Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КАНДИБА ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ

19.04.2005 | І.Рапп. Переклав В.Овсієнко

(нар. 07.06.1930, с. Стульно, округ Влодава Польської республіки  - п. 08.11.2002, Львів)

Юрист, активний член партії Українська Робітничо-Селянська Спілка, член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), радикальний націоналіст.

Народився в селянській родині. 1945 родина К. була примусово переселена в Україну. 1953 К. закінчив юридичний факультет Львівського університету. До 1961 К. працював у м.Глинянах Львівської обл. — нотаріусом, народним суддею, адвокатом.

У лютому 1960 познайомився з юристом Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ, який працював адвокатом у тій же консультації, що й К. Підтримав ідею створення нелеґальної марксистської партії Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Улітку 1960 К. одержав від Л.ЛУК’ЯНЕНКА проект програми УРСС і розгорнув активну діяльність. У листопаді 1960 в помешканні К. відбулося обговорення проґрами УРСС. Кінцевою метою УРСС було створення незалежної України з відокремленням від СРСР шляхом референдуму. К. розповсюджував ґазету "Наше слово", що видавалася за кордоном, знайомив різних людей з проґрамою УРСС.

Напередодні обговорення другого варіанту проґрами, 20.01.61, 7 членів групи були заарештовані. К., звинувачений у "зраді Батьківщини" за ст. 56, 64 КК УРСР, засуджений 20-24 травня 1961 до 15 р. таборів суворого режиму. Карався в Мордовії (табір ЖХ-385/11, ст. Явас) і Пермській обл. (ВС-389/35, ст. Всехсвятська Чусовського р-ну).

1962 в Явасі засуджений до 1 р. тюремного ув’язнення. Етапований до м.Владимира. За протести проти жорстокого режиму 20.03.67 Зубово-Полянським районним судом Мордовії К. знову засуджений на 3 р. тюремного ув’язнення (м.Владимир). 25.07.69 разом з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ і М.ГОРИНЕМ передав за кордон „Звернення до Комісії прав людини при ООН“ про геноцид політв’язнів.

Звільнився К. в січні 1976. Його не прописували у Львові, де жив його старий батько, і К. мусив поселитися в м. Пустомити за 20 км від м.Львова, наймаючи там кімнату. Працювати він міг тільки в майстерні ремонту електроприладів або кочегаром.

К. стає членом-засновником Української Гельсінкської Групи, про віщо М.РУДЕНКО офіційно оголосив у листопаді 1976.

К. бере активну участь у роботі Групи, постійно листується з політв’язнями, перебуваючи під адміннаглядом, який йому постійно продовжували з дня звільнення. 1977, після поїздки в Москву, де К. зустрівся з членами Московської Гельсінкської Групи, нагляд продовжили, фактично, за відмову виступити з покаянням у пресі і на телебаченні (за віщо пропонувалася прописка у Львові і робота за фахом). Тепер і режим нагляду посилився — удома треба бути не з 21 години, а з 20-ї.

У травні 1978 К. викликали до Львівського УКДБ і розпитували про документи УГГ, під якими стоїть його підпис. Серед цих документів був лист № 2, про який К. сказав, що бачить його вперше, але якщо це документ Групи, то він визнає себе його співавтором. Того ж року К. пропонують вийти з УГГ, за що нададуть прописку у Львові й роботу. За відмову від компромісу тут же пред’явили постанову про продовження нагляду.

Восени 1978 К. одержав виклик від своєї сестри в других на виїзд до США. КДБ в черговій „розмові“ дав зрозуміти К., що невдоволений цим викликом. У виїзді К. відмовили.

03.02.80 К. знову подав документи на виїзд до США. На початку квітня йому знову продовжили нагляд за порушення режиму адміннагляду — 20 березня не ночував удома (К. працював кочегаром і чергував). 18 квітня дістав відмову в виїзді, датовану 14.03.80.

24.03.81 К. заарештували за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" за ст. 62, ч. 2 КК УРСР. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження 18 документів УГГ, заяву на захист УХГ, вилучену при обшуку в М.ГОРИНЯ, і документ, до якого К., за його словами, не мав ніякого відношення. 24.07.81 Львівський обласний суд засудив К. за ч. 2 ст. 62 КК УРСР до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

03.10.81 К. прибув у відділення особливо суворого режиму табору ВС-389/36-1 (сел. Кучино). 08.12.87 етапований до табору ВС-389/35. За відмову від роботи і перехід на статус політв’язня 01.01.88 К. запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб. 12.08.88 К. етапований до м.Перм.

05.09.88 К. помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Звільнений зі Львівської тюрми тільки 9 вересня, вже після оголошення голодівки протесту і вимоги президента США Р.Рейґана звільнити К.

08.04.90 К. створив і став першим головою Всеукраїнського політичного об’єднання ДСУ — "Державна Самостійність України". К. — засновник, а потім редактор партійної ґазети "Нескорена нація".

04.11.92 К. став членом Організації Українських націоналістів (ОУН) і відразу ж був кооптований до комітету з леґалізації та відродження ОУН в Україні (ОУНвУ). На II конференції "леґальної" ОУН 09.05.93 К. обраний заступником Голови Головного Проводу ОУНвУ. На I Великому зборі ОУНвУ 28.05.94 обраний членом Бюро партії. На I Великому Надзвичайному зборі ОУНвУ 25.02.95 К. увійшов до Головного Проводу. З 27.01.96. К. є Головою Головного Проводу ОУНвУ.

Бібліоґрафія:
І.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 273-345.
Заява // Інтерв’ю з І. Кандибою 6-7.10.1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1195414356&w
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 6, 21, 39; 1976, вип. 39.— С. 28, 68; вип. 42.— С. 85; 1977, вип. 43.— С. 43-45, 52, 107; вип. 44.— С. 6, 18, 19; вип. 45.— С. 22, 60; вип. 47.— С. 129-130; 1978, вип. 48.— С. 20-24, 127, 128; вип. 49.— С. 20, 41; 1979, вип. 51.— С. 60, 61, 76, 91, 106-107; вип. 52.— С. 80; вип. 53.— С. 70-71, 140; 1980, вип. 56.— С. 96; 1982, вип. 62.— С. 70-71, 166; 1983, вип. 63.— С. 79-80, 82, 86.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 10, 27, 31, 296.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 5-33, 7-32, 11-24; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 8; 1982: 2-28, 5-1, 5-38; 1984: 5-21; 1985: 5-21.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— P. 24.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 3-6, 4.5, 9-6.
Марія Базелюк. Спалах у темряві // За вільну Україну. – 1991. – 16 травня.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 10, 27, 31, 296.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 10, 36, 37, 40, 41, 43, 45, 152, 154, 161, 171, 173, 174, 197, 198.
Марія Василюк. Приречений на любов до України // Нескорена нація, 1996, ч. 7. – Серпень.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 79, 92, 93, 96, 104, 212, 213.
Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення.— К.: УРП, 1996.— С. 14.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В. Овсієнко Худож.-оформлювач Б.Ф. Бублик. Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 6, 14, 27, 33, 38, 45-47, 65, 80-82, 97, 140; Т. 2. – С. 24, 28, 35, 38-39, 51, 56, 61, 65, 67, 69, 71, 85, 87, 91, 96, 104, 108, 117, 121, 132, 167-172, 185; Т. 3 – 14, 30, 42-43, 59-60, 68, 70, 75, 84, 89, 92, 96-97, 101, 113-115, 120, 142, 155-156, 163, 176, 180, 204, 207, 221, 223-224; Т. 4. – С. 17, 51, 72, 80-81, 187, 199, 221, 224, 240-241. (Або: За покажчиком).
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 274–277. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113912005&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 381–383; 2-е вид.: 2012 р. – С. 311–313.


Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 8.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал