СТВОРЕННЯ АНТИРАДЯНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО УЧАСТЬ У НІЙ

 273301.11.2006

«СТВОРЕННЯ АНТИРАДЯНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО УЧАСТЬ У НІЙ» – в КК УРСР, що вступив силу 1.01.1961, – «організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації». У радянському законодавстві – один зі складників злочину, що іноді пред’являвся заарештованим учасникам справжніх або уявних підпільних організацій, гуртків чи груп. У Кримінальному кодексі РСФСР 1922 цей склад описується в ст.ст. 60–63, у КК РСФСР 1926 р. — в пп. 4–6 ст. 58 («контрреволюційні злочини», КК УРСР 1927 р. і в редакції 20.07.1934 – п. 4–6 ст. 54 ), у пізнішій редакції він зведений в одну ст. 58-11, (ст. 5411 КК УРСР ); у Законі СРСР від 25.12.1958 «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» — ст. 9, у Кримінальному кодексі РСФСР 1960 — ст. 72 (ст. 64 КК УРСР 1961 р.). Усі ці статті не мали самостійної санкції, підсудні каралися  за санкціями, передбаченими іншими «політичними» статтями.

У слідчій і судовій практиці поняття «антирадянської організації» трактувалося досить широко. Так, у післясталінський період звинувачення в створенні антирадянської організації або участь у ній пред’являлося не тільки керівникам і членам підпільних політичних угруповань, але й активістам деяких релігійних об’єднань: Свідкам Ієгови, адвентистам сьомого дня та ін.; сам факт приналежності до відповідної громади розглядався як участь у «антирадянській організації». У той же час членство в незалежних дисидентських асоціаціях, які діяли відкрито (напр., Гельсінкські групи) практично ніколи не кваліфікувалося за ст. 64, хоча діяльність цієї асоціації й оголошувалася судом як «антирадянська». Мабуть, це було пов’язане з небажанням влади визнавати такі асоціації як правову реальність, хай навіть і «кримінального» характеру.

 

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”
 Поділитися
MENU