КОНДРЮКОВ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 370504.07.2007

автор: Овсієнко В.В.

КОНДРЮКОВ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (нар. 24.03. 1937, с. Вишне-Греково Ровеньківського р-ну (тепер с. Вишневе Антрацитівського р-ну) Луганської обл.
Учасник руху шістдесятників (Вишгородська група). Виготовляв і поширював самвидав.
Рід Кондрюкових – із закріпачених козаків. Батько, Олександр Кирсанович, 1910 р.н., працював у колгоспі, перед війною на шахті. Загинув на початку війни. Мати, Марія Іванівна (дівоче прізвище Кулішова, 1908 р.н.), залишилася з п’ятьма дітьми: Дмитро (1929 р.н.), Микола (1931), Євдокія (1934), Василь (1937), Алла (1941).
Василь пішов до школи 1944 р. За 1946 рік колгоспникам на трудодень нічого не видали, а податки на фруктові дерева, худобу, курей були непосильні. У грудні почався голод. Старший брат Дмитро покинув школу, пішов працювати на шахту, де видавали по 250 г хліба на кожного утриманця. Так сім’я перезимувала. Навесні діти їли цвіт, неотруйні трави. Після жнив Василь збирав колоски на полі, що оралось, – його батогом побив колгоспний об’їждчик.
Семирічку Василь закінчив у своєму селі українською мовою. Школярі писали поміж рядків на листках, вирваних з різних книжок, чорнило робили з бузини. У 8 – 10 класи ходив за 8 км у російськомовну школу в селище Михайлівка. Закінчив її 1955-го, рік навчався в училищі електрифікації сільського господарства, влаштувався на шахту в Михайлівці. 1957-60 рр. служив в у військах зв’язку в Києві, там вступив в КПРС: була думка «вибитися в люди», щоб зробити щось корисне для своїх людей. Пізніше зрозумів, що це помилка. Після демобілізації знову працював на шахті, на різних роботах.
У червні 1961 поїхав «світ заочі» шукати іншої долі. Потрапив у Вишгород на будівництво Київської ГЕС. Працював електриком в управлінні Гідроспецбуд. Мешкав спочатку на брондвахтах (на баржі), у гуртожитку, потім у холодному металевому вагончику. Там одружився 1963 р. з економістом Матлаєвою Зінаїдою Тарасівною. Познайомився з критично мислячими робітниками. Вони часом збиралися, щоб обговорювали політичні питання. Жартома навіть називали себе Партією реального комунізму (ПРК). У це коло найраніше потрапила повість О.Солженіцина «Один день Івана Денисовича» (в журналі «Новый мир»). К. познайомився з поетом Володимиром Комашковим, а пізніше з Олесем НАЗАРЕНКОМ, який мав доступ до літератури самвидаву. О.НАЗАРЕНКО активно розмножував і розповсюджував український самвидав.
Потік самвидавної літератури наростав, її не встигали читати всі, хто хотів. Тоді НАЗАРЕНКО з К. придбали фотозбільшувач. Разом перефотографовували і робили відбитки у вагончику, де мешкав К., пізніше – у його квартирі на Вітряних Горах. К. же на прохання НАЗАРЕНКА домовив машиністку Ларису Філатову передруковувати тексти і платив їй, щоб вона, на випадок допиту, казала, що друкувала за гроші. Про арешти не думали, але природний інстинкт самозбереження диктував примітивну конспірацію.
На будівництві Київської ГЕС склався гурт критично мислячих молодих робітників, які цікавилися політикою і культурою: О.НАЗАРЕНКО, В.Комашков, Олександр ДОБАХА, Іван ГОНЧАР, Валентин Карпенко, Богдан Дирів та багато інших, до сотні осіб. Виникла ідея створити підпільну організацію, але вчасно зупинилися: з неминучим викриттям вони були б звинувачені у «зраді Батьківщини», що потягнуло б смертну кару. Не було в них ніяких програмних документів, ні статуту. Обмежилися культурологічною діяльністю і критикою існуючого ладу, прикриваючись марксизмом-ленінізмом. Самосвідомість цього кола швидко еволюціонувала до Української державності.
1964 р. на будівництві Київської ГЕС з’явився В’ячеслав ЧОРНОВІЛ, який першим почав відкрито критикувати владу, використовуючи найменшу нагоду на будь-яких зібраннях.
На будівництві діяв «музей» викопних кісток і речей, вимитих земснарядом, експонати якого НАЗАРЕНКО складав спочатку в себе під ліжком, потім у підвалі гуртожитку. О.ДРОБАХА організував літературний гурток під символічною назвою «Малинові Вітрила», на нього запрошували шістдесятників з Києва, зокрема, В.Забаштанського. Жваві літературній дискусії переростали в політичні. Тому партком звинуватив літгурток у націоналізмі і розпустив його.
26.06.1968 за листівку «До всіх громадян Києва», видану до дня вшанування Т.Шевченка 22 травня, був заарештований О.НАЗАРЕНКО. У нього вилучили записник з прізвищами і телефонами друзів. У цій же справі 26.06.1968 заарештували Валентина Карпенка. У справі було допитано біля 30 (у суді 25) осіб, у тому числі двічі – на добу і на кілька діб – був затриманий К.. 17.09. 1968 р. він був заарештований і звинувачений у проведенні, починаючи з 1964 р., антирадянської агітації і пропаганди (ч. І ст. 62 КК УРСР).
К., тоді студент ІІ курсу вечірнього відділення філософського ф-ту Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка, що працював електриком дослідного заводу Українського науково-дослідного інституту надтвердих матеріалів та інструментів, був звинувачений у тому, що переписав від руки друкованими літерами статтю «Стан і завдання українського визвольного руху (неповні тези для обговорення)» та зберігав виготовлені НАЗАРЕНКОМ її фотокопії, що виготовляв фотокопії статті «З приводу процесу над Погружальським», книжки «Націоналізм» Д.Донцова, лист Р.Рахманного «До письменниці Ірини Вільде та її земляків, які не бояться правди», зберігав фотоплівки і фотовідбитки багатьох документів: «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму» В.Чорновола, «Репортаж із заповідника імені Берія» В.Мороза, документ «Друзі, громадяни!», книжки закордонних видань «Збірник на пошану українських учених, знищених большевицькою Москвою», «Велика історія України з найдавніших часів до 1923 року», що замовив Л.Філатовій видрукувати понад 100 примірників листівки «До всіх громадян Києва», що вів записи антирадянського змісту, що в розмовах «зводив наклепи на радянську дійсність».
Фізичних тортур кагебісти до К. не застосовували, але залякування, допити вночі, обман, провокації, «підсадні качки» були. К. на всі звинувачення вимагав доказів і лише підтверджував те, що слідству було відоме. Уникав звинувачень у створенні будь-якої організації, применшував свою діяльність. Казав, що читання забороненої літератури є лише природним потягом людини до пізнання чогось нового. Про матеріали, які не фіґурували на слідстві, не розповідав, тому свідків у нього було мало. Так, у Федора Філатова залишилося «Письмо Раскольникова к И.В.Сталину», а у Ріми Мотрук – фотокопія «Попіл Імперій» Юрія Клена.
К. розміркував, що література, яку він читав і виготовляв, була справді шкідлива чинній владі, тому визнав себе частково винним, проте за загальнолюдським поняттями вільної людини вини він за собою не бачив. Київський обласний суд (суддя Мацько, прокурор Хрієнко) за ст. 62 ч. 1 КК УРСР 31.01 1969 присудив К. 3 р. ув’язнення в таборах суворого режиму, його посправникам О.НАЗАРЕНКУ – 5 р., В. Карпенку – 1,5 р. Усупереч закону, свідкам, які вже свідчили, не дозволяли залишатися в залі суду.
У березні 1969 р. Верховний суд залишив вирок без змін (зменшивши судові витрати), хоча адвокати наполягали на перекваліфікації справи на ст. 187-1.
Посправники на етапі були в одному вагоні-«столипіні», але в різних «купе», з Валентином МОРОЗОМ. Вразили їх камери смертників на «Холодній горі» в Харкові. Карався К. разом з В.Карпенком у таборі ЖХ-385/3-5 у сел. Барашево (Мордовська АРСР). Тут працював електриком. Познайомився з багатьма цікавими людьми. Це були українці Іван Покровський, Микола Тарнавський, Іван ГУБКА, Микола БЕРЕСЛАВСЬКИЙ та інші. Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дізнавшись у 1970 р. про «Вишгородську справу», сказав: «І це творилося під Києвом, у них під самим носом! Значить, наша справа не така вже безнадійна!». Андрій Синявський після розмови з К. сказав: «А я считал вас экстремистами». К. дружив з латвійцем Андрісом Метрою, спілкувався з литовцями, вірменами, грузинами, росіянами, євреями. Брав участь у триденній голодівці, коли було вбито в’язня, який переступив першу загорожу.
Звільнений 17.09. 1971. Через деякий час відвідав Оксану МЕШКО і записав їй власноруч «Листа до Ірини Вільде» Л.ЛУК’ЯНЕНКА, якого ще в таборі вивчив напам’ять. Допомагав їй у господарстві. Потім цього ж листа переписав Іванові СВІТЛИЧНОМУ і залишив йому деякі свої вірші. Про один, «Злива в Карпатах», його 1973 р. допитували у справі СВІТЛИЧНОГО.
Працював на авторемонтному заводі електриком, потім на заводі дитячих колясок, їздив на заробітки в Сибір, працював у спеуправлінні протизсувних робіт. Маючи 3,5 р. підземних робіт, вийшов на пенсію в 1994 р., але далі підробляв електриком, сторожем, двірником
У часи перебудови і гласності не пропускав жодного масового зібрання біля пам’ятника Т.Шевченку, на майдані біля Республіканського стадіону, на Софійській площі та на Майдані Незалежності. Учасник установчих зборів Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, був прихильником УРП. Під час помаранчевої революції виносив на Майдан харчі і одяг.
Живе в Києві. Дружина, Кондрюкова Зінаїда Тарасівна, – економіст, на пенсії. Мають двох дочок: Чорноус Ольга 1964 р.н., Кондрюкова Тетяна 1974 р.н.

Бібліоґрафія:
І.
До влади – патріотів-фахівців! / Самостійна Україна, № 12-13 (276-277), 1998 р.
Хто сьогодні за кермом / Самостійна Україна, № 26-27 (290-291), 1998 р.
Комплекси вчених малоросів / Народна газета, № 22, 2001 р.
Кілька зауваг до «Вишгородських легенд» / Час, № 2 (102), 2002. – 25-31 січня.
Роздуми колишнього політв’язня / Нація і держава, № 18. – 2004. – 18-24 травня.
Як порівнюється досконалість мов. / Нація і держава, № 33, 2004 р.
Боротьба за національне визволення вже скінчилася? / Слово Просвіти № 21(398). – 2007. – 24-30 травня.

ІІ.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 76-78, 370, 610.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – Київ, Либідь, 1995. – С. 84 с.
Данилюк Ю.З., Бажан О.Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-і рр. ХХ ст.) . – К.: Рідний край, 2000. – с. 37, 193-194.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з О.Назаренком 6 і 18 січня 1999 р. в Києві та 18 січня 2001 р. в Скадовську.
Назаренко Олесь. Вишгородські легенди / Час, № 47, 2001.
Комашков Володимир. Вишгород. Вибрані твори / Г.о. „Музей шістдесятництва”; Упорядкування О.Роговенко, В.Чорновіл; худож.-оформлювач Г.Севрук. – Харків: Фоліо, 2004. – 176 с.
Архів ХПГ: Автобіографічна розповідь В.Кондрюкова В.Овсієнку від 21.10.2006 р.
Спогади В.Кондрюкова. Грудень 2006 р.
Архів В.Кондрюкова. Обвинувальний висновок по кримінальній справі № 19 по обвинуваченню Назаренка Олександра Терентійовича, Кондрюкова Василя Олександровича, Карпенка Валентина Васильовича від 24 грудня 1968 року.

Харківська правозахисна група. Василь Овсієнко. 30 травня 2007 року. Виправлення В.Кондрюкова 19.06.2007.

Знімок В.Овсієнка: Василь КОНДРЮКОВ. Плівка 2358, к. 20. 21.10. 2006.
 Поділитися
MENU