ІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

 385524.05.2008

автор: Овсієнко В.В.

ІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ (нар. 15.05. 1951, м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл.).
Робітник, організатор Товариства української мови і Незалежних профспілок на Дніпропетровщині. Жертва каральної психіатрії.
З 1956 р. жив у м. Марганець. Навчався в російській школі (українських шкіл у місті не було). Його обурювала відверта русифікація, душа його не сприймала лицемірства і політичного «накачування». У восьмому класі був залишений на другий рік, тому що не склав екзамен з російської мови. Закінчив 9 класів.
1968 р. закінчив курси машиністів екскаватора. Брав участь у заворушеннях молоді проти сваволі міліції.
У Марганці на роботу його не прийняли, тому влаштувався в м. Орджонікідзе на Богданівському кар’єрі гірничо-збагачувального комбінату (ГЗК) помічником машиніста екскаватора. Активно підтримував економічні вимоги робітників.
1969-1972 служив у м. Нижній Тагіл на Уралі у військах МВС, в охороні об’єктів. Від служби в конвойних військах відмовився.
Після демобілізації працював машиністом екскаватора на ГЗК у м. Марганець. Відмовився йти у вечірню школу, протестуючи проти русифікації і насаджування комуністичної пропаганди. Було, що в кафе виступив з критикою влади, про що стало відомо в КГБ.
Виїхав на Донбас, працював на шахті «Ювілейна», разом з іншими робітниками домагався підвищення зарплати. Потім будував газопроводи на Півночі, працював машиністом екскаватора, машиністом трубоукладчика, стропольщиком по обслуговуванню вертольотів у Тюменській обл. у Ханти-Мансійському АО, бував на посівній і на збиранні врожаю в Північному Казахстані і в Сибіру.
Повернувся в м. Марганець, 1977 р. одружився з Катериною Степановою. Працював помічником машиніста екскаватора на Грушівському кар’єрі Марганецького ГЗК. Побудував дім. Коли дочку Ірину (1980 р. н.) та сина Максима (1983 р. н.) довелося віддавати в дитсадок і в школу, то виявилося, що в Марганці, де 70% населення становлять українці, дітям нема вибору: жодного українського дитсадка і єдина школа на далекій околиці міста, в Городищі.
У серпні 1988 р. на щорічній нараді працівників освіти у залі міської ради Іщенко виступив від імені батьків і заявив: «Я не збираюсь бути перекладачем на українську мову своїм дітям» і закликав відкрити в місті хоча б один дитсадок, де діти могли б спілкуватися українською мовою, та школу з українською мовою викладання. 3.01.1989 газета «Шахтар Марганця» опублікувала його статтю на цю тему, де, зокрема, сказано, що він зібрав 41 підпис батьків – робітників Грушівського кар’єру – за відкриття українського дитсадка і школи.
Коли газета "Літературна Україна" опублікувала Статут «Товариства української мови», Іщенко на початку січня 1989 р. поїхав до голови обласного ТУМ С.М. Довгаля за рекомендаціями щодо створення осередку в Марганці. Той порадив звернутися за допомогою та підтримкою до міськкому КПУ та райвиконкому. Маючи список охочих створити осередок ТУМ, Іщенко пішов до першого секретаря міськкому Віктора Івановича Березовського. У розмові покликався на радянські закони, на постанову лютневого (1988 р.) Пленуму ЦК КПРС про розвиток двомовності. Секретар популярно пояснив Іщенку, що він людина меншовартісна, бо українець, і що партія і влада нічого не робитимуть на підтримку української мови. Більше того, Березовський дав інтерв’ю всесоюзному журналові "Агитатор" (ч. 24 за 1989 р.), де приписав Іщенкові домагання негайно перевести на українську мову всі школи і діловодство, намагання контролювали владу.
1 травня 1989 р. Іщенко з двома молодими людьми вперше в Марганці вийшов на демонстрацію з жовто-блакитними прапорами. На диво, їх не затримали. Брав участь у створенні осередку Народного руху України за перебудову; був делегатом Установчого з’їзду НРУ 8–10.09. 1989, куди їздив таємно, своїм коштом, узявши відпустку. Після цього за всіма делеґатами було встановлене стеження. Іщенка «обробляли» у відділенні КГБ, тероризували партійні чиновники.
З ініціативи міськкому КПУ 17.09. 1989 в Марганецькому міському палаці культури відбулася зустріч з громадськістю на предмет створення осередку ТУМ. Головуючий Березовський заявив, що зараз у місті хочуть створити осередок ТУМ, потім захочуть створити Рух, а далі дійде до того, що вбиватимуть один одного. Секретар поставив питання про створення осередку на голосування: тільки 13 «за» і втричі більше – «проти». Коли для створення осередку доволі трьох осіб, і ніяка партія не може тому перечити. Почалися шельмування прихильників створення осередку ТУМ. Вони почали сахатися Іщенка, вчителі української мови позабирали свої заяви на вступ у Товариство.
На Марганецькому ГЗК, де працював Іщенко, скликали відкриті партійні збори з участю 500 осіб. Березовський висловився прямо: «Яке може бути Товариство української мови? А тоді що, за автомати – і в плавні?» Його «шестьоки» – рядові комуністи – розвинули ідею свого секретаря, назвавши Іщенка націоналістом і фашистом. Іщенко захищався: «Та що ви, люди? Що ви кажете? Що я став на захист своєї рідної української мови, не більше, – а ви мене фашистом називаєте?» Збори одностайно проголосували проти створення осередку ТУМ.
Це слово "фашист" тяжко вразило Іщенка. Того дня вдома в нього стався серцевий напад, дружина відвезла його в лікарню. Його поклали в реанімацію, поставили крапельницю. Прокинувся вночі – крапельниця порожня, нікого нема. Відчув слабкість і запідозрив, що йому щось ввели. Без його відома і згоди родини його передали в психіатричне відділення, де тримали 2-3 доби під замком разом з «буйними», відтак взялися «лікувати». Тиждень він не міг спати. За місяць його довели психотропними засобами до такого стану, що не міг ні ходити, ні говорити.
На захист Іщенка виступив 26.11. 1989 р. на першій звітно-виборній конференції ТУМ ім. Д.Яворницького робітник рудоремонтного заводу Олег Матвієнко. Про запроторення Іщенка до психлікарні повідомило світові радіо "Свобода".
У грудні 1989 Іщенко був виписаний з лікарні. Його на місяць помістили у профілакторій. Та коли Іщенко повернувся на свою роботу, то виявилося, що він не може працювати на екскаваторі. Тоді його спрямували у неврологічне відділення Дніпропетровської спецпсихлікарні («Ігрень»), де він пробув ще місяць. Там його відвідав голова обласного ТУМ Володимир Заремба, який теж виступив на його захист у пресі. Іщенка перевели в соматичне відділення, зробили рентген голови, після чого в нього почалися нестерпні головні болі. Тоді його провідав також Іван СОКУЛЬСЬКИЙ. Іщенко почувався так погано, що вже думав про смерть, тому попросив дружину забрати його додому. Від головного болю тяжко страждав ще кілька місяців. Друзі допомагали йому матеріально.
Зусиллями волі, йогою, фізичними вправами та здоровим способом життя Іщенко поволі відновив здоров’я і повернувся до громадської діяльності як член ТУМ, НРУ. Він побував у Львові на конференції незалежних профспілок, 1993-95 рр. організовував «Вільну профспілку Всеукраїнського Профоб’єднання Солідарних Трудівників» Марганецького ГЗК, відтак і всього міста Марганець. Вона зареєстрована 29.03. 1995 р.. Також створив незалежні профспілки на підприємстві "Квазарекскавація", де з 2001 р. працював в охороні, у Марганецького управлінні МВС України, допомагав створити її на Нікопольському Південно-трубному заводі. За цю діяльність його неодноразово звільняли з роботи.
2005 року працював машиністом екскаватора на Грушівській збагачувальній фабриці Марганецького ГЗК.

Бібліоґрафія:
1.
Іщенко О. Громадськість не мовчить. – газ. «Шахтар Марганця» – 1989. – 3 січня.
Іщенко О. І.: «Профспілка. Але – вільна» (Інтерв’ю взяв М.Іванов) – Шахтар Марганця. – 1995. – 17 червня.
Архів ХПГ: Інтерв’ю О.Іщенка 7 квітня 2001 року; рукописна автобіографія О.Іщенка [літо 2008 р.]
2.
Чепелянська Т. Шукати, щоб знаходити. – Шахтар Марганця. – 1988. – 6 вересня.
Прагнути до взаєморозуміння. – газ. «Зоря», 1989. – 1 березня.
Не выживать, а действовать. Интервью с первым секретарем Марганецкого горкома Компартии Украины Виктором Ивановичем Березовским. – ж. ЦК КПСС «Агитатор», № 24. – 1989. – С. 48.
Лисенко В. На брудній хвилі. – Шахтар Марганця. – 1989. – 9 грудня.
Марія Ма……….. . Іщенко встав з колін і втратив сон. Нотатки зі звітно-виборної конференції обласного Товариства української мови імені Д.І.Яворницького. – Прапор юності. – 1989. – 16 грудня.
Заремба Володимир. Про причини захворювання помічника машиніста Грушівського кар’єру Марганецького ГЗК, ініціатора створення міського осередку Товариства української мови Олександра Іщенка. – газ. «Слово», 1990. – Березень.
Матвієнко О. Для вільного злету. – Шахтар Марганця. – 1991. – 1 жовтня.

Проект склав Василь Овсієнко 24.05. 2008 р. Харківська правозахисна група.
3.06. 2009 р. внесені виправлення і доповнення О.Іщенка з червня 2008 р. Знаків 8.504.

 Олександр ІЩЕНКО. Знімок В.Овсієнка 7.04.2001.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

ДРОБАХА Олександр Іванович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА. Овсієнко В.В.

Організації

Український культурологічний клуб. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

ПІРУС ВАСИЛЬ ЛУЦЕВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ВАСИЛЬЧЕНКО Борис. Спогади про друга (Іван СУК). Васильченко Борис

Інтерв’ю

СІРЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОЧАКІВСЬКИЙ ВІЛЕН ЯКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ІЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

САВЧЕНКО ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації

УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КЛУБ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРОХІВСЬКИЙ ЛЕВКО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГІРНИК ОЛЕКСА МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Гірник Є.О.

Інтерв’ю

КУРИЛО ВАСИЛЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА. Овсієнко Василь

Персоналії / Український національний рух

КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА. І. Рапп. Доповнив у 1999 р. і переклав В.Овсієнко

MENU