ТКАЧУК ЯРЕМА СТЕПАНОВИЧ

 590815.11.2005

автор: Овсієнко В.В.

ТКАЧУК ЯРЕМА СТЕПАНОВИЧ (нар. 26.04.1933 р. в с. Годи-Добровідка Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.).

Член-засновник Об’єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).

З селянської родини. Батько, стрілець УГА, з початком війни 1939 р. був призваний до Війська Польського. Повертаючись додому, був заарештований за перехід кордону. Мати вимушена була вступити в колгосп. Звільнили батька в травні 1940 р. Земля була незасіяна, край голодував.

Навчаючись у школі, Ярема 1948 р. створив з 15 – 17-літніми юнаками підпільну організацію імені Є.Коновальця. До неї належали Ярослав Костюк, Степан Мельничук, Василь Болезюк, Степан Мотиль, Петро Мотиль, Степан Костюк. Підтримував зв’язок з членом юнацької мережі УПА в сусідньому селі Грицем Ріжняком, у с. П’ядики – з Ярославом Шевчуком. Членами організації ім. Є.Коновальця в П’ядиках були Мирослав ПЛОЩАК, Богдан ҐЕРМАНЮК, Марійка Замулинська. Розповсюджували листівки УПА, карали колаборантів тим, що вибивали їм вікна, били тих, хто повертався з Радянської армії і говорив російською мовою. У піст не співали перед уроками гімн, на Великдень три дні ходили не до школи, а до церкви, де співали гаївки, влаштовували забави. Вивішували національні прапори, тричі ночами відновлювали хрест біля клубу.

1949 р. директор школи Гречуха наказав весь 7-й клас відвезти до райкому, щоб прийняти в комсомол. Хлопці, за прикладом Яреми, ще в класі повистрибували у вікна, а дівчата розбіглися на вокзалі в Коломиї.

Коли в полі згоріла скирта соломи, начальник опергрупи Бордеєв побив Ярему. Якось, маючи заборонену літературу, на вокзалі в Коломиї він утік з облави енкаведистів.

1949 р. Т. закінчив 7-річну школу, поступив у Коломийський деревообробний технікум. У грудні 1952 р. мобілізований у Радянську армію. Рік навчався в школі авіамеханіків-зброярів на ст. Морозовськ у Ростовській обл., далі служив механіком з озброєння у м. Вінернойштат в Австрії.

Демобілізувавшись 1955 р., поділився з М.ПЛОЩАКОМ та Б.ҐЕРМАНЮКОМ задумом розширити мережу організації і дізнався, що вона вже є в с. П’ядики. Щоб залучати нових людей, Т. влаштувався робітником тартака на деревообробному комбінаті в с. Вигода. Односельчанин Петро Гайовий, начальник планового відділу, запропонував йому перебратися в с. Брошнів, щоб і там створити осередок. Т. влаштувався токарем у центральній ремонтній майстерні. У 1957-58 рр. заочно навчався в Снятинському сільськогосподарському технікумі. Брав участь у художній самодіяльності, познайомився з дириґентом хору Іваном СТРУТИНСЬКИМ, через нього з Богданом ТИМКІВИМ, який з участю І.СТРУТИНСЬКОГО і Василя ПЛОЩАКА розробив програму Об’єднаної партії визволення України. Слово “об’єднана” означало, що до справи визволення мають долучитися всі прошарки населення, різні політичні сили.

Метою ОПВУ була боротьба за вихід України з СРСР і створення незалежної Української держави. Для цього створили осередки в селах П’ядики, Вигода та Брошнів, у містах Коломия та Івано-Франківськ. Мали намір створити осередки по всій Україні, вийти на зв’язки з організаціями в інших республіках, щоб разом розвалити СРСР. Свою ідеологію ОПВУ поширювали власним прикладом, ведучи агітацію, беручи участь у художній самодіяльності, пробуджуючи національну свідомість молоді.

Два роки ОПВУ вела виключно організаційну роботу. Мали намір роздобути друкарську машинку, одначе організація за два роки не випустила жодної листівки, не вчинили ніякого акту. Дотримувалися конспірації: Т. мав псевдо “Хмара”. Весною 1958 р. в лузі над Прутом, поблизу Коломиї, схвалили програму організації, яку написав Б.ТИМКІВ, врахувавши пропозиції І.СТРУТИНСЬКОГО і В.ПЛОЩАКА. У червні 1958 на зборах у с. Вигода, на р. Свіча, члени організації Б.ҐЕРМАНЮК, Т., І.СТРУТИНСЬКИЙ, П.Гайовий, М.Козак, а згодом інші, склали присягу, яку підписали кров’ю. Текст присяги доручили зберігати П.Гайовому.

4.12.1958 Т. був заарештований у с. Брошнів Рожнятинського р-ну. Обшук проводив відомий “фахівець” з антирадянщини, тоді ще підполковник Полудень, капітани Порубай та Гончаров. Вилучили програму і статут ОПВУ, портрет Є.Коновальця, довоєнні журнали „Золотий колос” та “Червона калина”, “Історію України” М.Грушевського.

У цей день були заарештовані й інші члени організації. У справі було допитано 28 її членів, засуджено 8 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди та створенні антирадянської організації (ст.ст. 54-І “а” і 54-11 КК УРСР ). Деякі пройшли у справі свідками. Як виявилося, доніс на організацію П.Гайовий. Але головним зрадником був колишній політв’язень Мирон Масловський, який був “правою рукою” керівника ОПВУ Б.ҐЕРМАНЮКА. Від нього слідство знало практично про всі зібрання і діяльність організації.

Під час слідства і впродовж усього ув’язнення Т. страждав на виразку шлунка. Хоча фізичних тортур до нього не застосовували, але проводили коридором, де чув крик катованих.

На суді прокурор Антоненко вимагав смертної кари лідерові організації Б.ҐЕРМАНЮКУ та максимальних термінів решті підсудних. Та Івано-Франківський обласний суд 10.03.1959 р. виніс вирок: Б.ҐЕРМАНЮКУ, М.ПЛОЩАКУ, Т., Б.ТИМКІВУ та І.СТРУТИНСЬКОМУ – 10 р. виправних таборів суворого режиму з конфіскацією майна; М.ЮРЧИКУ та І.КОНЕВИЧУ – по 7 р. з конфіскацією, В.ПЛОЩАКУ – 2 р.

Навесні 1959 р. Т. прибув у табір суворого режиму Віхоревка Іркутської обл. Там приятелював з Іваном Кочкоданом, Зіновієм КАРАСЕМ, Василем Якуб’яком, Віктором Кутирем, Мирославом СИМЧИЧЕМ, Юрієм ЛИТВИНОМ, Володимиром Гливою, Костею Саламадзе. Під кінець 1959 р. його переводять на будівництво Тайшетської електропідстанції. Тут доля звела його з Б.ХРИСТИНИЧЕМ, П.Куликом, І.Думкою, М.Яцишиним, В.Горбовим, Б.Гереєм.

Навесні 1961 р. Т. етапують у мордовський табір ЖХ-385/7, управління Дубравлаг. Тут познайомився з І.КІЧАКОМ, Я.КОБИЛЕЦЬКИМ, М.СОРОКОЮ, Д.Синяком (якого вже зустрічав на етапі), В.ПІРУСОМ, Г.ГАЙОВИМ, С.МАРТИНЕНКОМ, Ю.ШУХЕВИЧЕМ, Г.Пришляком, Ф.Палашиним, Ю.Кравченком, С.КАРАВАНСЬКИМ, В.Ранковенком, В.Кархутом, М.Вітром, М.Левицьким та іншими. Тут половина в’язнів були українці. Т. разом з М.ПЛОЩАКОМ та колишнім гравцем команди “Дністер” Євгеном Васьковичем і Василем Масаківцем з команди “Україна” створив футбольну команду “Верховина”.

Восени 1965 р. Т. переведений у табір № 1, де зустрівся зі священиком УГКЦ Денисом Лукашевичем, полковником УПА Василем Левковичем, шістдесятниками В.МОРОЗОМ, М.ГОРИНЕМ.

Кагебісти звинуватили Т., що він передавав заяву за кордон, допитували його, погрожували порушити нову карну справу. Взимку 1966-67 р. Т. возили в Івано-Франківськ на “перевиховання”. Тоді за нього як тяжко хворого на виразку шлунка заступалася Міжнародна амністія. 5.03.1967 р. Т. повернули в табір № 11. Тут приятелював з П.ЗАЛИВАХОЮ, Б.ГОРИНЕМ, М.МАСЮТКОМ, Я.ЛЕСІВИМ, Г.ПРОКОПОВИЧЕМ, Я.ГЕВРИЧЕМ, І.ГЕЛЕМ. У таборі буяло культурне життя, було багато літератури, Б.ГОРИНЬ влаштував Шевченківський вечір. Своєрідними розвагами були приїзди “громадськости” (Тарас Мигаль, Лука Павлишин, Іван ГНАТЮК) з метою “перевиховання” політв’язнів.

Звільнений Т. 4.12.1968 р., повернувся в рідне село Годи-Добровідка. 30.05.1969 одружився з Марією Покладок, усиновив її сина Ростислава (1963 р.н.). З тих пір живе в с. Поповичі Мостиського р-ну Львівської обл.. Працював різноробочим будівельного управління №15 в с. Хіндовичі, з 1974 до 1983 – вантажником на Мостиському заводі „Електрон”, відтак до виходу на пенсію в 1994 – кочегаром Поповицького психоневрологічного інтернату.

2.02.1977 р. Мостиська міліція вчинила обшук у домі Т., ніби шукала самогон, а звинуватила в незаконному придбанні 11 кг бляхи. Справа переросла в численні допити його і дружини в КГБ, у цькування та розгляд “справи” на зборах робітників заводу „Електрон” зі звинуваченнями в націоналізмі та антирадянській діяльності.

1988 р. Т. вступив до Української Гельсінкської Спілки. На початку 1990-х рр. очолював районну організацію НРУ. Був депутатом першого скликання районної Ради. Член Української Республіканської партії.

Починаючи з 1991 р. брав активну участь у перепохованні учасників УПА та відновленні могил вояків визвольних змагань у селах Годин, Гусаків, Стоянці, Крукеничі, Хоросниця Мостиського р-ну. Нагороджений кількома грамотами і почесною відзнакою „Хрест Звитяги” за заслуги в національно-визвольній боротьбі, в утвердженні та розбудові української держави.

Автор численних статей, листівок, книжки спогадів „Буревії”, за яку йому 6.06. 2007 р. вручена Міжнародна літературна премія Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики. Окрім книжки «Буревії», видав книжки «Провидіння», «Закайдована Україна», Лицарі залізної остроги» (http://osvitportal.lviv.ua/novyny?id=68546__lycari_zaliznoi_ostrogy_yarema_stepanovych_tkachuk) . Здійснив літературну обробку спогадів побратима, повстанця Василя ПІРУСА. Пенсіонер, реабілітований.

Бібліоґрафія:
І.
Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам’яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – 368 с.
Пірус В.Л., Ткачук Я.С. Іскра з некутого копита. – Львів, 2006. – 280 с., з іл.
ІІ.
Ігор Мардарович. Голос памיяті // Вісник Коломиї. – Ч. 63 (457), 1994. – 10 листопада.
Ігор Мардарович. П’ядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. – Ч. 77 (471), 1994. – 28 грудня.
А Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. – С. 96.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 787–790. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132089884
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 651–652; 2-е вид.: 2012 р., – С. 736–737.
Максимець Богдан Володимирович, канд. політичних наук, м. Івано-Франківськ. Об’єднана партія визволення України: організаційні та програмові засади. – Кафедра політології ДВНЗ «Прикарпатський нац. Ун-т ім. В. Стефаника». №2 (10)-2014. file:///C:/Users/1/Downloads/Polzap_2014_2_13.pdf

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 1.10.2005. Виправлення Я.Ткачука від 14.10. 2005. Останнє прочитання 21.09.2016.  

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Dissidents / Ukrainian National Movement

TYMKIV Bohdan Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

TKACHUK Yarema Stepanovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

PLOSHCHAK Myroslav Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

YURCHYK Mykola Stepanovych. Vasyl Ovsiyenko

Спогади

ДОРОГА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО. ЛІСОВИЙ ОКСЕН

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕРЧАК Григорій Андрійович. ОПРИШКО. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Персоналії / Український національний рух

МУРАТОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Інтерв’ю братів Василя та Мирослава ПЛОЩАКІВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ТИМКІВ БОГДАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ҐЕРМАНЮК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КОРОБАНЬ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

Особистість та історія: час Михайла Гориня. Ткачук Олександр

Персоналії / Український національний рух

ЗАТВАРСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГАСЮК ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЛЕОНЮК ВОЛОДИМИР ГНАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ХРИСТИНИЧ БОГДАН ТЕОФІЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГНАТЮК ІВАН ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КОЦ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU