Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ та його сини: СІЧКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ, СІЧКО ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

20.04.2005 | В.Каплун

СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ
(нар. 18.08.1926, с. Витвиця Долинського р-ну,
Івано-Франківської обл.)

СІЧКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ
( 22.12.1956, Магаданська обл. - 17.11. 1997,
м. Чикаґо, США)

СІЧКО ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
(нар. 26. 05. 1960, м. Долина Івано-Франківської обл.).

Активні учасники українського національно-визвольного і реліґійного руху.

Петро С. — інженер, одружений, троє дітей. З 1942 — член ОУН, а з 1944 — політвиховник батальйону УПА. Під час навчання в Чернівецькому університеті створив підпільну студентську "Організацію борців за вiльну Україну". Заарештований 12.02.47, засуджений до кари смерти, яку замінили 25-ма р. ув’язнення. Карався в таборах Сибіру. Вийшовши на заслання, одружився з політрепресованою Стефанією Петраш. 1957 звільнений. Оселився в м. Долина Івано-Франківської обл., де працював на заводі металевих виробів. 1977 Петро С. оголосив страйк у зв’язку з незаконним переведенням на некваліфіковану роботу, подав заяву урядові про відмову від громадянства і про бажання еміґрувати з СРСР.

Таку ж заяву подав його син Василь, виключений з Київського університету (факультет журналістики) з ідеологічних причин (погрозою виключення сина КДБ тиснув на батька, щоб вимусити його до співробітництва). Василь С. почав домагатися виїзду до США на навчання.

28.02.78 Василь С. став членом Української Гельсінкської групи (УГГ).

Петро С. став членом УГГ30.04.78. У листопаді 1978 Петро С. звернувся до Верховної Ради УРСР з протестом проти закриття церкви в с. Ілемня, знищення дзвіниці в с. Спас, перетворення діючої церкви в м. Рожнятів на музей атеїзму.

У січні 1979 Петро і Василь С. зуміли пробитися до зали, де йшов судовий процес члена УГГВ.СТРІЛЬЦІВА. Під час перерви Петро С. звернувся до свідків звинувачення з закликом не йти проти сумління і не піддаватися тиску КДБ.

У березні 1979 в будинку Січків проведено обшук, ордер на який був виписаний на ім’я Василя. 30.04.79 у зв’язку з переслідуванням сім’ї Петро С. зрікся радянського громадянства.

12.06.79, на Трійцю, Петро і Василь С. виступили на громадянській панахиді на могилі популярного українського композитора В.Івасюка (автора пісень виразно національного характеру), якого за життя переслідував КДБ - він загинув за загадкових обставин весною 1979 у Львові. Петро і Василь С. звинуватили владу в загибелі Івасюка і закликали присутніх підтримати діяльність УГГ.Учасники панахиди скандували "Слава Україні!".

06.07.79 Петро і Василь С. були заарештовані за звинуваченням у "розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад", ст. 187-1 КК УРСР. 07.08 в помешканні заарештованих, коли там були М.ЛУЦИК і О.МЕШКО, провели обшук. 23.08 в районній ґазеті "Червона Долина" була надрукована стаття А.Павлюка "Брудні справи провокаторів" — про родину С. Дружина Петра С., Стефанія Петраш, 05.09 надіслала протест до Президії Верховної Ради СРСР, де відкинула наклепницькі вигадки автора статті. 26.09 попереднє слідство закінчилося. Василя С., який 40 діб був на експертизі в психіатричній лікарні, було визнано осудним. Передачу синові в матері прийняли, а чоловікові — ні, бо він, мовляв, від передачі відмовився.

Суд над Петром і Василем С. відбувся 04.12.79. Коли в залі оголосили: "Встати, суд іде!", обидва відмовилися встати. В той же момент конвоїри грубо схопили їх і тримали до команди: "Сідайте!" Вони ж, підібравши ноги, увесь цей час висіли. Василеві С. інкримінувалися, крім виступу на панахиді, також і його вірші. Вирок: Петрові С. — 3 р. таборів суворого режиму, Василеві С. — 3 р. таборів посиленого режиму. Від останнього слова обидва відмовилися. На прощання батько хотів потиснути руку синові, але його схопили конвоїри, наклали ручні кайдани так їх затягнули, що він ледве не зомлів. Коли 10.12 принесли для ознайомлення вирок суду — обидва відмовилися його і підписати, і оскаржити в касаційному порядку.

Володимир С., студент 3 курсу мехмату Київського держуніверситету, маючи дозвіл військової кафедри, поїхав на один день до Львова, щоб попрощатися з батьком і братом. Після цього його не допустили до сесії.

24.12.79 Петрові С. надали побачення з сином Василем на одну годину. Наступного дня батька етапували в м. Брянка-6 Луганської обл., уст. УЛ-314/11. Табір, у якому мав відбувати покарання Петро С., виконував роботу для автозаводу. Коли Петра С. привели в цех, де мусив працювати на токарному верстаті, він побачив, що тут порушені всі правила техніки безпеки. Тільки коли в цеху навели хоч "косметичний" порядок, Петро С. став до роботи — нарізання труб. 06.03.80 Петра С. просто в цеху жорстоко побили невідомі йому карні в’язні.

05.02.80 дружину Петра С. Стефанію викликали в КДБ і попередили, щоб вона не зустрічалася з членами УГГ, зокрема, з О.МЕШКО.

Василь С., який перебував у кримінальному таборі в м. Черкаси, на побаченні з матір’ю просив звернутися до Асоціяції юристів з закликом домогтися розгляду питання про статус політв’язня і переведення всіх політв’язнів до окремого табору.

Володимир С. у березні 1980 був виключений з університету з формулюванням "за неуспішність". Обурені однокурсники вдарили телеґраму Л.Брежнєву, однак пошта передала її в деканат. Декан оголосив студентам, що Володимир С. виключений за те, що його батько і брат — націоналісти і сидять у тюрмі. Володимир С. на знак протесту проти незаконного виключення відмовився від радянського громадянства і від служби в армії. Підписані ним "Заява про відмову від громадянства СРСР", адресовану ПВР УРСР (21.09.80), і "Звернення до студентів світу" (07.10.80) ходили в самвидаві.

04.12.80 Володимир С. був заарештований, а 09.01.81, без захисника й обвинувача, суд засудив його до 3 р. позбавлення волі таборах суворого режиму.

26.05.82, за 10 діб до звільнення, Петрові С. було пред’явлене звинувачення за тією ж ст. 187-1 КК УРСР і він засуджений ще на 3 р. таборів. Термін відбував у м. Херсоні, уст. ЮЗ-17/90.

03.12.82, за добу до закінчення терміну, Василь С. був звинувачений у "виготовленні та збуті наркотичних речовин". 04.01.83 він засуджений Придніпровським судом м. Черкас ще на 3 р. ув’язнення.

Петро і Василь С. звільнені 1985.

1987-1988 Василь С. — активний член УГГ.

1988 Петро і Василь С. — співзасновники Українського Християнсько-демократичного фронту, Василь С. — голова цієї організації (з квітня 1990 — Українська Християнсько-Демократична партія - УХДП).

Василь С. — організатор перших мітинґів в Івано-Франківській області, ініціатор відродження "Пласту", учасник конференції Європарламенту (1990), делеґат конґресу Всесвітньої антикомуністичної ліґи. З 1995 — Почесний Голова УХДПз правом вето. Весною 1995 Василь С. виїхав до США, де трагічно загинув 17.11.1997 за нез’ясованих обставин у м. Чикаго. Похований у Львові.

1981 в США вийшла книга про родину Січків "A Family Torn Apart", яку підготувала Н.СТРОКАТА.

Петро С. — член Головної Ради УХДП, голова Івано-Франківської обласної організації УХДП.

Володимир С. виїхав до США.

Стефанія Петраш померла 9 серпня 1996 року
.





Бібліоґрафія:




Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 166, 169, 173-175.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 212, 224.

Хроника текущих событий. Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 16.

Хроника текущих событий. Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51— С. 43, 167.

ХТС. Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 69, 72-75; вип. 54.— С. 37, 149; вип. 55.— С. 5-6; вип. 56.— С. 69, 111.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.— С. 61; вип. 60.— С. 62; вип. 61.— С. 34-36.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 168.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1982, 6-12, 6-32, 7/8-4; 1984, 6-20.

Рекомендувати цей матеріал