Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЗАЛИВАХА ОПАНАС ІВАНОВИЧ

19.04.2005 | І.Рапп

(нар. 26.11.1925, с. Гусинка Куп’янського р-ну Харківської обл. - п. 24.04.2007, м Івано-Франківськ) 

Художник, активний член Клубу творчої молоді (КТМ), видатний діяч української культури.

Коли Опанас був ще маленьким, родина, рятуючись від голоду, у 1933 переїхала на Далекий Схід. 1942 З. пішов учитися - в Іркутськ, Самарканд, Ленінград. Провів під казенним дахом 22 роки - це період гуртожитків, а потім таборів.

Живопису вчився спочатку в середній школі при Ленінградській Академії мистецтв, а потім у Ленінградському державному інституті живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР.

За словами З., на нього сильне враження справила своїм національним корінням у мистецтві гордість студентів інституту ім. Рєпіна з інших країн — чехів, албанців, вірменів та інших.

З. не був ні піонером, ні комсомольцем, був зовсім байдужий до політитичної активности і навіть виявляв неповагу до неї, що призвело до виключення з інституту з II курсу. Після смерті Сталіна З. відновився в інституті й закінчив його 1960 р.

У 1957 З. був на практиці в м. Косів Івано-Франківської обл., де вперше близько познайомився з Україною: з мовою, етноґрафією, духовним життям. Це викликає докорінні зміни у його світогляді. Читає українські книжки, вивчає мову й історію України. Сам З. пише, що він не політичний діяч, він просто намагався бути українцем, знати свою історію, національне мистецтво, бути громадянином України. Після закінчення інституту З. спрямований на роботу в Тюмень, до художнього фонду.

Він багато їздить по Півночі, буває і в Україні. У 1961 в Тюмені влаштована його персональна виставка, брав участь і в зональній виставці в Новосибірську.

У грудні 1961 З. остаточно перебирається в Україну, вступає до Івано-Франківського обласного товариства художників. У травні 1962 відбулася його персональна виставка. Однак тривала вона всього тиждень. Її закрили партійні органи за те, що "в представлених роботах немає світлих оптимістичних героїв будівництва світлого майбутнього".

Восени 1962 З. ближче знайомиться з культурною інтеліґенцією Києва. Часто гостював у Клубі Творчої Молоді (КТМ). Великий вплив на З. вчинили І.СВІТЛИЧНИЙ, І.ДЗЮБА, М.КОЦЮБИНСЬКА, І.ДРАЧ, брати Б. і М. ГОРИНІ, В.ЧОРНОВІЛ, О.АНТОНІВ, В.Кушнір. За словами З., завдяки їм він зрозумів суть "московської імперії".

У 1964 до ювілею Т.Шевченка З. разом з А.ГОРСЬКОЮ, Л.Семикіною, Г.Зубченко, Г.Севрук брав участь у створенні вітражу в Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів.

Після цього за З. почало активно стежити КДБ.

У вересні 1965, з першою хвилею арештів серед української інтелігенції, З. був заарештований.

У березні 1966 на закритому судовому засіданні З. був засуджений до 5 р. таборів суворого режиму за ч.1 ст.62 КК УРСР. Покарання відбував у Мордовських таборах, працював вантажником, потім кочегаром. Малювати забороняли. Унаслідок численних протестів З. та інших в’язнів дозволили мати фарби й папір. З. взявся за малу ґрафіку - екслібриси, листівки. Усі роботи при обшуках вилучалися і, за словами адміністрації, знищувалися. Так пропало понад 200 робіт З..

Після звільнення З. півтора року був під адміністративним наглядом.

Художній фонд відмовився надати йому роботу. Працював креслярем на побуткомбінаті. Звичайно ж, малював. Було 2 обшуки вдома..

У 1987 З. став одним з ініціяторів створення Української асоціяції незалежної творчої інтеліґенції.

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, З. був загальновизнаним видатним представником української культури.
Лауреат премії ім. В.Стуса 1989 і Національної премії ім. Т.Шевченка 1995.

Опанас Заливаха помер в Івано-Франківську на 82-му році життя. Похований у Дем’яновім Лазі. 

 

Бібліоґрафія:

І. Стисла творча автобіографія. // Кафедра, № 1. – 1988. – Одеса ─ Львів. – С. 41-42.

Інтерв’ю з П.Заливахою 20.09. 1999. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121197713&w

Альбом / Упор. Б.Мисюга. – К.: Смолоскип, 2003. – 160 с., іл. ІІ. В.Чорновіл. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 55-83.

Український вісник. Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971, вип. IV. – С. 11, 12, 16, 17, 33, 43, 157, 181.

Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 270, 291, 371, 435,436, 440, 441, 455, 465, 568-569, 600, 627, 650, 696.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. – Вильнюс – Москва: Весть, 1992.— С. 12, 16.

Б.Горинь. Опанас Заливаха: Вибір шляху. – К: УРП, 1995. – 24 с.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995.— С. 18, 29, 48, 54, 57, 61, 76, 86.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Вид. ім. О.Теліги. – 1998. – С. 116, 142, 151, 165, 166.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 242–244. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113910802&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 239–241; 2-е вид.: 2012 р. – С. 263–265.

 

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група: Останнє прочитання 8.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал