СІЧКО ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

 549906.07.2005

автор: Овсієнко В.В.

(нар. 26.07 1960, м. Долина Івано-Франківської обл.).

Репресований за принципову позицію як член родини політв'язнів.

З родини членів ОУН Петра СІЧКА та Стефанії ПЕТРАШ, які за участь у національно-визвольному русі були ув'язнені 1947 року, вийшовши на поселення під Магаданом, 1957 р. одружилися і повернулися в с. Витвиця Долинського р-ну вже з сином Василем. Побудували хату в м. Долина, де народилися Володимир та Оксана (10.04. 1963).

Батьки не приховували від дітей свого минулого, розповідали про підпілля й ув'язнення. У хаті бували колишні політв'язні, члени ОУН і УПА Володимир Горбовий, Михайло ЛУЦИК, організатори табірних повстань у Норильську Василь і Ліна Гачкевичі, правозахисники Василь СТРІЛЬЦІВ, Оксана МЕШКО, Олесь БЕРДНИК, Микола РУДЕНКО та інші. Дітям доводилося бути свідками численних обшуків, стежень, переслідувань. Коли вони підросли, їм припоручали серйозні справи, наприклад, передачу інформації.

Володимир навчався в Долинській школі №1 з 1967 по 1977 рік, закінчив її з двома «четвірками». Навесні того року його брат Василь був виключений з факультету журналістики Київського державного університету, а Володимир вступив на механіко-математичний факультет КДУ, спеціальність "механіка". Вчився добре. 

У жовтні 1978 р. на військовій кафедрі С. був викликаний на розмову з майором КГБ, який запропонував інформувати про діяльність і наміри батька та брата, які того року стали членами Української Гельсінкської Групи. Володимир категорично відмовився. Тоді кагебіст запропонував доносити на члена УГГ В.СТРІЛЬЦІВА - його шкільного вчителя англійської мови. При цьому обіцяв успішне закінчення університету, добру роботу і матеріальні блага. Діставши відмову, завимагав інформувати про настрої в студентському середовищі. Не добившись згоди, назвав С. зрадником Батьківщини, дав подумати день, повторив те саме і заявив: "Тепер ми будемо вирішувати, коли тебе виключати. Може, завтра, може, через місяць, може, через рік". І заборонив розголошувати цю розмову.

Батько і брат С. були заарештовані 6.07. 1979 і засуджені 4.12 за звинуваченням у "розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад" (ст. 187-1 КК УРСР). 11.12 сім'ї надали побачення. Оскільки це був день занять на військовій кафедрі, Володимир подав заяву начальникові кафедри і дістав звільнення. Однак за контрольну роботу йому поставили «двійку», відтак виставили «двійки» з інших предметів. Наказом декана № 192 від 21.03. 1980 С. було виключено «за неуспішність». Обурені однокурсники вдарили телеґраму Л.Брежнєву, однак пошта передала її в деканат. Були скликані комсомольські збори, на яких декан оголосив студентам, що С. виключений за те, що його батько і брат — націоналісти і сидять у тюрмі. Тоді С. подав у комітет комсомолу заяву про вихід з комсомолу і здав квиток.

Повернувшись у м. Долину, поступив на курси водіїв. 21.09 1980 р. зрікся радянського громадянства і завимагав дозволу виїхати до США, щоб там жити і здобути освіту. Заяву Президія Верховної Ради СССР переслала до Верховної Ради УРСР, а та - до Міністерства освіти, яке відповіло, що заяв про вихід з громадянства не розглядає.

07.10 1980 С. розповсюдив "Звернення до студентів світу".

Через три місяці С. призивають в армію. При свідках він додатково заявив, що не піде в армію, яка веде загарбницьку війну в Афганістані. Справу передали в прокуратуру. 6.12. 1980 проти С. була порушена кримінальна справа за ч.1 ст. 72 «Ухилення від чергового призову на дійсну військову службу». 9.01 1981 С. був засуджений Долинським райсудом до 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму. В останньому слові С., зокрема, заявив:

«Ви вимагали... щоб я в письмовій формі зрікся погля­дів рідного батька... Лицеміри — та зречіться ви своїх батьків за те, що виховали вас такими черствими та байдужими до людського горя. Я за собою вини не визнаю, а причиною того, що не йду в армію, є ваші лихі дії проти мене... Заявляю, що я не раб і не радянський громадя­нин, і судити мене не маєте права, бо згідно з Прикін­цевим Актом Гельсінкських угод, кожна людина має право вибирати собі громадянство і країну, в якій хо­че жити".

Покарання відбував у колонії загального режиму ЯЯ-310/20 у м. Вільнянськ Запорізької обл. Працював у будівельній бригаді. Зона була «голодна». Багато його листів не доходили до матері, його позбавляли права на пакунки й передачі, у день приїзду матері позбавляли побачення, а то й кидали до карцеру. С. мав авторитет серед в'язнів, навіть повагу декого з адміністрації, бо поводився чесно, ризикуючи собою, захищав від «блатних» простих людей.

Адміністрація за вказівкою КГБ щільно оточила С. «стукачами», збирала матеріал для порушення справи за андроповською ст. 183-3 КК УРСР «Злісна непокора  вимогам адміністрації виправно-трудової установи». Однак С. умів нейтралізувати оперативну роботу проти себе. 

Звільнившись у грудні 1983 р., готувався до вступу в інститут фізкультури, склав екзамен за курси водіїв. Та весною 1984 був призваний в армію. Порадившись із батьками, вирішив піти.

Служив у будівельному батальйоні у м. Череповець Вологодської обл.,  працював на будівництві, згодом завідував їдальнею. 1986 р. одружився. Демобілізувавшись, ще два роки працював водієм у Сибіру вахтовим методом. У грудні 1988 перебрався до м. Калуш, весною 1992 р. - в м. Долину. Йому перешкоджали у працевлаштуванні, не дозволили навіть грати в футбол за місцеву команду.

Член-засновник  створеного братом Василем 1988 р. Українського Християнсько-Демократичного Фронту (згодом Українська Християнсько-Демократична партія). Брав участь у численних мітингах, які організовували брат і батько, за що 18.08 1989, у день народження батька, їм спалили машину.

Від 2.04. 1996 до 18.12. 2001 р. працював у США (у Нью-Йорку та Чикаго, вставляв пластикові вікна). Коли 17. 11. 1997 р. у Чикаго трагічно загинув його брат, своїм коштом перевіз його тіло на батьківщину.

Повернувшись в Україну, придбав вантажний автомобіль, займається міжнародними перевезеннями. Брав участь у виборчій кампанії батька, є членом Головної Ради УХДП.

Живе в м. Долина. Дружина Валентина, син Тарас 1986, доньки Ольга 1989 та Валентина 2002 р.н.

Бібліоґрафія (коротка):

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: – 1981: 1, 2, 3, 5; 1982: 2-2, 6-12, 6-32, 10-22; 1984: 6-20, 10-21; 1985: 10-17.

A Family Torn Apart. Уклала д-р Ніна Строката. В-во КПЛ СКСУ, 1981. – 44 с.

Українська Гельсінкська Група. 1978—1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 691–705.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упоряд. Є.Захаров, В.Овсієнко. ХПГ. – Харків: Фоліо, 2001. Т. 4, с. 172-175, 195-196.

Три повстання Січків: У двох томах. Т. 1. Спогади Стефанії Петраш-Січко. Документи / Харківська правозахисна група; Редактор-упорядник В.В.Овсієнко. Харків: Фоліо, 2003. ─ 256 с.; Т. 2: Спогади. Інтерв’ю. Листи. – 240 с.

Архів ХПГ: Інтерв’ю Володимира Січка від 14.11. 2002 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121768715&w

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980:

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 708–711. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120658779

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 592–593; 2-е вид.: 2012 р., – С. 674–6675.

Володимир Каплун, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 20.12. 2002. Виправлення В.Січка 31.01.2003. Останнє прочитання 23.07.2016.

 

Бібліоґрафія (повніша):

(ВРУ, 1981: 1-4, 2-5, 3, 5; 1982: 2-2, 6-12, 6-32. 10-22; 1984: 6-20. 10-21; 1985: 10-17)

Вісник репресій в Україні. 1981, вип. 1. 1─4. (Про справу Володимира Січка).

Вісник репресій в Україні. 1981, вип. 2. 2─5. (Про засудження Володимира Січка).

Засудили В.Січка. - газ. «Свобода», 18.ІІ. 1981 (США).

Soviets sentence Volodymyr Sichko. // Газ. The Ukrainian Weekly. 22.ІІ. 1981 (США).

Січко засуджений на три роки. // Газ. «Український голос», 25.ІІ. 1981 (США).

Володимира Січка засудили на три роки. // Газ. «Батьківщина», лютий 1981 (США).

Українське представництво УГГ. // Газ. «Батьківщина», лютий 1981 (США).

Засуджено Володимира Січка. // Газ. «Українські вісті, 1. ІІІ 1981 (США).

Огляд діяльности УГГрупи. // Газ. «Українське слово», 1.ІІІ.1981.

Владимир Сичко, п/з. «Последнее слово на суде 9/1-81» (г. Долина, Ивано-Франковская обл.). 9.1.81. // Материалы самиздата», вып. № 9/81. 6.ІІІ.1981, АС № 4225 (2 стор.).

Стефания Петраш. Жалоба в Верх. Суд СССР... по поводу процесса ее сына, п/з Владимира Сичко.., г. Долина, Ивано-Франковская обл., 11.ІІІ.1981. // Материалы самиздата», вып. № 9/81. 6.ІІІ.1981, АС № 4228 (4 стор.).

Володимира Січка засуджено на три роки. // Газ. «Українське слово», 8. ІІІ 1981 (США).

Вся родина Січків - переслідувана. // Газ. «Свобода», 24.ІІІ. 1981 (США).

Заява Володимира Січка про вихід із громадянства СССР з 21 вересня 1980 року. // Газ. «Свобода», 24. ІІІ. 1981 (США). 

Ніна Строката. Нові повідомлення про переслідувану родину Січків. // Газ. «Свобода», 25.ІІІ. 1981 (США).

Звернення Володимира Січка до студентів світу. // Газ. «Свобода», 25. ІІІ. 1981 (США).

Н.Строката. Ще про родину Січків. // Газ. «Свобода», 26.ІІІ. 1981 (США). 

Н.Строката. Січко-мати про суд над Володимиром Січком. // Газ. «Свобода», 27.ІІІ. 1981 (США). 

Із скарги Стефанії Січко до Верховного Суду СССР та УРСР. // Газ. «Свобода», 27.ІІІ. 1981 (США). 

В обороні арештованих і переслідуваних в Україні! // Ж. «Екран», 1981, ч. 112-113.

Young Ukrainian Appeals to World's Students. // Ж. Smoloskyp, 1981,Vol. 3, No. 11, p. 1, 6.

Politikal Prizoners in the USSR. // Ж. Smoloskyp, 1981, Vol. 3, No. 11, p. 3, 4.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.— С. 61; вип. 60.— С. 62; вип. 61.— С. 34-36.

A Family Torn Apart. (Comp. By Dr. Nina Strokata, Human Right Commission of Free Ukrainians, 1981.

Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод. Випуски: ч. 1, 1978 р.; ч. 2, 1978 р.; безномерний, березень 1979 р.; ч. 1, 1980 р.; ч. 2, 1980 р. Комітет Гельсінкських ґарантій для України. Упорядкував Осип Зінкевич. Післяслово Ніни Строкатої. Українське видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто  — Балтимор, 1981. С. 167.

Інформаційний бюлетень № 4, листопад 1978. Упорядкувала Надія Світлична. Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. Нью-Йорк, 1981. С. 9, 27. 

Українські політв'язні в СРСР. Адресний покажчик. За станом на грудень 1981 року. Упорядкувала Марта Гарасовська. Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка. Торонто - Балтимор, 1981.  С. 129.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 168.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1982, 6-12, 6-32, 7/8-4; 1984, 6-20.

Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Упорядкував і зредагував Осип Зінкевич. Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто  — Балтимор. 1983. 998 с. .— С. 691-705.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1984, 6-20.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В. Овсієнко. Харків: Фоліо, 2001. Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Т. 4, с. 172-175, 195-196.

Три повстання Січків. У 2 т. Упорядн. В.Овсієнко. Вид. ХПГ. 2004

Архів Петра Січка (листи, документи, рукописи, фотознімки).

Архів Харківської правозахисної групи, зокрема, аудіозаписи інтерв'ю Петра Січка 7.07 1998, 4.02 2000 та Володимира Січка 17.12. 2002 р.

 

Склав бібліоґрафію Василь Овсієнко 9.03. 2004. Харківська правозахисна група.

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників

Дослідження

Реакція Івана Світличного на покаяння Івана Дзюби: лист 1974 року з Пермського табору. Євген Захаров

Дослідження

Реакція Віктора Некрасова на покаяння Івана Дзюби. Євген Захаров

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Спогади

Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Дослідження

Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого. Дмитро Білько

Праці дисидентів

Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.

Події

Помер Зіновій Антонюк

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Інтерв’ю

Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів

Персоналії / Український національний рух

КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко

Дослідження

Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука. Роман Титикало, Ілля Костін

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Спогади

Помер Володимир Буковський. ХПГ-інформ

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

60 років з дня арешту Олекси Різниківа

Дослідження

Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

MENU