ПОПОВИЧ ОКСАНА ЗЕНОНІВНА

 367319.04.2005

автор: С.Карасик. Виправив В.Овсієнко 24.02. 2000 р. за аудіозаписом автобіоґрафічної розповіді від 6.02. 2000.

 

(нар. 02.02.1926, с. Жуків Обертинського (нині Тлумацького) р-ну Станіславської (нині Івано-Франківської) обл.– п. 22.05. 2004, м. Івано-Франківськ).

 

Учасниця національно-визвольного руху. Член Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Гельсінкської групи (УГГ).

Батько Зенон-Мар’ян Попович – працівник пошти, просвітянин, вояк Української Галицької Армії (УГА), учасник Листопадового зриву у Львові 1918 р., був на півроку заарештований поляками. Помер 1949 р. Мама Олена Новодворська, вчителька, – з родини письменника Леся Мартовича. Утекла 1945 р. з етапу і до хрущовської “відлиги” жила в с. Гринівці Тлумацького р-ну під чужим прізвищем. Померла на 101 році життя.

Оксана навчалася в ґімназії в м.Городенка. Дістала ідеологічний, військовий і санітарний вишкіл у Юнацтві ОУН, була районовою провідницею. Член ОУН з початку 1944. Була на нелеґальному становищі. Заарештована з повстанською літературою 12.01 1945 в с.Іспас Коломийського р-ну. Слідство велося в райцентрі Яблунів (нині Косівського р-ну). Під вигаданим прізвищем Петрушак Варвара Петрівна в липні 1945 засуджена Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. за ст. 54-І ”а”, 54-11 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі з поразкою в правах за п.п. “а”, “б”, “в” ст. 29 КК УРСР на 3 р. та з конфіскацією майна. При спробі втекти з етапної колони поранена в груди і праву ногу, дістала вивих ноги. Повернули в Яблунів, де перехворіла ще й тифом. Не лікували.

Відбувала покарання у таборах Воркути (Предшахтна), Комі АРСР (Мукерка, Адат) на тяжких роботах, найбільше довбала вічну мерзлоту на будівництві. Медичного обстеження на предмет інвалідности не проводилося.  Навесні 1955 р. етапована на заслання в Красноярськ, де працювала на цегельні, маючи тяжкі болі пораненої ноги.

Звільнена в серпні 1956. Повернулася до сестри в с.Манява Богородчанського р-ну. У м. Солотвин 1960 р. закінчила вечірню середню школу.Перейшла на своє прізвище.  Вела патріотичну й просвітницьку роботу: організовували вечори, лекції. Нарешті обстежена лікарями і визнана інвалідом другої групи. Перебралася з мамою в с.Крихівці і працювала обліковцем в Івано-Франківському відділенні енергозбуту.

З 1959 П. розповсюджувала літературу самвидаву (зокрема, праці І.ДЗЮБИ, В.МОРОЗА, журнал “Український вісник”, збірку віршів Григорія Чубая та ін.). Контактувала з Б.АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, О.МЕШКО. Збирала кошти на підтримку політв’язнів. У грудні 1969 р. П. разом з В.МОРОЗОМ, В.ЧОРНОВОЛОМ, І.СЕНИК та ін. підписала заяву 16-х колишніх політв’язнів на ім’я Голови ПВР УРСР, спрямовану проти практики засуджень в ув’язненні, під назвою “Знову камерні справи?”(опублікована в УВ №1 1970 р., передавалася по радіо “Свобода”).

У зв’язку з хворобою справа П. № 93 ще 17.07.74 була виділена в окреме провадження зі справи № 92 за звинуваченням Миколи Гамули, Миколи Гуцула та Романа Гайдука. За місяць до другого арешту одержала квартиру в м.Івано-Франківську. 2.10.74, другого дня після виписки з лікарні, де їй була зроблена друга операція на стегновій кістці, П. привезена в прокуратуру, затримана і 3.10 заарештована за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. На час арешту пересувалася на милицях. 48 діб тримала голодівку протесту. 15.11 в камері П. вилучені доповнення до показів, які теж інкриміновані як антирадянські й наклепницькі, спрямовані проти національної політики в Україні.

14.01.75 П. засуджена Івано-Франківським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 8 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання, визнана особливо небезпечною рецидивісткою (ст. 26 КК УРСР).

Покарання відбувала в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія, в жіночому таборі суворого режиму ЖХ-385/3. Як інвалід відмовилася працювати, але брала участь в акціях протесту разом з І.КАЛИНЕЦЬ, І.СЕНИК, С.ШАБАТУРОЮ, Н.СВІТЛИЧНОЮ, М.Пальчак, Д.Гусяк, Н.Садунайте та ін. Так, 30.10.76, у День політв’язня, тримала голодівку. 05.12.76 П. підтримала лист політв’язнів-вірменів до ПВР СРСР про леґалізацію Національної об’єднаної партії Вірменії і проведення референдуму з питання самовизначення Вірменії.

12.01.77 взяла участь в одноденній голодівці у зв’язку з річницею початку репресій в Україні в 1972. Учасники голодівки вимагали звільнення українців-політв’язнів, припинення переслідувань за національні переконання. 04.10.77 взяла участь у голодівці протесту в день відкриття Бєлградської НБСЄ. Разом з іншими політв’язнями підтримала звернення до Святійшого Престолу, Всесвітньої Ради Церков, урядів і парламентів держав, які підписали Гельсінкські угоди, про "кричущі порушення елементарних прав людини" в СРСР на прикладі долі священика В.РОМАНЮКА.

02.10.78 Ініціативна група захисту прав інвалідів СРСР направила ПВР СРСР, Міжнародному Червоному Хресту і Комісії захисту прав людини при ООН документ, у якому повідомляється, що на інвалідів (крім інвалідів І групи) в таборах і тюрмах поширюється система примусової непосильної праці, табірних покарань і т. ін.. П. вважалася тоді інвалідом 2 групи.

03.02.79 П. оголошена членом УГГ. В бюлетні № 8 УГГ від 20.02.80 П. значиться серед тих, хто найбільше потребує негайного звільнення з таборів.

У травні 1981 П. повезли в Івано-Франківськ на "профілактику". Мала побачення з сестрою й матір’ю. 07.08.81 її повернули в табір. У жовтні 1982 етапована на заслання в сел. Молчаново Томської обл. Як інвалід не працювала, але й не мала від держави ніякого утримання – допомагали родина та друзі з України. Однак П. категорично відмовилася клопотатися про помилування. Звільнена 2.10.87, відбувши загалом 24,5 роки. Повернулася в Івано-Франківськ до мами.

У 1988 р. П. стала членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсінкської Спілки (УГС). Жила самотньо, на мізерну пенсію. Останніми роками тяжко хворіла. Доглядали її сестра Марія Скрипник та племінниця Наталя. Похована 24.05.2004 на Алеї Героїв в Івано-Франківську.

Указом Президента України № 937/2006 від 8.11. 2006 нагороджена орденом «За муж-ність» І ступеня (посмертно).

Бібліоґрафія:

О.Попович та ін. Знову камерні справи? (Під слідством політв’язень Святослав Кара-ванський) // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 100-102, також 290, 292, 650.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 2, 3, 5, 12; ; 1984: 12-29; 1985: 12-15.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— С. 40-41.
Н.Строката. Оксана Попович. Інвалід в ув’язненні. Серія брошур “Переслідування українських жінок в СРСР”. – СФУЖО, 1982.
Н.Строката. Оксана Попович: інвалід в ув’язненні // Українки в світі. Квартальник СФУЖО, ч. 2 (94). – 1987.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 531-532.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь,, 1995.— С. 86, 147, 170.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996.— С. 20.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група: Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсі-єнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 25, 30, 36, 124-126; Т. 2. – 45; Т. 3. – 10-12; Т. 4. – 73, 81, 198.
Інтерв’ю з О. Попович 6.02. 2000. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121202927&w ; http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=820
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”, 2006. – C. 580–583. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936659
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 511–512; 2-е вид.: 2012 р., – С. 583–584.

Софія Карасик. Харківська правозахисна группа. Виправлено 15.05. 2002 р. за останнь-ою волею О.Попович та її сестри Марії Скрипник. Останнє прочитання 20.07.2016.


 Поділитися

Вас може зацікавити

Праці дисидентів

Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Спогади

ГЕРОЇ НАРОДЖУЮТЬСЯ НА МОГИЛАХ ГЕРОЇВ. ШОВКОШИТНИЙ Володимир про Василя Стуса

Дослідження

Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина). Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

КРАВЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ДРУГА ПОДОРОЖ

Спогади

ГОРОХІВСЬКИЙ Л. Ф. НА ЗЛАМІ ЕПОХ: Хроніка громадянської та національної активізації на Тернопільщині (1988 - 1989 рр.) (Із принагідних записів у моєму щоденнику про перші кроки становлення Української Гельсинської спілки на Тернопільщині). ГОРОХІВСЬКИЙ Левко Федорович

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Спогади

СПОГАДИ РАЇСИ РУДЕНКО. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПАВЛОВ ВАДИМ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ҐЕРМАНЮК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПОЛІЩУК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Кіпіані В.Т.

Дослідження

ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф. ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНКСЬКОЇ СПІЛКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ.... ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф.

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Праці дисидентів

Жінки в русі опору сімдесятих років. ЛІСОВА Віра Павлівна

MENU