Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

19.04.2005 | В.Овсієнко. Виправив Є.Концевич

КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 05.06.1935, с. Млинище Житомирського р-ну Житомирської обл.. – п. 21.07. 2010, м. Житомир).

Письменник, дисидент, “символ і легенда покоління шістдесятників” (Іван Дзюба).

Рятуючись від голоду, в 1947 родина перебралася в Житомир. Батько, завісивши вікна, таємно підробляв на швейній машинці, за що його переслідували як “приватного підприємця” — син запам’ятав обшук 1949. На собі відчув і презирство “городських” російськомовних ро-весників до своєї “сільської” мови. Це і був ґрунт для формування національної свідомости.

1952 р. 9-класник Євген, пірнувши в річку Тетерів, зламав хребет. З тих пір він не ходив, інвалід першої групи. Ціною неймовірних зусиль юнак тримався за життя і знайшов у ньому своє місце.

Він не мріяв стати письменником. Але доля звела його з Васильком Хомичевським — сином блискучого перекладача античної літератури Бориса Тена, з братами Валерієм і Анато-лієм ШЕВЧУКАМИ, — і перед ним відкрився неозорий світ словесности. К. пробує писати. Його оповідання публікувалися в ґазеті “Літературна Україна”, у журналах “Вітчизна”, “Дніп-ро”, “Україна” та ін.
1963-65 К. навчався на заочному відділенні Житомирського педінституту. Після виходу в 1964 збірки оповідань “Дві криниці” прийнятий до Спілки письменників України.

Місцеві партчиновники хотіли було створити з К. такого собі місцевого “Павку Корча-гіна”. До нього почали ходити піонери й пенсіонери. Сама секретар обкому КПУ з ідеології О.Чорнобривцева аґітувала його вступати в партію. Він відмовився, бо жива його душа тяг-нулася до людей іншого спрямування.

До Житомира, на Другий Шевченківський провулок, 12, приїздили люди, яких пізніше назвали шістдесятниками. На його 30-річчя, 5 червня 1965, приїхали Алла ГОРСЬКА, Іван, Леоніда та Надія СВІТЛИЧНІ, Є.СВЕРСТЮК, В.ЧОРНОВІЛ, М.ПЛАХОТНЮК, І.Жиленко, М.Гуць, Г.ВОЗНА-КУШНІР, В.Цимбал, Б.Мамайсур. Розмовляли, співали, жартували. Євген був щасливий. Колишній сусід Оксентій Мельничук, який вибивався в номенклатуру, приніс показати альбом, у якому К. після від’їзду друзів виявив підслушку і знешкодив її — КГБ вже готувався до серпневих арештів 1965. Нагрянув обшук... Сам начальник обласного КГБ пол-ковник І.І.Юдін з групою своїх підлеглих вимагав видати підслушку і зберігати таємницю, умовляв К. працювати на їхню установу. К. рішуче відмовився — і ганебна історія стала відо-мою всій дисидентській Україні. Про неї розповідали закордонні радіостанції. Той же Юдін запропонував К. виступити в пресі проти зарубіжних публікацій про “подарунок” на день на-родження. К. знову відкинув пропозицію... Через 7 років майор КГБ Медвецький цинічно по-вчав на допиті: “Ви, Євгене Васильовичу, свій життєвий хребет зламали не тоді, коли стри-бнули з кручі в річку, а тоді, коли не послухалися доброї поради Івана Івановича і не допомогли нам”.

18.04.1972 в К. знову був обшук у зв’язку з новою хвилею арештів шістдесятників: ви-лучили 17 документів самвидаву, багато рукописів, листів, друкарську машинку та інше. “Якби той лежачий труп устав, він усе одно не ходив би. Він у нас сидів би...”, — відверто сказав один житомирський кагебіст.

Житомирська письменницька організація на чолі з В.Канівцем двічі намагалася виклю-чити К. з членів Спілки письменників, але партійні боси згори осмикнули: “Не робіть із нього великомученика”. К. перестали публікувати. Він був щільно обставлений стукачами.
Обструкція тривала до середини 80-х. 1985 вийшла друга збірка оповідань К. “Ідучи вулицею”. Виходили книги перекладів з польської та російської мов.

К. з оптимізмом вітав національне відродження кінця 80-х — початку 90-х. Будучи поза політичними організаціями, він, то більше, впливав на національно-культурне, літературне, політичне життя в Житомирі, на духовне відродження України. К. користувався величезною повагою і любов’ю в колах української інтеліґенції.

„Євген Концевич — людина величезної притягальної сили”. (В.ЧОРНОВІЛ).
„У нашому нестабільному, усе більш несправжньому світі, є маленький справжній острівець, який тримається загадковою силою”. (Є.СВЕРСТЮК).

„Євген Концевич свого роду символ і легенда для цього покоління — покоління шістдеся-тників. Це дивовижна людина, яка завжди всіх надихала, не його треба було підтримувати, як здавалося б, — він усіх підтримував і підживлював енергією...” (І.ДЗЮБА).

„Він тримається так, ніби нема в нього ніякої біди і хвороби, а просто в нього така манера — приймати гостей лежачи”. (В.Шевчук).

«Він налякав мене своєю усмішкою і своїм ніде ніяк не закоріненим оптимізмом; чиста, звільнена од плоті духовність – чистий дух очей» (В.СТУС)

К. — лауреат Всеукраїнської премії в галузі літератури й мистецтв імені Івана Огієнка (1999). Член Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, заступник го-ловного редактора журналу „Косень”.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За мужність” ІІІ ступеня. Був одружений. Похований на Смолянському кладовищі в Житомирі.

На школі № 23, де навчався К., 5.05.2015 р. відкрито пам’ятну таблицю з зображенням знаменитого його рушника з підписами півтисячі друзів.

Бібліоґрафія:
І.
Жити, жити, жити! // Смолоскип. – 1964. – № 3. – с. 8–9.
Дві криниці. Новели. – К.: Молодь, 1964. – 84 с.
Йдучи вулицею. Оповідання. – К.: Радянський письменник, 1985. – 160 с.
Дві криниці. Новели. – К.: Дніпро, 1990.
Таємна зброя Валерія Шевчука // Голос громадянина, № 13. – 1990. – Серпень.
Чому вона мовчить? Голубко моя сиза // Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа / Упоряд., передм., літ. ред. В.Даниленка. – К.: Генеза, 1997. – С. 97-116.
Тутешня кава. Статті, есеї, спогади, теревені, хармани, світлини. – Житомир: Бібліотека журналу «Авжеж!», – 2000. – 240 с.
Вона йшла усміхнена… Новели. Оповідання. Етюди. – Житомир: ПМ М.Г.Косенко. – 2002. – 216 с.
Голубко моя сиза. – К.: Неопалима купина. – 2003. – 64 с.
Мамо!.. Мамочко!!. Прокинься!!!. Літературно-мистецьке видання новели Євгена Кон-цевича «Чому вона мовчить” (12-ма мовами). Худ. Микола Соболівський. – Житомир: Мете-лик. – 2004. – 56 с.
Чому вона мовчить? // Свобода. – 2006. – 3 лютого.
Голубині пастелі: Оповідання. – Тернопіль: Богдан, 2009. – 80 с.
«Щедротний паростку могутнього коріння!» [Про Бориса Тена] // Українська літературна газета. – № 2 – 6 (8– 12). – 2010. – Червень – липень.
ІІ.
Мушкетик Ю. Портфель набит рукописями… // Дружба народов. – 1964. – № 6.
Н.Світлична. “Подарунок” на іменини // Вільне слово (Житомир), № 20 (28). – 1991, 1 червня.
Протокол обшуку (18 квітня 1972 року) // Віче (Житомир), № 18, 1991. – Жовтень.
В.Овсієнко. Подарунок на іменини // Самостійна Україна, Ч. 25 (126). – 1994. – 2 липня.
Юнак із вогненної печі. Записав В.Овсієнко. // Самостійна Україна, № 24 (171). – 1995. – 3 липня.
Жиленко І. Homo feriens // Сучасність. – 1997. – Ч.10. – С. 53, 63; 1998 – Ч.9. – С. 37-40, 44, 48-49; Ч. 10. – С. 44-45, 48; 1999. – Ч.2. – С. 53, 55, 60-61; Ч. 12. – С. 129, 147.
Божко С. Ноїв ковчег зупинився в Житомирі // Золоті ворота. – 1998. – Вип.. 5. – С. 82-92.
Шевчук В. Прозаїки шістдесятих та сімдесятих сьогодні і вчора // Кур'єр Кривбасу. – 1999. – Ч. 118. – С. 6-7.
Білоус П.А. Він випромінює світло… // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – Ч. 5. – С. 174.
Савенець А. Біля рідних джерел: Творчий портрет Є.В.Концевича // Поліський дивосвіт. Література рідного краю: Житомирщина. – Част. І. – Житомир, 2000. – С. 458-461.
Лєцкін М. «Я живий на всі 200 відсотків…» // Дивослово. – 2001. – Ч. 6 (532). – С. 23-25.
В.Овсієнко. Прямостояння, або У Євгена Концевича така манера: приймати гостей ле-жачи // Дзеркало тижня. – 2002.– № 27 (402). – 20 липня.
Роман Корогодський. Рекорд світлоносності // Українська мова та література. – 2002, № 40. – С. 37-41.
Валерій Шевчук. На березі часу... – К., Темпора, 2002. – С. 103-117.
Овсієнко Василь. Прямостояння... // Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / Упорядкував автор. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 83-89. (Це ж: Літературна Україна. – 2005. – 16 червня). http://archive.khpg.org/index.php?id=1204012312&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахис-на група; „Права людини”, 2006. – C. 319–322. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113913130&w
Вічний воїн життя. – Україна молода, № 114. – 2008. – 21 червня.
Концевич Євген Васильович // Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний до-відник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – C. 328-329.
Лозинський Ничипір. Раз добром нагріте серце. – // Час Руху. – № 13 (142). – 2010. – 6 липня.
Пам΄яті Євгена Концевича // Українська літературна газета. – № 15 (21). – 2010. – 23 липня.
Символ і легенда шістдесятників. Слово на помин душі. Пам΄яті Євгена Концевича // Літературна Україна. – № 26 (5358). – 2010. – 29 липня.
Концевич Євген Васильович [автор В.Овсієнко]// Одеська хвиля-5. Документи, твори, спогади в΄язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. – Одеса: Сімекс-прінт, 2010. – C. 303-305.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 328–329; 2-е вид.: 2012 р. – С. 366–367.
Лицар нескореного духу: спогади про Євгена Концевича / Редактор-упорядник Григорій Цимбалюк. – Житомир: ФОП «Євенок О.О.», 2014. – 360 с.: ілюстрації; 2-ге вид.: 2016 р. – 388 с.
Валерій Шевчук про Євгена Концевича – Ж. «Тиждень», № 32 (145).– 2010. – 4 серпня: http://archive.khpg.org/index.php?id=1455477124&w 

Василь Овсієнко, Євген Концевич. Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 14.09.2016.

Рекомендувати цей матеріал