ЗРАДА БАТЬКІВЩИНИ

 762506.11.2006

«ЗРАДА БАТЬКІВЩИНИ» — у радянському законодавстві склад злочину, формально аналогічний «державній зраді» у законодавстві інших країн. «Зрада Батьківщини» розглядалася в радянському праві як найтяжчий з усіх карних злочинів; покарання за нього передбачало конфіскацію майна і страту або позбавлення волі на максимальний реченець, передбачений законом (у різні періоди цей термін складав 10, 25 і 15 років).

У сталінському і ранньохрущовському (до 1958) законодавстві для звинувачення в «зраді Батьківщини» застосовувалися формулювання ст. 58-1 КК РСФСР (див.: ст. 541 КК УРСР введену 1927, з редакцією 20.07.1934, та ст. 56 , введену 1960).

Звинувачення в «зраді Батьківщини» щонайширше застосовувалося в сталінську епоху для розправи з політичними супротивниками та для організації масового державного терору. Як правило, це звинувачення будувалося на фантастичних сценаріях, складених слідчими органами, а слідство супроводжувалося грубою фальсифікацією фактів і, найчастіше, «вибиванням» зізнань і показів. Масово судили за „зраду Батьківщини” також осіб з окупованих СРСР територій, які ніколи не були громадянами СРСР. З 1956 частка осіб, засуджуваних за цим звинуваченням щодо загальної кількості заарештованих за «особливо небезпечні державні злочини» різко падає (на перше місце висувається звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді» ), а пряма фальсифікація фактичної сторони обвинувачення стає рідкістю. Проте час від часу звинувачення в «зраді Батьківщини» використовувалося як інструмент політичних репресій. Так, звинувачення в «зраді Батьківщини» у формі «завдання шкоди суверенітетові, територіальній недоторканності» СРСР іноді пред’являлося активістам національних рухів (УРСС, Л.ЛУК’ЯНЕНКО, 1961; УНФ, Д.КВЕЦКО, 1967), а «зрада Батьківщини» у формі «змови з метою захоплення влади» — керівникам підпільних гуртків і груп (наприклад, справа Всеросійського Соціал-Християнського Союзу Звільнення Народу – ВСХСОН, Ленінград, 1967). Зрідка до дисидентів застосовувалися й такі пункти статті, як «шпигунство» (наприклад, справа Анатолія Щаранського) або «надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР». Часто звинувачення у „зраді Батьківщини” використовувалося для шантажу недосвідчених підслідних (СУМГ, Д.ГРИНЬКІВ, 1973).

Крім того, за обвинуваченням у «зраді Батьківщини у формі втечі за кордон або відмови повернутися через кордон» регулярно судили громадян СРСР, які намагалися нелегально залишити СРСР (напр., В.КАЛИНИЧЕНКО); засуджених за цими звинуваченнями також відправляли в політичні табори.

 

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”
 Поділитися
MENU