БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

 555918.04.2005

автор: В.Овсієнко.

(нар. 13.12.1939 р., с. Рогачів Баранівського р-ну Житомирської обл. - п. 24.08.2016, м. Житомир)

Націоналіст, професійний революціонер. Провів у неволі 27 років і 4 місяці, з них 24 роки в камерах.

Народився в селянській родині. У рідному селі закінчив 7 класів. З 1959 працював на Житомирському меблевому комбінаті, навчаючись у вечірній школі.

Уперше заарештований КГБ 13.04.1960 за розповсюдження антикомуністичних листівок із закликом до робітників не просити, а вимагати своїх прав, з гаслом “Геть комуністичну систему гніту і терору!”. Засуджений Житомирським обласним судом 26.05.1960 за ст. 7 ч. 1 Закону СРСР від 25.12.1958 „Про кримінальну відповідальність за державні злочини” на 3 р. ув’язнення. Термін відбував у мордовських таборах (з червня 1960 – в 14-му, з жовтня – в сел. Барашево, з червня 1961 – в 17-му, з червня 1962 – в 7-му т/п), з вересня 1962 до квітня 1963 – у Владимирській тюрмі “за порушення режиму”.

Указом ПВР від 5.05.1961 встановлено режими утримання в’язнів; для „особливо небезпечних державних злочинців” – суворий, особливий і тюремний. Зони стали голодними, режим у тюрмі був особливо жорстокий. Від постійного недоїдання Б. дуже схуд: родичі були вражені, побачивши його після звільнення 13.04.1963.

 “У 1962 р. я вже знав, що не матиму сім’ї, що не буду причетним до продовження людського роду. Я не міг народжувати рабів. Я був рабом. А раб не повинен народжувати раба – це аморально” (Зі спогадів Б.).

Через місяць після звільнення в с. Рогачів до Б. приїхав Борис Бульбинський, з яким сидів у Мордовії, і розказав про існування всесоюзної організації, яка видала листівки російською мовою з ідеями демократизації, багатопартійності, проти відродження сталінізму. Б. не збирався в неї вступати, але вирішив допомогти Бульбинському, бо розраховував на його допомогу в створенні своєї, української групи, яка б допомагала політв’язням організовувати втечі з метою продовжувати боротьбу. Б. розповсюдив 1800 листівок у Житомирській обл. Будучи заарештованим, Бульбинський видав людей, які розповсюджували його листівки.

Б. заарештували 27.09.1963. Слідство вів Київський КГБ. Оскільки Б. не зізнався в розповсюдженні листівок, а показів Бульбинського було замало, то КГБ вдався до фабрикування справи. За 10 днів до суду Б. відвезли в Рівне. На закритому засіданні суду, що відбувся 17–19.02.1964, Б. не визнав себе винним і не каявся, а попросив суд записати, що він остаточно переконався у правоті українського націоналізму. Одержав 10 р. таборів особливого режиму, визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі № 10, Мордовія. Готувався до втечі. Мав намір іти на „заборонену зону” напролом увечері, під час демонстрації кіно. 14.08.1964 о 2 год. дня, працюючи на розширенні промислової зони, проліз під огорожею за 30 м від солдата. Відсутність Б. зауважили, коли в’язнів знімали з роботи. Піймали його 16.08 о 1-2 год. ночі в с. Коперзань у районі 17-го табору. Командиром взводу, який піймав Б., виявився його односельчанин, тому його не вбили і навіть не побили. У жовтні 1964 Б. засуджений на 3 р., термін ставав 12 р.. Замість касаційної скарги Б. заявив протест, що засуджений незаконно, тому знову буде тікати (суд записав: „буде тікати тому, що його утримують не на Україні”). Оскільки за ст. 70 КК РРФСР, ч.ІІ, термін не міг бути більшим 10 р., Верховний суд Мордовії змінив вирок: 10 р. таборів особливого режиму, починаючи з дня суду, з них 3 р. тюремного ув’язнення.

Під час слідства Б. намагався втекти зі слідчого ізолятора у сел. Явас (Мордовія). Наглядачі виявили підготовку – обійшлося п’ятьма добами карцеру.

24.12.1964 на вокзалі у Владимирі під час посадки у воронки Б. кинувся поміж двох лав ошелешених солдатів. Був поранений у ліве стегно. Через метрів 100 бігу нога відмовила. У лікарні його тримали до 22.01.1965. У розслідуванні Б. участі не брав. На суді 19.02.1965 заявив, що комуністи термін “революціонер-професіонал” підмінили терміном “особливо небезпечний рецидивіст”. Суд спрямував Б. на експертизу в Інститут ім. Сербського, де він пробув з 26.03 до 13.05.1965. Після експертизи Б. 10 днів утримували в „Бутирці” в камері смертників. Ставилися як до приреченого на розстріл.

Владимирський суд призначив покарання 3 р. тюремного ув’язнення, які погасила санкція статті до 10 р. У січні 1968 відправлений зі Владимира в 10-й мордовський табір.

У кінці літа 1972 Б. вивезли в КГБ м. Саранська, потім у сел. Сосновка, куди тим часом перевели весь табір особливого режиму. Працював на шкідливому виробництві – шліфування скла.

У 1974, за рік до закінчення терміну, Б. перевели в 19-й табір суворого режиму (сел. Лісне). Б. брав участь у боротьбі за статус політв’язня, за що його відправили в сел. Барашево, в 3-й табір, а через 4 міс. вивезли спецконвоєм із ШІЗО в м. Житомир і 27.01.1975, з закінченням терміну, звільнили.

Жив у рідному селі Рогачів. 11.06.1976 його заарештували по дорозі на Волинь, відвезли в Житомирське УВС, побили, вимагаючи зізнань у викраденні зброї. У той же час удома провели обшук і вилучили видання „Хроника текущих событий” та книгу про голод в Україні. Їх виділили в окреме провадження, але справу за ст. 62 не порушили. У серпні на судовому засіданні Новоград-Волинського районного суду Б. не визнав своєї причетности до викрадення зброї, вимагав додаткового розслідування. Суд зіґнорував ці вимоги. КГБ і слідчі органи МВС, звичайно, не сумнівалися, що автомат знаходився в Б. Його живим не випустили б. Обміркувавши своє становище, Б. віддав автомат і повів справу так, що в справі не було достатніх доказів його причетності до викрадення зброї. Однак суд виніс максимальний вирок: 5 р. тюремного ув’язнення та 10 р. таборів особливого режиму за ст. 223 КК УРСР.

З вересня 1976 карався у Вінницькій в’язниці. Через 3 р. за сприянням замполіта Крижанівського Б. перевели в табір особливого режиму в м. Бердичів, через 4 місяці – в м. Ізяслав, потім у табір № 60 (Луганська обл.), відтак у табір № 96 (Городище Рівненської обл.). Переміщення пов’язані з його приготуваннями до втечі і небажанням адміністрацій мати в себе такого в’язня. У Городищі райсуд на клопотання адміністрації (насправді КГБ) перевів Б. у Вінницьку тюрму на три роки.

У кінці листопада 1983 у Б. вилучили автобіоґрафію (писав про Владимирський централ, про Мордовські табори). 13.12.1983 Б. кинули в камеру № 4 в напівпідвалі – “прес-хату”. Наглядач кинув: “Приймайте вора!” У камері було 5 осіб. Б. збагнув, що вони мають завдання побити його. Побитого Б. вивели в карцер і капітан сказав: “Ну що? Я ж тобі казав: не пиши...”

У грудні 1984 Б. повернули в Городище, де перебував до звільнення.

Б. захищала “Міжнародна амністія”.

23.05.1989 померла мати Б. Він просив звозити його на похорон. Дорогу собі й конвою — 120 км – згоден був оплатити. Відмовили. Через два тижні, 07.06.1989, Б. звільнили за 8 місяців до закінчення терміну.

Б. вступив в Українську Гельсінкську Спілку, з її перетворенням на партію був членом Української Республіканської партії. З леґалізацією в 1992 ОУН(б) в Україні під назвою “Конґрес українських націоналістів” очолював її Житомирську обласну організацію. Висувався кандидатом у народні депутати в 1996 і 1998.

Разом із мешканцем с. Базар Народицького р-ну Павлом Єсипчуком знайшов поховання загиблих у бою з червоними 17.11.1921 вояків Повстанської Армії – учасників Другого зимового походу, якими командував ґенерал-хорунжий Юрко Тютюнник, і впорядкував їхні могили. Разом з архітектором О.Борисом керував спорудженням меморіалу в с. Базар.

Указом Президента України В.Ющенка № 939/209 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» С.Бабич нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив у м. Житомирі. Похований 25.08.2016 р. у рідному селі Рогачів, поруч з батьком, матір’ю, братами і сестрами, де заздалегідь поклав каменя-валуна з написом "С. О. БАБИЧ"..

Бібліоґрафія:

I.

Интервью Сергея Бабича. // Страничка узника, 1989.— № 7-8.

Інтерв’ю Сергія Бабича. // Голос громадянина.— Житомир, 1990.— № 20, № 22.— жовтень.

C.Бабич. Крок до незалежності. // Вільне слово, № 20. Житомир.—1991.— 1 червня.

С.Бабич. Перебудова російської імперії та руйнація України. // Спецвипуск ґазети “Клич” (Житомир) – 1996. – Лютий.

C.Бабич. Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку... // Шлях перемоги.— 1998.— 25 лютого.

Дорогою безглуздя (З прожитого, пережитого, збагненого). – Житомир: Рута. – 2016. – 292 с., фото – 24 с. http://archive.khpg.org/index.php?id=1422216520&w

II.

Кого защищаете, господа? // Известия, № 200 (19570).— 1980. – 26 августа.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 2; 1982: 7/8-16. 10-16; 1984: 7/8-63, 7/8-64, 10-15; 1985: 10-10, 10-19.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги, 1998.— С. 97.;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – C. 54-57. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113842684;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 63–64; 2-е вид.: 2012 р. – С. 70–71.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 24.08.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників

Дослідження

Реакція Віктора Некрасова на покаяння Івана Дзюби. Євген Захаров

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Персоналії / Український національний рух

АДАМЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ. Василь Овсієнко

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

60 років з дня арешту Олекси Різниківа

Дослідження

Особистість проти системи. Любов Крупник

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Dissidents / Ukrainian National Movement

SLOBODIAN Mykola Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

CHORNOMAZ Bohdan Danylovych. Vasyl Ovsiyenko

Дослідження

Єврейське питання в УРСР у добу «застою»: боротьба за право вшанування місць масової загибелі євреїв під час Другої світової війни. Кирило Каштанов

Інтерв’ю

«Нас звинувачували у створенні терористичної групи…». Ірина Скачко

Дослідження

Єврейське питання в УРСР: дискримінація в хрущовську епоху (1953-1964 рр.). Кирило Каштанов

Дослідження

Знайомий незнайомець Микола Горбань. Ольга Багалій

Персоналії / Український національний рух

БОЦЯН ІВАН СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В. В.

Персоналії / Український національний рух

ВОЗНА (КУШНІР) ГАЛИНА ПЕТРІВНА (нар. 16.02.1931, м. Житомир – п. 15.02.2017, м. Київ). Василь Овсієнко

Спогади

КУК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ. Володимир Старцев

Спогади

ОДИН ІЗ НЕСКОРЕНИХ. ВАСИЛЕВІ БІЛОУСУ – 90. Матвіюк Кузьма

MENU