Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Рух за свободу еміграції

МУРЖЕНКО ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ

19.04.2005 | В.Овсієнко за матеріалами Вахтанґа Кіпіані та Пермського „Меморіалу“

 

 

(нар. 23.11.42 р. в м. Лозова Харківської обл. - п. 31.12.1999, Нью-Йорк, США).

Дисидент, „ відмовник“, „самольотчик"

Після 8-річної школи закінчив Суворовськое військове училище.

Навчався в Московському фінансовому інституті. Заарештований 03.03.62 за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" та створенні разом з Ю.ФЕДОРОВИМ, Крючковим, Кузьміним, В.Балашовим нелеґальної організації "Союз свободи розуму".

20.06.62 засуджений Московським міським судом за ст. 70 ч. 1, 72 КК РРФСР до 6 р. позбавлення волі. Покарання з 15.09.62 відбував у таборах Мордовії. Звільнений 03.03.70. Був робітником у м. Лозова.

Знову заарештований 15.06.70 за звинуваченням у спробі викрадення літака. По справі проходили Е.КУЗНЄЦОВ, С. та І. Залмансони, І.МЕНДЕЛЕВИЧ, Ю.ФЕДОРОВ, А.Альтман, Л.Хнох, Б.Пенсон, М.Бодня). Процес відбувався в Ленінграді 15-24.12.70. М. був звинувачений за ст. 64 п. "а" ("зрада Батьківщини"), ст. 15 ("відповідальність за приготування до злочину і за замах на злочин“), ст. 70 ("антирадянська агітація і пропаганда"), ст. 93-1 ("викрадення державної власности в особливо великих розмірах").

Підсудні справді готувалися захопити 12-місний пасажирський літак АН-2, який літав маршрутом Ленінград ­ Приозерськ, щоб утекти ним до Швеції, а звідтам виїхати до Ізраїлю. М. на суді показав, що головною причиною його участи у викраденні літака була невлаштованість особистого життя, відсутність життєвого досвіду: „Моє життя — це 8 років суворовського училища, 6 р. таборів для політичних в’язнів і тільки 2 роки — свободи“. М. визнав себе винним лише почасти, в останньому слові сказав: "Я ніколи не мав злочинних цілей. Я прошу суд визначити мені такий термін покарання, який би залишав мені надію на щастя, на майбутнє моє і моєї сім’ї". Суд виніс кару смерти М.ДИМШИЦЮ та Е.КУЗНЕЦОВУ, решті — терміни від 4 до 15 р.. М. дістав 14 р. позбавлення волі, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. У зв’язку з великим зацікавленням світу "Ленінградською справою", Колеґія Верховного Суду СРСР 30-31.12.70 пом’якшила вирок "смертникам", засудивши їх до 15 р. ув’язнення, скоротила термін ще трьом, але не М.

У березні 1971 М. прибув у табір особливо суворого режиму № 10 (пос. Сосновка) в Мордовії. У грудні йому відмовили в побаченні з дружиною ("невиконання норми виробітку впродовж двох днів“, у зв’язку з чим він 18.12 оголосив голодівку і тримав її 10 діб. Весною 1974 перебував у лікарні табору ЖХ­385/3 (пос. Барашево), де з К.ЛЮБАРСЬКИМ брав учать у виробленні статусу політв’язня. У лютому 1977 М., Е.КУЗНЄЦОВ, Б.РЕБРИК, М.ОСАДЧИЙ тримали 5-денну голодівку протесту проти посилення режиму. Цю акцію підтримали в інших політзонах Мордовії одноденною голодівкою.

29.03.77 міліціонер Фесенко з чотирма невідомими в цивільному брутально затримав дружину М., Любу Мурженко, а потім сфальсифікував документи про "образу міліціонера". Того ж дня суддя Дарницького нарсуду Момот заарештувала її на 10 діб (удома залишилася 9-річна донька). Вона тримала голодівку, а 20.04 офіційно оскаржила дії нарсудді.

У березні 1979 дружину М. викликали до школи, де навчалася старша донька. Співробітники КДБ в бесіді (в присутності вчителів) попередили Л.Мурженко, що у випадку продовження "неправильної поведінки" (спілкування з дисидентами, контакти з закордоном) вона буде позбавлена материнських прав.

03.09.79 Л. Мурженко надіслала листа начальникові медичного відділу Мордовських таборів М.Самойленку, де просила негайно госпіталізувати чоловіка (хворби печінки, шлунка, шкіри обличчя, туберкульоз легень у закритій формі, хронічна серцево-судинна недостатність, стенокардія та ін.). 21.09 Самойленко відповів, що М. "... щороку обслідувався ... востаннє — з 25 травня до 29 червня 1979. Діагноз при виписуванні: практично здоровий... підстав для стаціонарного лікування нема".

На початку 1980 М. став на статус політв’язня (відмовився від примусової праці і нашивки-бірки з прізвищем).

22.11.80 Л.Мурженко звернулася до Ґенсекретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва з проханням помилувати її чоловіка.

Правозахисники-„відмовники“ проводили акції на захист „самольотчиків“. На прохання О.Боннер та А.САХАРОВА їхню справу вів французький адвокат.

06.06.80 Московська Гельсінкська група (МГГ) прийняла документ № 169 "Життя в’язнів Юрія Федорова та Олексія Мурженка в небезпеці", в якому порушила питання про перегляд справи у зв’язку з тим, що 1973 до КК РРФСР внесена ст. 213 ч. 2 ("Викрадення літака"), що передбачала покарання за цей злочин терміном від 3 до 10 р.. Виходило, що "самольотчики" вже відбули термін понад максимальний.

14.06.82 московські правозахисниці О.БОННЕР, І.Мільґром, І.НУДЕЛЬ, Н.Хосіна звернулися до Л.Брежнєва з проханням проявити гуманність і милосердя до засуджених та їхніх родин і помилували двох останніх "самольотчиків".

30.11.82 М. був госпіталізований у санчастині колонії ВС­389/35 у зв’язку з загостренням туберкульозу (загалом його тричі направляли в лікарню 35-го лагпункту).

Звільнений М. за два тижні до закінчення терміну 02.06.84 з СІЗО м. Києва і одразу ж він був поставлений під адміністративний нагляд.

У червні 1985 М. заарештований за звинуваченням у "злісному порушенні правил адміністративного нагляду" (вчасно не відзначався в органах МВС). Суд відбувся у вересні. Вирок — 2 р. таборів особливо суворого режиму. Касаційна скарга була відхилена. Покарання відбував у колонії МХ­324/58, м. Ізяслав Хмельницької обл.. У січні 1987 переведений до психіатричного відділення табірної лікарні, де його утримували біля тижня.

У травні 1987 Л.Мурженко запропонували подати документи на виїзд із СРСР для всієї сім’ї. У жовтні 1987 М. був звільнений, сім’я виїхала з СРСР, живе у Нью-Йорку (США).

Помер в останній день 1999 року.

Бібліоґрафія:

I.

А.Мурженко. День политзаключенного в СССР. // Страна и мир, 1988, листопад-грудень, № 6.

А.Мурженко. Маски. // Страна и мир, 1991, травень-квітень, № 2.— С. 83-87.

II.

Хроника текущих событий.— Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15.— С. 441-442; 1979, вип. 16-27.— С. 44-48, 50-51, 54-55, 57, 106, 119, 274, 318, 408.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 47.— С. 97, 114, 116, 144; вип. 48.— С. 52, 53, 68, 69, 128; вип. 49.— С. 21-22, 99, 100; 1979, вип. 50.— С. 11; вип. 51.— 51-52, 85, 168; вип. 52.— С. 32, 53; 1980, вип. 53.— С. 7, 83, 157; вип. 54.— С. 56; 1981, вип. 60.— С. 74, 78, 87; вип. 61.— С. 51, 52, 64, 74; 1982, вип. 62.— С. 71, 131, 145-148, 166; 1983, вып. 63.— С. 31, 32, 97, 175-176.

Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 36.— С. 24-25, 45, 82, 84, вип. 37.— С. 16, 63, 66, вип. 39.— С. 37, вип 40.— С. 34, 67; 1981, вип. 41.— С. 34, 72, вип. 42.— С. 43.

Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 10-6, 11-24, 18/19-11; 1980, 1-43, 3-21, 6-24, 7-11, 8-30, 13/14-25, 15-14, 21-20; 1981, 4-8, 9-26, 12-3, 17-19, 23/24-20; Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1983, 9-17, 23/24-14;1984, 23-28. 

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-14, 5-18, 7-18, 7-27, 8-15, 11-17; 1981: 2, 3, 4, 5, 7, 9, 12; 1982: 1-47, 3-37, 3-38, 9-43; 1984: 12-28; 1985: 6-2, 7/8-14, 9-12, 9-33, 10-12, 11-50, 12-23. 

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 496–499. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113923162&w 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 450-451; 2-е вид.: 2012 р., – С. 509–510.

Вахтанґ Кіпіані, Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. За матеріалами Вахтанґа Кіпіані та Пермського “Меморіалу”. Останнє прочитання 12.08.2016.

 

 

Рекомендувати цей матеріал