Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ПОПОВИЧ ОКСАНА ЗЕНОНІВНА

19.04.2005 | С.Карасик. Виправив В.Овсієнко 24.02. 2000 р. за аудіозаписом автобіоґрафічної розповіді від 6.02. 2000.

 

(нар. 02.02.1926, с. Жуків Обертинського (нині Тлумацького) р-ну Станіславської (нині Івано-Франківської) обл.– п. 22.05. 2004, м. Івано-Франківськ).

 

Учасниця національно-визвольного руху. Член Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Гельсінкської групи (УГГ).

Батько Зенон-Мар’ян Попович – працівник пошти, просвітянин, вояк Української Галицької Армії (УГА), учасник Листопадового зриву у Львові 1918 р., був на півроку заарештований поляками. Помер 1949 р. Мама Олена Новодворська, вчителька, – з родини письменника Леся Мартовича. Утекла 1945 р. з етапу і до хрущовської “відлиги” жила в с. Гринівці Тлумацького р-ну під чужим прізвищем. Померла на 101 році життя.

Оксана навчалася в ґімназії в м.Городенка. Дістала ідеологічний, військовий і санітарний вишкіл у Юнацтві ОУН, була районовою провідницею. Член ОУН з початку 1944. Була на нелеґальному становищі. Заарештована з повстанською літературою 12.01 1945 в с.Іспас Коломийського р-ну. Слідство велося в райцентрі Яблунів (нині Косівського р-ну). Під вигаданим прізвищем Петрушак Варвара Петрівна в липні 1945 засуджена Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. за ст. 54-І ”а”, 54-11 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі з поразкою в правах за п.п. “а”, “б”, “в” ст. 29 КК УРСР на 3 р. та з конфіскацією майна. При спробі втекти з етапної колони поранена в груди і праву ногу, дістала вивих ноги. Повернули в Яблунів, де перехворіла ще й тифом. Не лікували.

Відбувала покарання у таборах Воркути (Предшахтна), Комі АРСР (Мукерка, Адат) на тяжких роботах, найбільше довбала вічну мерзлоту на будівництві. Медичного обстеження на предмет інвалідности не проводилося.  Навесні 1955 р. етапована на заслання в Красноярськ, де працювала на цегельні, маючи тяжкі болі пораненої ноги.

Звільнена в серпні 1956. Повернулася до сестри в с.Манява Богородчанського р-ну. У м. Солотвин 1960 р. закінчила вечірню середню школу.Перейшла на своє прізвище.  Вела патріотичну й просвітницьку роботу: організовували вечори, лекції. Нарешті обстежена лікарями і визнана інвалідом другої групи. Перебралася з мамою в с.Крихівці і працювала обліковцем в Івано-Франківському відділенні енергозбуту.

З 1959 П. розповсюджувала літературу самвидаву (зокрема, праці І.ДЗЮБИ, В.МОРОЗА, журнал “Український вісник”, збірку віршів Григорія Чубая та ін.). Контактувала з Б.АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, О.МЕШКО. Збирала кошти на підтримку політв’язнів. У грудні 1969 р. П. разом з В.МОРОЗОМ, В.ЧОРНОВОЛОМ, І.СЕНИК та ін. підписала заяву 16-х колишніх політв’язнів на ім’я Голови ПВР УРСР, спрямовану проти практики засуджень в ув’язненні, під назвою “Знову камерні справи?”(опублікована в УВ №1 1970 р., передавалася по радіо “Свобода”).

У зв’язку з хворобою справа П. № 93 ще 17.07.74 була виділена в окреме провадження зі справи № 92 за звинуваченням Миколи Гамули, Миколи Гуцула та Романа Гайдука. За місяць до другого арешту одержала квартиру в м.Івано-Франківську. 2.10.74, другого дня після виписки з лікарні, де їй була зроблена друга операція на стегновій кістці, П. привезена в прокуратуру, затримана і 3.10 заарештована за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. На час арешту пересувалася на милицях. 48 діб тримала голодівку протесту. 15.11 в камері П. вилучені доповнення до показів, які теж інкриміновані як антирадянські й наклепницькі, спрямовані проти національної політики в Україні.

14.01.75 П. засуджена Івано-Франківським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 8 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання, визнана особливо небезпечною рецидивісткою (ст. 26 КК УРСР).

Покарання відбувала в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія, в жіночому таборі суворого режиму ЖХ-385/3. Як інвалід відмовилася працювати, але брала участь в акціях протесту разом з І.КАЛИНЕЦЬ, І.СЕНИК, С.ШАБАТУРОЮ, Н.СВІТЛИЧНОЮ, М.Пальчак, Д.Гусяк, Н.Садунайте та ін. Так, 30.10.76, у День політв’язня, тримала голодівку. 05.12.76 П. підтримала лист політв’язнів-вірменів до ПВР СРСР про леґалізацію Національної об’єднаної партії Вірменії і проведення референдуму з питання самовизначення Вірменії.

12.01.77 взяла участь в одноденній голодівці у зв’язку з річницею початку репресій в Україні в 1972. Учасники голодівки вимагали звільнення українців-політв’язнів, припинення переслідувань за національні переконання. 04.10.77 взяла участь у голодівці протесту в день відкриття Бєлградської НБСЄ. Разом з іншими політв’язнями підтримала звернення до Святійшого Престолу, Всесвітньої Ради Церков, урядів і парламентів держав, які підписали Гельсінкські угоди, про "кричущі порушення елементарних прав людини" в СРСР на прикладі долі священика В.РОМАНЮКА.

02.10.78 Ініціативна група захисту прав інвалідів СРСР направила ПВР СРСР, Міжнародному Червоному Хресту і Комісії захисту прав людини при ООН документ, у якому повідомляється, що на інвалідів (крім інвалідів І групи) в таборах і тюрмах поширюється система примусової непосильної праці, табірних покарань і т. ін.. П. вважалася тоді інвалідом 2 групи.

03.02.79 П. оголошена членом УГГ. В бюлетні № 8 УГГ від 20.02.80 П. значиться серед тих, хто найбільше потребує негайного звільнення з таборів.

У травні 1981 П. повезли в Івано-Франківськ на "профілактику". Мала побачення з сестрою й матір’ю. 07.08.81 її повернули в табір. У жовтні 1982 етапована на заслання в сел. Молчаново Томської обл. Як інвалід не працювала, але й не мала від держави ніякого утримання – допомагали родина та друзі з України. Однак П. категорично відмовилася клопотатися про помилування. Звільнена 2.10.87, відбувши загалом 24,5 роки. Повернулася в Івано-Франківськ до мами.

У 1988 р. П. стала членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсінкської Спілки (УГС). Жила самотньо, на мізерну пенсію. Останніми роками тяжко хворіла. Доглядали її сестра Марія Скрипник та племінниця Наталя. Похована 24.05.2004 на Алеї Героїв в Івано-Франківську.

Указом Президента України № 937/2006 від 8.11. 2006 нагороджена орденом «За муж-ність» І ступеня (посмертно).

Бібліоґрафія:

О.Попович та ін. Знову камерні справи? (Під слідством політв’язень Святослав Кара-ванський) // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 100-102, також 290, 292, 650.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 2, 3, 5, 12; ; 1984: 12-29; 1985: 12-15.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— С. 40-41.
Н.Строката. Оксана Попович. Інвалід в ув’язненні. Серія брошур “Переслідування українських жінок в СРСР”. – СФУЖО, 1982.
Н.Строката. Оксана Попович: інвалід в ув’язненні // Українки в світі. Квартальник СФУЖО, ч. 2 (94). – 1987.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 531-532.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь,, 1995.— С. 86, 147, 170.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996.— С. 20.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група: Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсі-єнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 25, 30, 36, 124-126; Т. 2. – 45; Т. 3. – 10-12; Т. 4. – 73, 81, 198.
Інтерв’ю з О. Попович 6.02. 2000. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121202927&w ; http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=820
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”, 2006. – C. 580–583. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113936659
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 511–512; 2-е вид.: 2012 р., – С. 583–584.

Софія Карасик. Харківська правозахисна группа. Виправлено 15.05. 2002 р. за останнь-ою волею О.Попович та її сестри Марії Скрипник. Останнє прочитання 20.07.2016.


Рекомендувати цей матеріал