КРАВЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

 372414.07.2007

автор: Овсієнко В.В.

КРАВЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (нар. 2.01.1946 р. у м. Беговат Ташкентської обл., Узбекистан)

Робітник, дисидент, правозахисник, громадський і політичний діяч.

Тато, Кравченко Олексій Кузьмович, 1909 р.н., – офіцер міліції, мати, народжена 1916 р. Панченко Ганна Кононівна, – медсестра.
Через переведення тата по службі сім’я кілька років жила в Ташкенті, там Валерій пішов у перший клас. 1964 закінчив середню школу № 13 у м. Чирчик Ташкентської обл. Працював на підприємстві п/я 116 у Ташкенті клепальником-збиральником.

У листопаді 1965 призваний на військову службу, яку проходив у Львівській обл. на прикордонній заставі. Після демобілізації в липні 1968 залишився в Україні, до грудня 1980 працював у Києві токарем на заводі "Арсенал". Ще під час служби був комсоргом застави, членом райкому комсомолу, на "Арсеналі" був заступником комсорга цеху, у 1969 вступив кандидатом у члени КПРС. Незабаром побачив невідповідність дійсності офіціозові, став критично оцінювати комуністичний тоталітаризм. Наприкінці 1971 написав на адресу Л.І. Брежнєва листа, в якому засудив внутрішню політику ЦК КПРС і заявив про вихід із партії. Бесіди, умовляння й погрози тривали кілька місяців, але результату не дали: з партійністю було покінчено. Тоді почалися дискримінаційні заходи. Його, висококваліфікованого токаря-універсала 5-го розряду, ставили на примітивні роботи, йому завищували норми, знижували платню. А треба було вже утримувати сім’ю.

У березні 1978 К. провів демонстрацію протесту перед ЦК КПУ з плакатом "Культу личности Л.И. Брежнева – нет! Прекратите произвол!". Був затриманий міліцією. Тоді після тривалої ідеологічної обробки у вигляді бесіди К. звільнили, але попередили, що наступного разу подібні дії закінчаться ув'язненням.

5.12.1980 К. провів другу публічну демонстрацію протесту. Цього разу в Москві перед Спаською вежею Кремля. Мав плакат: "Л.И Брежнев, ты хочеш моей крови? Иди, пей, кровопийца!" Перед цим порізав собі руку. Тоді його заарештували, але, протримавши кілька годин, випустили, надали можливість приїхати в Київ і 17.12 знову заарештували. Під час обшуку вилучили рукопис книги К. "Дорога в диссиденты". Спочатку К. направили на психіатричну експертизу, де протримали близько трьох місяців. Його визнали осудним і 6.04.1981 р. Київський міський суд під головуванням Г.І. Зубця засудив його до 4 р. позбавлення волі за ст.ст. 187-І КК УРСР („розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад”), 206 ч. ІІ КК УРСР та 206 ч. 2 РСФСР („хуліганство”) та 222 КК УРСР („незаконне виготовлення холодної зброї” – це саморобні ножі, знайдені вдома під час обшуку).
Карався К. в кримінальних таборах Ворошиловградської та Чернівецької обл.. Звільнили під адміністративний нагляд: бути вдома з 18-ї до 6-ї ранку, не виїздити за межі Києва, не заходити в парки, кафе, ресторани, раз на тиждень відмічатись у міліції. Працівники міліції мали право приходити з перевірками додому.

З грудня 1984 до липня 1989 К. працював токарем на заводі „Ленінська кузня”, бо на „Арсенал” не прийняли.

5.10.1988 Постановою Пленуму Верховного суду України №167/88 реабілітований за відсутністю складу злочину. 25.07.1989 повернувся на "Арсенал". Там намагалися позбутися "рухівця", тому К. довелося пройти ще один судовий процес, який він виграв за всіма статтями, сам захищаючись від звинувачень начальниці юридичного відділу "Арсеналу" Пащенко.

К. брав участь у створенні Народного Руху України, потім Демократичної партії України. На ІІ з'їзді ДемПУ в 1992 р. обраний заступником її голови, працював на цій посаді на професійних засадах. З 1.10.1996 – голова Київської обласної організації ДемПУ. Працював заступником директора з комерційних питань фірми "Тесма" у сел. Буча Київської обл.. Потім був приватним підприємницем.
18.03.2002 К. створив Громадський комітет (згодом Громадська організація) "За реабілітацію "Першотравневої двійки", яка поставила за мету утвердження справедливості в українському суспільстві щодо колишніх політв'язнів – учасників боротьби проти тоталітаризму в України, яким відмовлено в реабілітації через застосування до них кримінальних статей за сфабрикованими звинуваченнями. Як першу справу в низці сфальсифікованих, організація взяла справу Г.МОСКАЛЕНКА і В.КУКСИ, які 1.05.1966 встановили національний прапор над Київським інститутом народного господарства (їм інкримінували зброю, тому в 1994 р. Верховний суд відмовив їм у повній реабілітації). К. організовував численні публікації, мітинги, пікети, у серпні – вересні 2005 р. провів 20-денну голодівку протесту біля Верховного Суду України.

К. виступає як публіцист. Має двох синів (Олексій 1976 та Андрій 1981 р.н.). Живе в Києві.

Бібліоґрафія:

І.
Виступ на ІІ Всеукраїнських зборах НРУ // Русначенко А.М. Пробудження: робітничий рух на Україні в 1989-1993 роках. Кн. 2: Документи і матеріали. – К.: Вид. дім "К.М. Академія". – 1995. – С. 336-338.
Інтерв’ю з В.Кравченком 10 і 16.07. 1999. http://archive.khpg.org/index.php?id=1314290802&w
Національна ідея або пануюча ідеологія. – Час, № 7. – 2000. – 25 лютого.
Українізація як реабілітація. – Трудова Слава, № 148 (10726). – 2001. – 27 грудня.
За прапор волі пішли в неволю. – Голос України, № 56 (3056). – 2003. – 22 березня.
Из диссидентов в уголовники. – Вечерние вести, № 065 (965). – 2003. – 6 травня.
Демократична партія України в 1966 році. – Інформаційний бюлетень Музею-Архіву українського Самвидаву, № 1 (9). – 2004. – Березень.
Синьо-жовтий прапор над Києвом 1 травня 1966 року. – К.: Смолоскип. – 2004. – 56 с.
Право жити // Україна молода, № 76 (2863). – 2006. – 26 квітня. (Про Ю.Бадзя і С.Кириченко) http://archive.khpg.org/index.php?id=1455464516&w
Валерий Кравченко. Дорога в диссиденты.– К.: Євшан-зілля, 2008. – 436 с.
ІІ.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. – Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1984: 5-10.
Гавриш О. Як Валерій Кравченко боровся з Леонідом Брежнєвим. – Вечірній Київ, № 61 (14425). – 1992. – 27 березня.
Цивірко М. Нема героїв у своїй вітчизні. – Вечірній Київ, № 132-133 (17318 -17319). – 2004. – 21 серпня.
Овсієнко В. Прапор над Києвом. – Шлях перемоги, № 20 (2507). – 2002. – 22 травня.
Кривенко О. Голодування біля Верховного Суду. – Народне слово, № 35. – 2005. – Вересень.
Справа совісті суспільства. – Українське слово, № 35 (3235). – 2005. – 31 серпня – 6 вересня.
Цивірко М. Двійка в історії чи з історії. – Вечірній Київ, № 224 (17635). – 2005. – 30 листопада.
Цивірко М. Янгол не пускав до прірви // Вечірній Київ, № 23 (17681), 2006. – 8 лютого.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 347–350. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184401700&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 346–347; 2-е вид.: 2012 р. – С. 386–387. 

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.17.07.2006. Останнє прочитання 10.08.2016.


 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Спогади

БАДЗЬО Юрій. ПРАВО ЖИТИ. Кравченко Валерій

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Александр ДАНИЭЛЬ: «Без диссидентов политика стала мелкой, как лужа». Глеб Морев

Персоналії / Український національний рух

ВІРЧЕНКО НІНА ОПАНАСІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

КРАВЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ШЕЛЕСТ ЮЛІЙ. Гирич Ігор, Шелест Юлій

Персоналії / Рух за соціальні та економічні права

ПОЛІЩУК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЗАВГОРОДНІЙ ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПОЛІЩУК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГНАТЮК ІВАН ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГНАТЮК ІВАН ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОЧАКІВСЬКИЙ ВІЛЕН ЯКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ТРІНЧУК ЯРОСЛАВ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

ПЕРШОТРАВНЕВА ДВІЙКА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУКСА ВІКТОР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОСКАЛЕНКО ГЕОРГІЙ МИТРОФАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

Василь ЛІСОВИЙ. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ. Лісовий Василь Семенович

MENU