ЗІНКЕВИЧ Осип. ОБОРОНА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ

 468416.02.2016

author: Зінкевич Осип

ОБОРОНА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
Оборона політичних в’язнів у СРСР є відносно новою справою не лише для нас, українців, але й для багатьох інших національностей Радянського Союзу.
Основною проблемою, яку треба було розв’язати і найвиразніше з’ясувати, була суть питання: чи оборонними акціями, який характер вони не мали б, ми ув’язненим допомагаємо чи шкодимо.
Страх перед тим, щоб не пошкодити ув’язненим, не погіршити їхнього становища, дуже часто паралізував усякі спроби, ініціативу і саму дискусію над цим питанням.
Щоби могти говорити про оборону українських політичних в’язнів в СРСР, треба насамперед, хоч коротко, пояснити анатомію українського політичного в’язня – з’ясувати, хто він і за що сидить в ув’язненні в найновішому часі – від 1944 року до 1976.
І. АНАТОМІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО В’ЯЗНЯ
Українських політичних в’язнів, які перебували і перебувають в тюрмах і концтаборах останні тридцять два роки, можна поділити на такі категорії:
а) Учасники протинімецького, а згодом протирадянського українського націоналістичного підпілля і збройної боротьби (ОУН, УПА, «Оборона України», УНРА і т. д.).
б) Національно свідома українська інтелігенція, молодь, священство і робітництво, які не брали участі в збройній боротьбі, які в часі війни чи після неї не робили нічого протизаконного, що могло б іти врозріз з Конституцією УРСР чи Карним кодексом, але які брали участь в українському культурному житті.
Спотворене радянське законодавство й повоєнні надужиття тодішніх органів НКВС об’єднали обидві ці категорії українських політв’язнів в одну, а протягом років цілковито затерлися різниці між ув’язненими, і всі вони становили типовий зразок українського політв’язня, який чи то у визвольних формаціях (ОУН, УПА), чи то в культурно-громадських організаціях, чи навіть – військових (дивізія «Галичина», Українська національна армія) боролися чи змагалися за незалежність у тих ділянках, які вони самі добровільно для себе обрали, чи у які кинуло їх бурхливе життя воєнних років.
Приблизно 90% в’язнів, які уціліли і пережили роки 1944–1967 (більшість в’язнів загинула), були амністовані в 1957 році. Велика частина їх була реабілітована, і лише дуже невеличка відсоткова кількість, в заміну за звільнення, погодилась співпрацювати з радянськими поліційними органами.
Роки 1957–1964 були роками великого випробування для тих, хто не потрапив під амністію, але далі перебували в таборах і тюрмах і від кого радянська влада вимагала за звільнення покаянних заяв, засудження свого минулого і своїх друзів та співпраці з органами КДБ. Лише незначні одиниці зламалися під тиском, а решта неамністованих обрали свою національну гідність і особисту стійкість, відбуваючи повний строк ув’язнення, цебто від 20 до 25 років.
Після кількарічної перерви (роки 1957–1964) приходить нова ґенерація українських політв’язнів. Цю нову ґенерацію знову ж можна поділити на такі три основні категорії:
1) Люди старшої і середньої ґенерації, які після амністії 1957 р. і повної реабілітації реактивізувалися в українському визвольному русі чи в українському напівлегальному русі опору (типовий приклад Святослав Караванський) і були знову ув’язнені – досиджували свій перший вирок або знову були засуджені за свою нову діяльність.
2) Люди молодшої ґенерації, які не мали жодного відношення до визвольного руху ОУН і УПА, а самі стихійно створювали підпільні чи напівле-гальні організації (напр., групи Кандиби – Лук’я ненка, Грицини).
3) Люди легальної опозиції – українського руху опору, в переважній більшості з кіл інтелігенції і молоді, які народилися і виростали в умовах радянської дійсності і які творили український сам видав, виступали проти русифікації і ставали в обороні репресованих та проти надужить радянської влади в Україні.
Зі споминів, самвидавних матеріалів і доступних інформацій можна зробити висновок, що з кінцем 60-х років радянські органи не робили різниці між членами підпілля і напівлегального руху опору (опозиції) і судили всіх за тим самим 62-м параграфом Карного кодексу.
Нова ґенерація політв’язнів (суди 1965–1966 і 1972–1973) – це люди цілком іншої психологічно-світоглядної формації й іншого ставлення до існуючої радянської дійсності в Україні. Майже ніхто з цієї нової категорії політв’язнів, до якої долучилися політв’язні всіх інших категорій, не займає пасивно пристосуванських позицій, а навпаки – позиції всіх теперішніх політв’язнів є позитивно-активні, що проявляється у їхніх постійних домаганнях, безкінечних протестах, частих голодівках і таборовій самвидавній творчості, яка потрапляє закордон.
Ці політв’язні навіть в ув’язненні не припиняють боротьбу, а продовжують її всіма можливими мирними засобами, на відміну від в’язнів повоєнних років, які влаштовували повстання (Норильськ, Кінґір) і боролися навіть зі зброєю в руках.
Додаючи до вищезазначеного, виникає основне і принципове питання моралі оборони.
II. МОРАЛЬ ОБОРОНИ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ
Багато організацій і окремих осіб, які займаються справами оборони, дуже часто зустрічаються з питанням, що оборона дає політв’язневі, шкодить вона чи допомагає, як на різні оборонні акції реагує радянський режим. Оборона заторкує життя політв’язня у двох площинах:
1) Оборона як моральна підтримка.
Оборонні акції вказують в’язневі, що в Україні і поза її кордонами про нього не забули, від нього не відреклися, про нього пам’ятають, він не самотній. Ідеї, за які його ув’язнили, хтось визнає, поширює, здобуває для них визнавців і при-хильників.
2) Оборона як практична підтримка.
Сьогодні радянський режим опинився в такій ситуації, що не може не рахуватися з публічною думкою в західному світі. Під тиском цієї думки, при рівночасній гідній позиції самих політв’язнів і їхніх родин в Україні, він мусить іти на деякі поступки (найбільш промовисті приклади: Л. Плюща випущено на Захід, В. Мороза і М. Руденка не запроторено до психіатричних тюрем, родині І. Калинця повернено кошти подорожі на відвідини, коли ті відвідини були заборонені і про що адміністрація не повідомила родину).
Якщо колись можна було ще дискутувати, чи акції в обороні політв’язнів допомагають чи шкодять, то сьогодні це питання стало бездискусійним, а якщо так, тоді слід розтлумачити дуже точно, яку працю і які акції можна вкласти в зміст слова оборона?
На питання, що таке оборона, можна відповісти:
Оборона – це організація публічної думки щодо ув’язнених через:
а. виступи зарубіжних організацій і окремих діячів у їхній справі;
б. збір підписів під петиціями до міжнародних організацій і радянських чиновників;
в. влаштування мирних демонстрацій;
г. публікування інформаційних матеріалів про них іноземними мовами;
ґ. видання в зарубіжній пресі й розповсюдження їхніх творів і творів про них;
д. написання до них листів і вітань з різних нагод;
е. виступи в їхній обороні і в їхній справі на різних міжнародних форумах;
є. публікація статей про них і написання листів до зарубіжних видань в їхній справі;
ж. намагання і заходи про їхнє членство в різних міжнародних організаціях (напр., Н. Строката – єдиний член Американської асоціації для мікробіологів з України);
з. активна праця в тих міжнародних організаціях і комітетах, які займаються їхньою обороною (Міжнародна амністія, напр.).
Це є приблизно те, що охоплює поняття оборони, і те, що ми повинні робити, що є нашим обов’язком.
Коли йдеться про українські комітети і організації, які займаються питаннями оборони, то ми маємо дві основні категорії організацій в питаннях оборони зі своєю специфікою:
А. Перша категорія.
До цієї категорії слід зарахувати (хронологічно):
1. «Смолоскип – Організація на оборону Людських Прав в Україні», яка була створена одразу після повторного засудження В. Мороза в листопаді 1970 р.
2. Комісія Людських Прав СКВУ, яка почала систематичніше займатися обороною українських політичних в’язнів, почавши від II СКВУ (1972 рік).
3. Комітети оборони В. Мороза або комітети з іншою назвою з тими самими цілями, які були локально створені, почавши від січня 1974 р., з ініціативи ЦеСУС і деяких крайових студентських організацій, а також при допомозі локальних відділів УККА й інших організацій.
4. «Комітет Оборони Радянських Політичних В’язнів», створений в квітні 1971 року і який займається обороною, крім українських, також політв’язнів інших національностей СРСР і східноєвропейських країн.
Б. Друга категорія.
До цієї категорії слід зарахувати суспільно-громадські, жіночі, молодіжні, професійні, релігійні, наукові організації, комітети й установи, які або ініціювали, або були допоміжними в реалізації різних оборонних акцій.
Як в усіх різних планах, проектах і їх здійснюванні, так і тут були позитиви й негативи в оборонній роботі.
До позитивів слід зарахувати:
1. Нашій спільноті вдалося вперше вийти на міжнародний форум, перебороти упередження зарубіжних чиновників і їхньої преси і довести, що ми можемо поставити оборонну працю не гірше, як, напр., євреї. Водночас з усіх націй СРСР ми чи не єдині були здатні на великі й успішні акції.
2. За всю нашу історію – це вперше в останніх роках ми дістали найбільшого розголосу для української справи і для українських політичних в’язнів.
3. Різні групи, які специфічно займаються обороною політв’язнів, підготовили і розповсюдили, згідно з приблизним підрахунком, понад один мільйон інформаційних видань – брошур і памфлетів – про українських політичних в’язнів.
4. Зусиллями молодих українських діячів, редакторів і перекладачів вдалося видати англійською мовою два видання творів Мороза, 7-8-й випуск підпільного «Українського вісника» за назвою «Етноцид українців у СРСР», 6-й випуск «Українського вісника», «Більмо» М. Осадчого французькою і англійською мовами, «Собор у риштованні» Є. Сверстюка.
5. Зібрати приблизно півмільйона підписів під різними петиціями в обороні українських політичних в’язнів.
6. Взяти участь в міжнародних конференціях і зустрічах, на яких ішлося про справи українських політичних в’язнів, – конференція ООН у справі колоніалізму в Норвегії; конференція ООН Міжнародного року жінки в Мехіко; слухання Сахарова в Копенгаґені; конференція ООН «Габітат», Ванкувер; XXI Олімпійські ігри, Монреаль; співучасть у різних виступах на оборону політв’язнів.
До неґативів слід зарахувати:
1. Дотепер не вдалося створити координуючого чинника всіх оборонних акцій в крайовому масштабі, цебто не вдалося створити централі всіх оборонних комітетів в межах УККА чи поза ним.
2. Різні виступи і акції локального характеру не були узгоджені між собою, синхронізовані, централізовані чи спільно плановані.
3. В США – відділи УККА, окремі організації і комітети замало розповсюдили твори українського самвидаву англійською мовою у своїх місцевостях (твори В. Мороза, «Етноцид», «Катаракт»).
4. На оборонні акції і на видання творів українського самвидаву, за винятком Головного уряду УНС, інші громадські, професійні, забезпечувальні організації не дали жодної або майже жодної фінансової допомоги.
З’ясувавши стан оборони і будучи в переконанні, що оборона українських політичних в’язнів не лише потрібна, але й необхідна, можна зробити такі конкретні пропозиції.
1. Призначити 15% бюджету УККА на оборону українських політичних в’язнів в СРСР, точно опрацьовуючи розподіл цих фондів на окремі дуже специфічні проекти.
2. Закликати до роботи, за фінансової допомоги УККА, постійну Конференцію всіх діючих і зацікавлених справою оборони комітетів і організацій з такою метою:
а) проводити раз на півроку спільні наради;
б) планувати акції оборони в крайовому масштабі на піврічний період;
в) координувати окремі виступи в обороні політв’язнів;
г) узгоджувати видання інформаційних матеріалів про українських політичних в’язнів та взаємно допомагати у їх підготовці;
ґ) планувати розповсюджування творів українського самвидаву англійською мовою й інформаційних матеріалів про події в Україні.
3. Зібрати 3–5-членну комісію об’єктивно думаючих викладачів американських вищих шкіл, які б розглядали видані чи підготовлювані до друку твори українського самвидаву англійською мовою і які були б компетентним і вирішальним чинником рекомендувати масове розповсюдження їх серед іноземців відділами УККА, комітетами оборони й суспільно-громадськими організаціями.
4. Розпочати негайно акцію оборони українських політичних в’язнів двох категорій:
а) тих, які незаконно сидять в психіатричних тюрмах;
б) тих, які сидять по 20 і більше років в тюрмах і концтаборах за участь в українському визвольному русі.
5. Підготувати спільними зусиллями зацікавлених і компетентних організацій і приватних осіб посібник для українців, які їдуть в Україну, з інформаціями практичного характеру відносно їхньої гідної поведінки в Україні і можливостей включитися в оборону політичних в’язнів і української справи під час таких поїздок.
6. Доручити Комісії досліджень сучасної України влаштовувати у великих місцевостях українського поселення студійні конференції, присвячені розглядові дійсності в Україні та для більш активного включення української громади в оборону українських політичних в’язнів, акції проти нищення релігії, релігійних та історичних пам’яток в Україні, на оборону законних прав українського народу.
7. Влаштувати відповідні заходи перед американськими урядовими чиновниками, щоб українських втікачів з Радянської України скеровували до влаштування в цій країні в українські установи і в першу чергу до ЗУАДК.
8. Зобов’язати нову Екзекутиву УККА, щоби вона закуповувала відповідну кількість англомовних творів українського самвидаву для розповсюдження серед американських політичних діячів, зарубіжних амбасад і місій ООН в США.
Хоча б часткове здійснення цих проектів буде доказом нашої національної і державної зрілості, залучить нашу спільноту, як усвідомлюючий свої завдання національний чинник, до конкретної і дуже практичної допомоги нашому народові в Україні.
Здійснюючи ці проекти, ми доведемо, що за нашими патріотичними заявами і деклараціями стоять конкретні і практичні справи, які так потрібні сьогодні в Україні.
«Свобода», ч. 222, 223; 16, 17 листопада 1976р.
За виданням: Зінкевич, Осип. Щоденник. 1948–1949, 1967–1968, 1971–1976 / Осип Зінкевич. – К.: Смолоскип, 2016. – 504 с. (С. 418–428)
На знімку: Осип Зінкевич, Париж, 1950 рік .

Zinkevych Osyp

 Share this

It may be interesting for you

Персоналії / Український національний рух

ДРАБАТА Валентина Павлівна. Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

АДАМЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ. Василь Овсієнко

Dissidents / Ukrainian National Movement

SOROKA Mykhailo Mykhailovych. Lesia Bondaruk

Dissidents / Democratic Movement

TYMCHUK Leonid Mykolayovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

TYMKIV Bohdan Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

TKACHUK Yarema Stepanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

SLOBODIAN Mykola Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

SHOVKOVYI Vasyl-Ivan Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

SERHIYENKO Oles (Olexandr) Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

SEMENIUK Klym Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

RUSYN Ivan Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

RIZNYKIV (RIZNYCHENKO) Olexa Serhiyovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

PLOSHCHAK Myroslav Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

PETRASH (SICHKO) Stefaniya Vasylivna. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Democratic Movement

PETKUS Viktoras. Valentinas Bradišauskas

Dissidents / Democratic Movement

OTCHENASHENKO Pavlo Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Democratic Movement

ORLOV Yuri Fyodorovych. Dmitriy Zubarev, Gennadiy Kuzovkin

Dissidents / Ukrainian National Movement

OLENCHAK Mykhailo Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Democratic Movement

NIKLUS Mart-Olav. Viktor Niytsoo

MENU