Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ГОНЧАР ІВАН НЕСТЕРОВИЧ

19.04.2005 | І.Рапп. Переклав В.Овсієнко

 

 

(нар. 22.08.1935, с. Гаврилівка Вишгородського р-ну Київської обл.)
Учитель. Створив Українську соціал-демократичну партію обновленців. 

З дитинства, за словами самого Г., років з 8-9, він зрозумів усю несправедливість радянського режиму — голод 1946-47, тяжка праця в колгоспі, за яку не платили, недемократичні вибори тощо.

1951 після закінчення семи класів Г. вступив до залізничного училища в Києві, де створив молодіжну організацію, до якої входили юнаки з училища, з рідного його села та ближніх сіл. Усього в організації, яка спочатку називалася Українською соціал-комуністичною партією народників, а потім була перейменована на Українську соціал-демократичну партію обновленців, було 36 осіб.. Завданням організації була боротьба за поліпшення життя народу, зокрема, колгоспників, за демократичні вибори, за незалежність України в справедливому (за визначенням Г.) союзі. Члени організації від руки друкованими літерами писали листівки, в яких закликали до об’єднання й боротьби з існуючою владою. Таких листівок юнаки виготовили біля півтисячі. Розповсюджували їх у театрах, на вокзалах, у потягах, на вулицях Києва і приміських сіл.

Органи КДБ вистежили членів організації і в лютому 1953 28 осіб були заарештовані. Допитували в основному ночами, цікавились, головним чином, хто з дорослих керував юнаками. Усі визнали, що керівником був Г.

16.05.53 6 найактивніших членів організації були засуджені Київським обласним судом за ст.ст. 54-10, 11 КК УРСР до різних термінів позбавлення волі (від 6 до 10 р.). Г. був засуджений до 10 р.

Покарання Г. відбував у Комі АРСР і в Архангельській області. Завдяки перегляду справи під час хрущовської "відлиги" та "залікам" Г. пробув у неволі 2 р. й 4 місяці і звільнений у травні 1955.

Восени того ж року Г. призвали на службу до війська, але він категорично відмовився служити цьому режимові. За відмову від служби Г. засудили на 5 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 5 р. поразки в правах. Він знову потрапив до таборів Архангельської області, але через 5 місяців його повернули до Лук’янівської тюрми в Київ і намагалися умовити згодитися на службу в армії. Оскільки Г. ніяк не погоджувався, його запроторили до Київської психіатричної лікарні ім. Павлова. Йому казали: "Якби ти був нормальним, то служив би в армії". Г. провів у лікарні 2 місяці, виписали його на початку липня 1956 і відіслали в рідне село.

1965 Г. через свого приятеля, вчителя української мови і літератури В.Різника, познайомився з керівником Демократичної групи, яка діяла на Київській ТЕЦ у Вишгороді, О.Назаренком. Група розповсюджувала заборонену літературу й самвидав, зокрема, працю І.ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи русифікація?", а також матеріально допомагала політв’язням. Сам Г. не був активним членом групи, бо жив у селі і рідко бував у Вишгороді. 1968 група була розгромлена, найактивніші її члени були засуджені. Самому Г. поталанило уникнути третього арешту.

1966 Г. вступив на заочне відділення історичного факультету Київського держуніверситету, який закінчив 1972. Працював учителем у Поліському р-ні Київської області.

1991 Г. реабілітований.

Пише вірші, статті, прозу, друкується в районній ґазеті.

У квітні 1989 Г. став членом Народного Руху України. Очолює первинну організацію "Просвiти". Працює вчителем у рідному селі.


Бібліоґрафія: 

Архів ХПГ.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 143–144. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113893160;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 149; 2-е вид.: 2012 р., – С. 164–165.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 4.08.2016. 


 

 

Рекомендувати цей матеріал