Помер Михайло Хейфец

 308426.11.2019

У ніч на 25 листопада в Єрусалимі у віці 85 років помер Михайло Рувимович Хейфец – письменник, історик та дисидент.

Михайло Хейфец народився 18 січня 1934 року в Ленінграді в родині робітника-електромонтера. 1955 року закінчив літературний факультет Ленінградського педагогічного інституту ім. Герцена. Працював шкільним вчителем, одночасно навчався заочно в аспірантурі, звідки був звільнений за «неортодоксальні погляди». Почав писати художню прозу. Із середини 1960-х – професійний письменник: писав історичні романи, літературно-критичні статті, сценарії документальних фільмів, літературно обробляв генеральські спогади. Друкувався в журналах «Костер», «Звезда», «Вопросы литературы», «Аврора» тощо.

У 1973 році Хейфец написав передмову до 5-томного зібрання творів Йосипа Бродського, яке підготував ленінградський письменник Володимир Марамзін для самвидаву. Цю передмову («Йосип Бродський і наше покоління») Михайло дав на відгук літературознавцеві Юхиму Еткінду та письменникові-фантастові Борису Стругацькому. Згодом, на суді, написання передмови і її «поширення» стало основним епізодом звинувачення проти Хейфеця.

22 квітня 1974 року Хейфец був заарештований. Передмова була визнана «наклепницькою», особливо підкреслювався висловлений у ній різкий осуд письменником вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину. Його також звинуватили у зберіганні літературного і правозахисного самвидаву («Хроники текущих событий»), статей і листів Петра Григоренка, Олексія Костеріна, Андрія Амальрика. Ця справа стала прикладом «чисто-літературної справи КГБ», коли письменника судили за написання статті про літературу.

13 вересня 1974 року Хейфец був засуджений Ленінградським міськсудом за ст. 70 ч.1 КК РСФСР («антирадянська агітація і пропаганда») на чотири роки позбавлення волі в колонії суворого режиму і два роки заслання. Йому було обіцяне помилування в обмін на «каяття», однак Х. відмовився.

В останньому слові Хейфец сказав, що хоче написати книжку про табір. Згодом він писав: «...мені дали перепустку і творче відрядження в абсолютно заборонено-секретний пункт СРСР – я вважав себе отут спецкором. Я не повинен був – так мені здавалося – впливати на події в зоні, але, навпаки, спостерігати і вивчати їх у природній обстановці, вникати і досліджувати природну логіку поведінки тих, чиє існування в зоні мало не випадковий, як у мене, а професійний характер – дисидентів і адміністрації».

Термін відбував у мордовських політичних таборах (Дубравлаг) – ЖХ-385/17А (пос. Озерний) і 19 (пос. Лєсной). Зблизився з вірменськими й українськими політв’язнями (Паруйром Айрікяном, Зоряном Попадюком, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом, Миколою Руденком), брав участь у голодуваннях солідарності з ними і в боротьбі за статус політв’язня.

21 квітня 1977 року Хейфец разом з іншими політв’язнями заявив про явочний перехід на статус політв’язня і почав 100-денне поетапне голодування за визнання цього статусу адміністрацією таборів. Кинутий за це в карцер, де провів загалом сорок діб. У червні склав «Повідомлення про боротьбу політв’язнів Мордовських таборів за статус політв’язня», текст якого був таємно переданий на волю й опублікований закордоном. Написав і передав на волю кілька книг: автобіографічний твір «Місце і час» про життя в таборі, боротьбу політв’язнів за свої права; «Російське поле» – збірку з трьох інтерв’ю з політв’язнями.

У квітні 1978 року, відбувши табірний термін, Хейфец етапований на заслання в м. Єрмак Павлодарської обл. Казахстану. Працював учителем у середній школі, потім – методистом у навчальному комбінаті. Продовжував там правозахисну діяльність. 4 листопада 1978 року направив голові КГБ Ю.Андропову заяву з проханням втрутитися в справу багаторічного політв’язня Костянтина Скрипчука. Домагався виїзду Петра Саранчука з СРСР. На початку 1979 року направив кілька протестів проти суду в Україні над Василем Овсієнком. Згодом описав етап на заслання і життя там у книзі «Подорож з Дубравлагу в Єрмак».

У січні 1980 року Хейфец був звільнений з заслання і в березні еміґрував в Ізраїль. Друкувався в російській та українській еміґрантській періодиці: у журналах «Континент», «Коло», «Посев», «Трибуна», «Сучаснiсть», а також в ізраїльському російськомовному журналі «Время и мы».

У 1982-1990 роках працював науковим співробітником у Центрі вивчення східноєвропейського єврейства Єврейського університету в Єрусалимі. Потім цілком присвятив себе журналістиці. Був членом редколегій журналів «22», «Взгляд на Израиль», «Народ и земля».

Низку книг Хейфеця було видано Харківською правозахисною групою. Це, зокрема, тритомник «Избранное», який доступний в онлайн-бібліотеці ХПГ і до якого увійшли твори «Место и время», «Путешествие из Дубравлага в Ермак», «Украинские силуэты» та «Военнопленный секретарь», а також «История одного политического преступления» і «Книга счастливого человека». «Українські силуети» було перекладено та видано також українською мовою. Ця збірка містить нариси про співтабірників Хейфеця, здебільшого діячів національно-визвольного руху – Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Миколу Руденка, Зоряна Попадюка, Василя Овсієнка; про повстанців Петра Саранчука, Миколу Кончаківського, Михайла Жураківського, Костя Скрипчука, Володимира Казновського – у розділі «Святі старики України»; про Дмитра Квецка, Миколу Гамулу, Миколу Гуцула, Федіра Дроня – у розділі «Бандерівські сини».

 

 Share this
MENU