичну думку. У широкому сенсі їх метою був пошук та нищення української національної ідеї та українськості у цілому. Показано специфіку лібералізованого терору в умовах часткового контролю світовою громадськістю.

Ключові слова: опір, опозиційний рух, дисиденти, національна ідея, українськість, КДБ, КПУ

У цій розвідці спробуємо показати цілі, методи, мотивації та конкретні дії КДБ щодо Алли Горської – одного з чільних представників руху опору (дисидентів чи діячів опозиційного руху) . Ми розглядаємо це явище, чи, точніше, сукупність явищ у широкому українознавчому контексті за П. П. Кононенком [20, 247 – 248]. Отже, йдеться про становлення національної ідеї, боротьбу за повне відновлення української державності, тривання українськості загалом в умовах сильного тиску засобами тоталітарної держави, яка не гребувала будь-якими методами, які були в арсеналі спецслужб. Ми говоримо – „під ковпаком”, адже всі ці дії мали секретний (спеціальний, оперативний) характер, за винятком кількох викликів як свідка [22]. Навіть так звані розмови (співбесіди), ніби як у напівофіційній обстановці, мали позазаконний характер. І ми вживаємо властивий КДБ термін „спецоперації”.
СРСР був ідеократичною країною контролю майже всього життя, зокрема органами держбезпеки. Тотальний контроль зі сталінських часів у перехідний період 1953-56 років не переривався. Попри засудження окремих вищих чинів і серйозні організаційні зміни (у напрямі зменшення чисельності підрозділів та повноважень), кадри, методи (окрім фізичних тортур) та стиль роботи залишалися ті самі. Щоб сучасному досліднику уявити собі тотальність контролю, настирливість та проникливість органів держбезпеки, вкажемо на донос на В. Симоненка 1951 року. „Добровільний помічник” (тоді МДБ), сусід у гуртожитку КДУ ім. Т. Г. Шевченка вказав, що Василь Симоненко оцінює американського письменника Джека Лондона вище аніж радянського Семена Бабаєвського. Що з сучасних позицій може видатись безглуздим – адже Д. Лондона перекладали, а кожний письменник, якого перекладали, заслуговував на це – видавали лише прогресивних, близьких до робітничого руху, письменників-комуністів тощо. Але ідеократична система була налаштована на пильність у всьому. Тобто у цьому разі органи брали від „добровільного помічника” інформацію про те, що студент сказав, що будь-що „наше” гірше чогось „їхнього”. Симоненка викликали у спецчастину університету. Отже, не дивно, що у вороги міг потрапити будь-хто [23]. Щоб підкреслити напружений моторошний дух доби, нагадаємо, що за сталінських часів чітко однозначно відмовитись від співробітництва з органами було неможливо. Відзначимо також, що це донесення назавжди, у відповідності з чинними правилами, було підшите до справи (формуляру) В. Симоненка.
Щодо київського середовища української гуманітарної інтелігенції держбезпека виявляла особливу пильність і всеохопність. Кадри і методи КДБ на протязі 1960–70-х років майже не змінювалися і, як ми далі покажемо, що діяли вони загалом проти тих самих представників опозиційного руху.
Про дещо більшу масштабність та системність дій КДБ можна говорити з кінця 1960-х років, коли в Кремлі більшої ваги набрали сталіністи. Про їх рішучість та агресивність свідчить те, що керівництво СРСР могло кинути 1968 р. на Чехословаччину чисельну коаліційну армію Варшавського пакту, яка мала величезну потугу. У разі використання таких мас військ за оперативними планами війни, лише від нещасних випадків гинули вояки Радянської Армії та армій країн-сателітів, мешканці Чехословаччини. На тлі таких безпрецедентно жорстоких дій репресії в самому СРСР проти правозахисників вже і б не змінювали суттєво репутації цієї країни в очах світового співтовариства та й власних громадян. У цьому не вперше виявилася терористична та агресивна суть радянського керівництва. У напрямі цих змін начальником КДБ УРСР влітку 1970 р. було призначено В. Федорчука, який замінив більш ліберального Нікітченка.
Біографію та суспільно-політичну діяльність Алли Горської значною мірою досліджено [16, 234 – 239], і в цій статті ми зосереджуємось саме на методах, оцінках та цілях КДБ. На сьогодні збереглися і розсекречено повідомлення, спецповідомлення, інші інформації (далі – повідомлення) Комітету державної безпеки при Раді міністрів УРСР (повна офіційна назва) до Центрального комітету Комуністичної партії України. Робота з цим специфічним джерелом вимагає певної методики. Цінність цих документів полягає і в їхній унікальності, адже головним чином влітку 1990 року значна частина документації КДБ була знищена на підставі чинного тоді нормативу, як така, що їх збереження було непотрібно.
Відзначимо, що це була найвища форма звітності КДБ УРСР, так само як і звітність КДБ УРСР щодо КДБ СРСР. Цей документообіг мав ознаки усного спілкування – на всіх повідомленнях КДБ стояв гриф «Після ознайомлення повернути». Отже документи поверталися до КДБ з резолюціями та помітками партійного керівництва і зберігались в одному місці – архіві КДБ. Тобто ЦК КПУ не мало кадебістського масиву інформації і мало реагувати на ці повідомлення ситуативно. Відзначимо, що на багатьох доповідних стоять схвальні резолюції та примітки, зокрема П. Ю. Шелеста. Влада у тій країні концентрувалася в Політбюро та Секретаріаті ЦК КПРС, тому, хоча в організаційному сенсі КДБ УРСР було структурою подвійного підпорядкування, розподілу влад по суті не було і центр керівництва був один – у Кремлі.
ЦК КПУ було органічною частиною керівництва КПРС. КДБ доповідав у ЦК постійно і в подробицях. Ця інформація є достовірною – повідомлення відповідають реальності – що робили, про те і доповідали. Цілком очевидним є деяке замовчування – про дещо не доповідали. Ознайомлення з цими документами показує, що розбіжності у КДБ та ЦК могли бути хіба що в питаннях тактики, у цілому їхні позиції співпадають. Цінністю цього джерела є також те, що в ньому дано аналіз та узагальнення з позицій КДБ, яке провадило надзвичайно велику роботу у цьому напрямі. Треба зважати на те, що такі документи (і стосунки у цілому) притаманні будь-якій бюрократії – КДБ підкреслює важливість своєї діяльності, вказує на те, що у цілому виконує поставлені завдання, але ворог досить потужний, тому операція проти опозиції в Україні має бути довгострокова і масштабна. І на цій підставі вимагають тактичного збільшення повноважень, якихось пільг, а також відкриття нових посад, розробки та постачання більш досконалого обладнання підслуховування тощо [1]. Мові цих документів (типовому канцеляриту) властиві певні евфемізми, які точніше передаються російською мовою, тому подекуди ми будемо давати мовою оригіналу з перекладом (переклади назв багатьох документів офіційно зроблено ГДА СБУ). Так, якщо у спецповідомлені подано „...известные своими идеологически неправильными суждениями по национальному вопросу» [2] (відомі своїми ідеологічно неправильними судженями з національного питання), а йдеться про осіб, про котрих відомо, що за ними давно ведеться спостереження, то це не випадково. Можна зробити висновок, що якщо КДБ про когось повідомляло, то це ніколи не було бюрократичною відпискою (ніби як когось принагідно згадали) – на цю людину могла бути заведена справа-формуляр, її викликали на співбесіди, встановили прослуховування телефону, могли надати зовнішнє спостереження, перлюструвати листування та „підвести” агента-інформатора – „живій” роботі надавалося великого значення.
Спробуємо дати узагальнену характеристику методів та цілей КДБ, які були організовані за певною системою. За принципами формування політики та правилами внутрішньопартійної гри, які зберігалися зі сталінських часів, у найвищому керівному середовищі слід було виявляти пильність. Це сприяло кар’єрі. Тобто, якщо В. Федорчук чи В. Маланчук вимагали рішучих дій проти українських буржуазних націоналістів, то інші партійні чи кадебістські керівники не могли їм напряму заперечувати. Це було однією з причин того, що у КДБ були розв’язані руки, у них не було гальм і таким чином послідовно і свідомо застосовувались методи дискредитації, запускались плітки, сіялись взаємопідозри у середовищі опозиціонерів. КДБ намагався діяти на випередження, прагнув повного охоплення інформації, зберігаючи секретність та анонімність. Про це однозначно, напряму доповідає голова КДБ:
„...с использованием этих материалов готовятся мероприятия по его компрометации среди единомышленников» («з використанням цих матеріалів готуються заходи щодо його компрометації серед однодумців»). На найвищому рівні доповідають про негласні обшуки у квартирах тощо [1, 126 – 127].
Наївно думати, що кадебісти діяли ситуативно, реагуючи на окремі доноси чи якісь антирадянські прояви, чи раптово когось заарештовували, щоб прозвітувати про виконану роботу. Нагадаємо, що ВЧК-ГПУ-НКВС-МДБ-КДБ не починало нового етапу своєї діяльності ані після смерті Сталіна, відсторонення Л. Берії чи ХХ з’їзду КПРС. Так, у політично-кадебістській оцінці Б. Д. Антоненка-Давидовича як актуальне подається його діяльність під час визвольних змагань та судимості у 1930-ті роки [3]. Так само на кінець 1960-х для КДБ залишаються цілком актуальними антирадянські прояви, зафіксовані ними на початку 1960-х.
За умов тотального стеження вибиралися пріоритетні напрями. Ми не можемо дати чіткого визначення механізму кадебістської стратегії (що може бути предметом окремого дослідження), у річищі якої вже на середину 1960-х як принципово ворожу, хоча й без чіткого остаточного формулювання, було окреслено групу, якій самі кадебісти дали робочу назву „Світличний – Чорновіл – Сверстюк – Горська – Дзюба” (з деякими змінами), але на 1971 рік склад цього угруповання було офіційно затверджено і проти нього розпочато операцію „Блок” [1].
У процесі постійного збору інформації було визначено події, яким надавалося більшого значення. КДБ також виявляв активних організованих та впливових людей. Наприклад, щодо І. Світличного виявлено було факт широкого кола знайомств і те, що до його думки прислухаються. Було визначено потенційно небезпечні суспільні об’єкти – велику увагу приділяли формальним інституціям: філологічному факультету КДУ ім. Т.Г. Шевченка, Спілці письменників, Спілці художників, напівформальним – Клубу творчої молоді „Сучасник”, хору „Жайворонок”, ювілейним вечорам письменників, та особливо неформальним – системі постійних товариських зустрічей у квартирі Світличного чи Горської, традиціям пікніків на природі, автобусних мандрів Україною тощо. Фіксувалися настрої – підозріливими були вияви піднесення та оптимізму. Вживання української мови було серйозним сигналом. Систематичне вивчення Аллою Горською української мови з викладачем та використання її у ситуаціях, де зазвичай вживалася російська, жодним чином не сприймалося полегшено, що можна уявити у 2000-і. Така людина ставила себе у складне становище, для КДБ це був сигнал, ворожий прояв [27, 22].
Для КДБ була властива індивідуальність роботи – на об’єкти розробки (термін КДБ) створювалися детальні світоглядні, соціальні та психологічні портрети. Серед тих архівних матеріалів, які збереглися на сьогодні і які розсекречено, ми мали можливість дослідити звіт про багатогодинні співбесіди з Б. Д. Антоненко-Давидовичем, у результаті яких було створено його соціально-політичну характеристику та психологічний портрет [3]. Предметом окремого дослідження міг би бути аналіз методу його створення та структуру.
Як уже зазначалось, у політично-кадебістській оцінці Б. Д. Антоненка-Давидовича як актуальне подається діяльність під час визвольних змагань та його судимості у 1930-ті роки. Так, вони доповідають: „Взгляды на эти вопросы у него остались ещё с 20-х годов, когда Антоненко-Давидович вращался в кругу бывших активных участников буржуазно-националистических формирований периода гражданской войны» («погляди щодо цих питань у нього залишились ще з 20-х років, коли Антоненко-Давидович обертався у колі колишніх активних учасників буржуазно-націоналістичних формувань періоду громадянської війни»). Суд над Б. Д. Антоненком-Давидовичем 1935 р. – просто «уголовное дело» (кримінальна справа) [3, 111] тощо.
Кадебістів дратувала не лише його здатність встановлювати контакти з представниками інтелігенції, молодшими від нього, але також його здатність впливати на них. Зафіксовано обов’язковість, коректність Б. Д. Антоненка-Давидовича, що помітно зміцнювало його авторитет. Тобто кадебісти визнавали сильні сторони людей (об’єктів розробки), уважно їх аналізували, щоб знівелювати їх. І міряли вони їх своєю кадебістською міркою: не приховували свого різко негативного ставлення до них, можна навіть відчути ненависть – і це прослідковується ніби у сухих бюрократичних повідомленнях та доповідних. Можна закинути, що голова КДБ імітував агресивну бадьорість у повідомленнях до ЦК, але ми можемо стверджувати, що настрої непримиренності мали місце – це також підтверджується спогадами учасників руху опору.
Якщо ті чи інші методи застосовувалися щодо людей з кола Алли Горської, зокрема Б. Д. Антоненка-Давидовича, то можна напевно припускати, що такі самі методи застосовувалися і щодо неї.
КДБ звітував, що психологічна обробка Б. Д. Антоненка-Давидовича під виглядом співбесід дала певні результати – він, на їхню думку, хоча й не змінить своїх позицій та поглядів, але буде менш активним. Відверто вказується, що письменника залякували – його попередили, що якщо він не припинить вести активну діяльність, то проти нього будуть застосовані інші засоби впливу. Відзначимо, що кадебісти виконали свої брутальні погрози у формі темних натяків. Як відомо, великий обсяг оперативної інформації про Б. Д. Антоненка-Давидовича був використаний на шкоду письменнику та його родині. Зокрема, КДБ використовував шкідливі звички його сина Євгена, щоб підштовхувати його на протиправні дії, заарештовувати, а в ув’язненні примушувати його підписувати документи, з метою не допустити шлюбу Б. Д. Антоненка-Давидовича з М. Х. Коцюбинською тощо [21, 86].
Можна припустити, що якщо Б. Д. Антоненка-Давидовича в КДБ вважали кримінальним злочинцем і виявляли роздратування з приводу того, що опозиційний діяч 1920-х, учасник визвольних змагань не лише зберігся, але й є повним сил, то світоглядна позиція Алли Горської, яка походила з відомої і дуже успішної номенклатурної родини [18], могла викликати серйозне занепокоєння, що межувало з ненавистю до неї. Вони напевно кваліфікували її як запеклу націоналістку та непримиренну антирадянщицю.
КДБ визначав риси характерів, навички дисидентів, які вважали сильною стороною; кадебісти прискіпливо відслідковували знання методів КДБ опозиціонерами, зокрема, можливостей підслуховування, зовнішнього спостереження тощо. Викликало роздратування вміння писати офіційні скарги, а ще більше їх розповсюдження у самвидаві. Вони зрозуміли, що розповсюдження саме офіційної скарги у самвидаві є засобом легалізації самвидавного обігу. Фіксувалась комунікабельність дисидентів – вміння привертати увагу молоді, зокрема, студентської, до неакцентованих, офіційно визнаних проблем – утиски української мови, погані умови зберігання архітектурних пам’яток тощо. І у цьому, зокрема, виявилася принципова антиукраїнська політика і спрямованість дій. Спеціально було підкреслено відсутність формальної організації у групи «Світличний – Чорновіл…», вміння конспіративно вирішувати питання в обстановці приятельських зустрічей на квартирах, вечірок, екскурсій, поїздок, концертів. Велику лють викликали зустрічі у невимушеній святковій обстановці тих, хто повертався з таборів, зокрема, О. Заливахи у вересні 1970 р., організована А. Горською.
Джерела фінансування опозиціонерів викликали в КДБ особливе зацікавлення і, можна припускати, якусь патологічно хворобливу реакцію. Вони знали про касу взаємодопомоги і підозрювали в цьому І. Світличного, а також близьку до нього А. Горську. Великого значення надавали відстеженню речових посилок із-за кордону, які можна було офіційно реалізовувати через комісійні крамниці та на ринку, де звичайний, але імпортний одяг цінували достатньо високо. А. Горська отримувала такі посилки. У 1980-х роках кагебісти наполягли на тому, щоб Президія ВР України прийняла протизаконну постанову про обмеження посилок з-за кордону. Ця сильна сторона особистості А. Горської отримала у КДБ високу оцінку. Тобто вона поряд із І. Світличним та В. Чорноволом та деякими іншими, які теж були визначними організаторами, була визнаним самим КДБ ворогом.
Можна припускати, що КДБ чітко зафіксував впевнену, стійку та міцну життєву позицію Алли Горської. У принципі, у цілому, її підтримувала родина – батько О. В. Горський [26], чоловік В. І. Зарецький та син – школяр О. В. Зарецький. Подружжя Горська-Зарецький мали вигідну, хоча й комунальну квартиру з телефоном у центрі Києва (і хто користувався довір’ям, міг ненадовго зайти туди, якщо було потрібно, то і без попередження телефоном, обмінятись новинами, щось забрати, передати тощо), були важкі нерегулярні заробітки, але вони були. У неї були міцні тили, і КДБ не міг знайти шпаринку, щоб якщо не завербувати, то послабити, дезорієнтувати, дискредитувати, внести конфлікт у середовище її родичів та знайомих.
Алла Горська мала велику соціальну мобільність та адаптивність: легко знайомилась і встановлювала стійкі дружні взаємини з людьми з різних соціальних верств і в найширшому діапазоні. Так, наприклад, з людьми, які поверталися після багаторічних таборів і мали значні проблеми соціально-психологічної реабілітації, зокрема, з Д. Шумуком та В. Дужинським. За рекомендацією Опанаса Заливахи вона приймала в Києві вояка УПА, який повертався з таборів після більш як 20-річного терміну ув’язнення [24, 196]. Важливо, що раніше вона не була з ними знайома.
І, наприклад, з іншого боку, Віра Вовк у своєму листі до Алли Горської інструктує її, як потрапити до Посла Бразилії у Москві (з певного питання) і, більш того, як говорити з ним, щоб вирішити питання [14]. Зрозуміло, що все листування Алли Горської із закордоном було на найретельнішому контролі і прискіпливо аналізувалося.
Збереглися і виявилися доступними низка документів, які стосуються безпосередньо Алли Горської. В них, головним чином, ідеться про її смерть. КДБ УРСР неодноразово надсилав до ЦК КПУ спецповідомлення щодо загибелі А. Горської, настроїв людей щодо її смерті та похорону. Сам факт є показовим, адже офіційно А. Горська була непричетна до антирадянської чи будь-якої іншої офіційно зафіксованої ворожої діяльності. Єдине, що можна відзначити – це виклики до КДБ як свідка, на очні ставки, співбесіди та виключення зі Спілки художників. Текстологічний мікроаналіз всього масиву кадебістської документації міг би внести якісь додаткові елементи до розуміння подій. Так, наприклад, у доповідній до ЦК щодо реагування на засудження В. Мороза, згадується А. Горська [4]. Це було за 12 днів до першої доповідної про загибель А. Горської. І на березі резолюція: „ВВ [В. В. Федорчуку] Дайте справку на Горскую. Підпис [П. Ю. Шелест]”. У червні 1971 року чомусь раптово з’являється коротеньке спецповідомлення на 2 аркуші щодо чуток про її загибель [5].
Відзначимо, що у Васильківської міліції, яка офіційно виявила тіло 2 грудня 1970 р., не було жодних підстав терміново звітувати в КДБ УРСР щодо ймовірно побутового злочину. А за наступні два тижні, у період з 3 по 18 грудня, КДБ УРСР надіслав до ЦК КПУ п’ять спецповідомлень, які безпосередньо стосувались Алли Горської [6, 7, 8, 9, 10], і два, дотичних до її діяльності [11, 12]. Вражають стислі строки, в які ці спецповідомлення надсилались.
Співставмо терміни слідчих дій і надсилання спецповідомлень КДБ до ЦК. Між ними є лише опосередкований зв’язок, але у сукупності з іншими даними він дає підстави припускати узгодженість дій.
КДБ повідомив про смерть 3 грудня – наступного дня після виявлення тіла – і день-у-день з початком слідства, яке було розпочате 3 грудня постановою прокурора Васильківського району Яцівського. Тіло було знайдено Васильківською міліцією випадково – Н. Світлична та Є. Сверстюк наполягли, аби міліціонер відчинив помешкання. Вони детально пишуть про це у своїх свідченнях-спогадах. 5 грудня було вже наступне спецповідомлення – день-у-день з вирішенням питання про вибір кладовища та організацію поховання. Це спецповідомлення містить прямий доказ кадебістського замаху – у ньому мотивація, причини та обставини смерті Алли Горської вказані раніше, аніж до аналогічних висновків дійшло слідство [7]. Причому це зроблено за два дні до того, як справу було передано з підпорядкування Васильківського району до прокуратури Київської області. 7 грудня з’явилась відповідна постанова: перший заступник прокурора Київської області старший радник юстиції В. В. Русанов ухвалив доручити розслідування заступнику начальника слідчого відділу прокуратури Київської області радникові юстиції В. І. Вікторову (старшому групи) та іншим [15, 210]. Тобто ця слідча група ще й не починала роботу. Це спецповідомлення ставить більше питань, аніж дає відповідей і залишає багато що незрозумілим. Так, наприклад, В. Федорчук чомусь переконує П. Шелеста у тому, що хоча у 1967-69 роках А. Горська не вела активної антирадянської діяльності, але це не змінювало її оцінки в КДБ як небезпечної для існуючого ладу антирадянщиці. 8 грудня – чергове спецповідомлення, і це на наступний день після поховання 7 грудня. 11 і 18 грудня знову повідомляли про реагування на смерть. Така швидкість реагування була можлива лише у випадку постійного оперативного контролю КДБ УРСР, визначеного секретним, не відомим поки що нам, наказом (майже напевно усним). Джерелом цієї інформації могли бути лише оперативні секретні джерела – повідомлення агентів та матеріали технічного прослуховування. У випадку звітності у встановленому порядку така інформація могла дійти до КДБ та ЦК КПУ за декілька тижнів і потрапити у місячний чи квартальний звіти. Також 4 грудня датовано спецповідомлення щодо реагування представників українського демократичного руху на засудження В. Мороза, а 11 грудня щодо контактів представників українського демократичного руху з письменницею Вірою Селянською-Вовк (із Бразилії). Відзначимо, що обидва були у дружніх стосунках та контактували з А. Горською. Реагування на смерть Алли Горської прискіпливо і ретельно відслідковувалася. Доводиться визнати, що фіксація настроїв розгубленості, пригніченості та дезорієнтації наших людей було у цей період найважливішим завданням держбезпеки та комуністичної влади. Оперативність, з якою ці заходи проводились, не викликає сумніву, що до них готувалися заздалегідь – до вбивства та поховання Алли Горської. Отже, можна говорити принаймні про дві інстанції, причетні до замовлення, організації та виконання вбивства Алли Горської – ЦК КПУ та КДБ УРСР.
Результат слідства був такий самий, як заздалегідь було вказано у спецповідомленнях: звинувачено свекра Алли Горської Івана Зарецького, який ніби наклав на себе руки 29 грудня 1970 року. 23 січня 1971 року справу було припинено у зв’язку зі смертю обвинуваченого. Відзначимо, що слідство ніби проводилось у відповідності з чинним нормативом – проведено експертизи, допити тощо. Всі вони вже пізніше підтвердили всі обставини загибелі, які були раніше подані у секретному спецповідомленні КДБ до ЦК КПУ.
Справа про вбивство А. Горської до 2005 року зберігалась в архіві прокуратури Київської області. Її аналіз ще на початку 1990-х дав ґрунтовну доказову базу того, що її сфабриковано [15]. Загальну картину злочину подано у підсумковому на той час дослідженні „Смерть Алли Горської” [17].
Слід відзначити тяглість спецоперації проти Алли Горської, що тривала і після її смерті 28 листопада 1970 року. Її часто згадують у повідомленнях КДБ вже після її загибелі, поховання та завершення розслідування. Можна говорити принаймні про три причини.
По-перше, спецоперація проти кола знайомих (середовище Світличний – Чорновіл...) Алли Горської не лише триває, а й набирає обертів, про що докладно нижче.
По-друге, у КДБ вважають, що Алла Горська є певним символом, знаком цього середовища. А ця організація була не просто спецслужбою, а політико-репресивним сурогатом, тому приділяла увагу ідеолого-психологічній проблематиці.
По-третє, про загибель Алли Горської багато пишуть на Заході, що було не лише для КДБ, а для цілого комуністичного керівництва надзвичайно подразливим фактором [19].
Як уже відзначено, КГБ активно втручався в поховання. КДБ системно стежив за друзями, які домагалися видачі тіла і домовлялися про місце поховання. КГБ перешкоджав похованню на Байковому кладовищі, втручався в організацію похорону. КДБ намагався запобігти масовим заходам на похороні, які б показали чисельність та єдність друзів Алли Горської. Поховання на Байковому кладовищі прогнозувалось як можливе місце зібрань у майбутньому тощо.
Слід підкреслити, що дія на випередження була в арсеналі КДБ. Ця установа не лише забороняла, але й прагнула формувати суспільно-політичну думку, наприклад, організовувала статті в пресі. Це є загальновідомим. Показовим є вивчення кадрової ситуації в часописі «Всесвіт», могло йтися про призначення нового головного редактора.
Найважливішою обставиною у протистоянні Алли Горської та КДБ було те, що коло її друзів та знайомих КДБ вважав найсильнішим та найвпливовішим антирадянським угрупованням. Про це ми говоримо з певністю, адже це висновки самого КДБ. У ГДА СБУ збереглася і розсекречена велика за обсягом, ґрунтовна аналітична доповідна про операцію „Блок”, яку Федорчук спрямував Шелесту 30 листопада 1971 року [1]. У ній дано достатньо структурований опис спецоперації. Отже, ми не читаємо між рядків, ані моделюємо, а просто переказуємо основні положення (у ширшій публікації доцільно було б подати факсиміле цілого документа). Слід підкреслити, що спецоперація не передбачала якихось нових методів, але, на нашу думку, була тихою реставрацією методів НКВС сталінських часів. Ця операція містила елементи системного планування, було довгостроковою та глибоко ешелонованою. У доповідній записці є оцінка ситуації, цілей, методів. Дано визначення українського національно-демократичного осередку: «Стійке націоналістичне угруповання, яке має організований характер особливого роду, і займається ворожою націоналістичною діяльністю». Діяльність КДБ має бути спрямована на «посилення суперечностей, що існують між членами угруповання, формування атмосфери розладу та недовір’я…, компрометація окремих із них». Підкреслимо масштабність: вимагають розширення штатів, підключення агентури з Росії, посилення діяльності чехословацьких спецслужб [1]. Визначено «2 міцно сформованих угруповання націоналістичних елементів» – київське і львівське – переважна більшість із них знайомі А. Горської, а визначені самим КДБ лідери – І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк (київське), В. Чорновіл, Б. Горинь (львівське)– її друзі та соратники.
Можна вважати, що операція мала розширювальний характер. Всі, хто контактував із об’єктами операції «Блок», потрапляли на контроль КДБ. Зв’язок спецоперації „Блок” та Алли Горської є достатньо очевидним. Рівно за день до доповідної про „Блок” було подано повідомлення про наміри націоналістично налаштованих осіб відзначити річницю смерті Алли Горської. Списки осіб, узятих в оперативну розробку „Блоку” та учасників поминок значною мірою перетинаються. Значна частина цих людей з’явилася в документах КДБ ще на початку 1960-х і фігурує в них до кінця 1980-х. У такій ретроспективі смерть Алли Горської 28 листопада 1970 року, планування операції „Блок” на протязі 1971 (один з етапів формалізації – 30 листопада 1971) та арешти січня 1972 є частинами широкої довгострокової операції.
28 листопада 1971 року виповнилася річниця смерті Алли Горської. Друзі Алли Горської відзначали цю дату смерті [13] та встановили пам’ятний знак на могилі на Берковецькому (нині Міському) кладовищі у Києві, то до цих подій була прикута увага КДБ. Провадилась спецоперація з виявлення цих осіб, фіксувалися їхні розмови, настрої, фотографували пам’ятний знак. Навіть у якийсь спосіб зафіксовано ліричний вірш її пам’яті. Цей вірш було подано у додатках доповідної КДБ до ЦК. Отже, навіть за рік по смерті Алли Горської вивчалася реакція багатьох людей на обставини її смерті, загальна оцінка її особистості.
Щоб уявити собі масштаб цієї спецоперації, вкажемо, що на той час за квартирою Івана Світличного на вулиці Уманській 35 (у глибині нового тоді мікрорайону) було встановлено цілодобове апаратне прослуховування та зовнішнє спостереження [1]. У своїй доповідній генерал-полковник В. Федорчук відзначає, що апаратурний контроль ведеться неформально – тобто не просто ведеться звукозапис у квартирі, але його постійно контролює оперативний працівник. Працювала ціла бригада – мікрофони підслушки треба було нелегально встановити у квартирі (телефон підімкнути до запису значно простіше), фонограми треба було оперативно розшифровувати та доповідати керівництву на папері. За квартирою було також встановлено зовнішнє спостереження. Це значить, що десь неподалік стояла машина з водієм, а працівник, який власне здійснював зовнішнє спостереження, рухався колами (топтався) неподалік від під’їзду. Упродовж доби вони мали чергуватися. Тобто лише цю частину спецоперації (проти родини Світличних) здійснював чималий колектив кваліфікованих та високооплачуваних за мірками тих років працівників. Будь-які зафіксовані контакти І. Світличного перевірялися і за вказівки керівництва бралися в розробку, а це сотні осіб. Для встановлення деяких з них доводилося проводити цілі оперативно-розшукові операції. Але ця влада не була обмежена ані у фінансуванні, ані в адміністративному ресурсі.
Значна бригада кадебістів прибувала (а у якісь періоди постійно чергувала) й на заходах біля могили Алли Горської. У доповідних спецповідомленнях є розшифровки фонограм виступів на похованні 7 грудня 1970 р., фото, так само і на відзначенні річниці. І це лише надводна частина айсберга – адже до ЦК готували вибірку з великого за обсягом оперативного матеріалу. Нема сумніву, що подібні спецоперації здійснювали щодо Алли Горської і за її життя.
Діяльність суспільно-політичного діяча та художника Алли Горської розглянуто у контексті тривання України і українства у трагічному ХХ столітті та в контексті шістдесятництва. У той час, коли СРСР ніби досягнув стабільності, значного світового впливу, став великою потугою у різних сферах, йшли процеси, які були однією з причин його краху та відновлення незалежної української держави. Коло друзів та соратників Алли Горської – творча українська інтелігенція – визначні талановиті літературознавці, поети, письменники, публіцисти, мистецтвознавці, художники – зайняли принципову позицію щодо визнання українського народу, мови, культури і навіть державності. І саме це середовище було кваліфіковано тодішньою владою – партійним та кадебістським керівництвом – як принциповий ворог влади. У цілому боротьба влади з цим рухом мала антиукраїнський характер – все українське було під підозрою.

Література

1. 740-1 Доповідна записка КДБ при РМ УРСР від 30.ХІ.71 р. Про заведення справи групової оперативної розробки. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр.1. – Арк. –120 – 153.
2. 282-н Інформаційне повідомлення КДБ при РМ УРСР від 28 квітня 1965 р. Про зібрання біля гуманітарного корпусу КДУ. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968 р.). – Спр. 2. – Арк. –119 – 120
3. 262/ш Інформація КДБ при РМ УРСР про бесіди з Антоненком-Давидовичем Б. Д. від 19 квітня 1965 р. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1968 р.). – Спр. 2. – Арк. – 106 - 116.
4. 708-Ф Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 21.11.1970 р. щодо реагування представників українського демократичного руху на засудження В. Я. Мороза. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 9. – Арк. –141 – 145.
5. 496-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 21.06.1971 р. щодо реагування представників українського демократичного руху на загибель А. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 9. – Арк. –164 – 165.
6. 736-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 03.12.1970 р. щодо загибелі А. О. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 1. – Арк. – 76.
7. 740-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 05.12.1970 р. щодо настроїв активних представників українського демократичного руху після засудження В. Я. Мороза та загибелі А. О. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 2. – Арк. – 31-40.
8. 747-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 08.12.1970 р. щодо похорону А. О. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 1. – Арк. – 270-272.
9. 752-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 11.12.1970 р. щодо реагування представників українського демократичного руху на загибель А. О. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 9. – Арк. – 154-161.
10. 772-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 18.12.1970 р. щодо реагування представників українського демократичного руху на загибель А. О. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 9. – Арк. – 162-163.
11. 739-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 04.12.1970 р. щодо реагування представників українського демократичного руху на засудження В. Я. Мороза. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 9. – Арк. – 146-149.
12. 755-1 Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 11.12.1970 р. щодо контактів представників українського демократичного руху з письменницею В. Селянською-Вовк. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 10. – Арк. – 141-145.
13. 734-1 Спецповідомлення КДБ при РМ УРСР до ЦК КПУ від 29.11.1971 р. про наміри націоналістично налаштованих осіб відзначити річницю смерті А. Горської. ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 5 (1974 р.). – Спр. 239. – Арк. –96 – 101.
14. Алла Горська. Життєпис мовою листів / Упор. Л. Огнєва. 2009. – На правах рукопису.
15. Білокінь С. Життя і смерть Алли Горської // Алла Горська. Червона тінь калини. – Київ: Спалах. – 1996. – 240 c.
16. Зарецький О. Алла Горська // Українки в історії. Київ: Либідь. – 2004. – 328 с.
17. Зарецький О. Смерть Алли Горської // Дзеркало тижня. – 16-22 квітня 2005 (№14). – С.14.
18. Зарецький О. Родина Алли Горської в Ленінграді: 1930-1940-і роки // Українознавство. – 2010. – №1. – С. 163 – 167.
19. Зарецький О. Історична пам’ять про Аллу Горську в 1970-80 рр. // Збірник наукових праць ННДІУ. – Київ, 2010. – Т. – . У друці.
20. Кононенко П.П. Національна ідея, нація, націоналізм. – Київ, 2006. – 358 c.
21. Коцюбинська М. Книга споминів. – К.: Акта. – 2006. – 288 с.
22. Певний Богдан. Трагедія Алли Горської: погляд із закордону // Слово і час.— 1991.— № 11.— С. 64—72.
23. Перепадя Анатоль. В якій атмосфері та з ким навчалися? // Український самвидав. – 2005. – № 6-7 (14-15). – С. 2.
24. Плаксій Б. Людина без страху // Алла Горська. Червона тінь калини. – Київ, Спалах. – 1996. – 240 c.
25. Рух опору в Україні. 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник. Київ: «Смолоскип». – 2010. – 804 с.
26. Сверстюк Є. Алла Горська і батько // Алла Горська. Життєпис мовою листів / Упор. Л. Огнєва. 2009. – На правах рукопису.
27. Танюк Лесь. Твори. В 60-и томах. Т. ХІ. Щоденники 1965 р. (січень – серпень). – Київ: Альтерпрес. – 2007. – 748 с.
28. Słownik dysydentów. Czołowe postachie ruchów opozycyjnych w krajach komunistychnych w latach 1956 – 1989. – Warszawa: Karta. – 2007. – Tom I, II.

Алексей Зарецкий
Алла Горская под колпаком КГБ. Антиукраинская направленность спецопераций.
Аннотация. В статье на основании документов, рассекреченных в последние годы, исследуется антиукраинский характер работы КГБ против Аллы Горской. Показано определенную системность действий, дано обобщенную характеристику методов и целей КГБ. Органы госбезопасности не только выполняли запретительную функцию, но и пытались формировать общественно-политические настроения. В широком смысле их целью был поиск и искоренение украинской национальной идеи и украинскости в целом. Показано специфику либерализированного террора в условиях частичного контроля мировой общественностю.
Ключевые слова: сопротивление, опозиционное движение, диссиденты, национальная идея, украинскость, КГБ, КПУ.

Oleksiy Zaretskyy
KGB control for Alla Horska. Antiukrainian direction of special operations.
Annotation. In the article on the base of documents which had loosed the secret status in last years the antiukrainian character of KGB activities against Alla Horska is investigated. The KGB activities had some systematic aspects, its methods and aims were structurized. The state security had not only functions of prohibition, but made attempts to create public opinion. In wider sens their aim was to look for and suppress representatives of Ukrainian national idea and ukrainskist at all. The specifics of liberalized terror in conditions of partial world public opinion control.
Key words: oppositional movement, dissidents, national idea, ukrainskist, KGB, CPU

 Share this

It may be interesting for you

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Дослідження

Особистість проти системи. Любов Крупник

Дослідження

Єврейське питання в УРСР: дискримінація в хрущовську епоху (1953-1964 рр.). Кирило Каштанов

Персоналії / Український національний рух

ФЕЩУК ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Пересієнко Ігор

Персоналії / Український національний рух

ЧОРНОВІЛ ВАЛЕНТИНА МАКСИМІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава МАРИНОВИЧА). Інна Сухорукова

Дослідження

ГОРСЬКА Алла. Історична пам’ять. Зарецький Олесь

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Персоналії / Загальнодемократичний рух

МАР’ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОСІВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАР’ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ. Інтерв’ю 25. 09. 2012. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Спогади

МАР’ЯН ГАТАЛА. Іван ГЕЛЬ

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ЕТАПИ

Спогади

КУШНІР ВЕНІАМІН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Охрімович Андрій

Персоналії / Український національний рух

БІЛОКІНЬ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ. Білокінь С.І.

Спогади

МАР’ЯН ГАТАЛА. Гель Іван Андрійович

MENU