Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КРАВЕЦЬ АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

07.07.2005 | Овсієнко В.В. | Юнаки з огненної печі - Харків: ХПГ, Фоліо, 2003. - 2003. - С. 144.

 

 

(нар. 21.03 1943, с. Росохач, Чортківського р-ну, Тернопільської обл. - п. 11.09. 1996, с. Росохач.)

Член національно-патріотичної підпільної організації.

Закінчив 7 класів Росохацької школи 1957 р., працював у колгоспі. 8-й клас вечірньої школи закінчив у 1981 р. Призваний до армії 1963, повернувся перед Різдвом 1966. 

З дитинства цікавився минулим українського народу, захоплювався боротьбою УПА за незалежність, згодом слухав висилання зарубіжних радіостанцій, читав і обговорював з друзями літературу патріотичного спрямування. Їх обурювало знищення пам'ятних хрестів у селі, зруйнування церкви. Арешти української інтелігенції 1972 р. підштовхнули хлопців до створення підпільної організації, яка поставила своїм завданням боротися за незалежність. В.МАРМУС написав текст присяги, яку 5.11 1972 р. разом з ним склали П.ВІТІВ, В.СЕНЬКІВ, П.ВИННИЧУК. Члени організації зірвали червоні прапори на Жовтневі свята, на відплату за знищення могили січових стрільців у селі побили пам'ятник радянському воїну. 14.01. 1973 р. до організації разом з М.МАРМУСОМ, М.СЛОБОДЯНОМ і М.ЛИСИМ вступив і К.. Присягу на вірність українському народові складали в нього вдома в урочистій обстановці: при свічках, вклякнувши на коліна перед хрестом і образом Матері Божої. Згодом до організації вступив С.САПЕЛЯК.

Організація вирішила відзначати 55-у річницю проголошення Української Народної Республіки та 54-у річницю "Акта злуки ЗУНР з УНР" встановленням національних прапорів над установами в м.Чорткові та вивішуванням листівок. К. брав активну участь у підготовці акції. Зокрема, в його хаті виготовлялися листівки.

Уночі з 21 на 22. 01 1973 р. К. брав участь у вивішуванні 4 прапорів та 19 листівок з вимогами свободи друку, мітинґів і зібрань, що закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!” “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!”

Уже в лютому починаються арешти членів організації. К. був заарештований 11.04. 1973. Засуджений разом з шістьма іншими членами організації на закритому засіданні Тернопільського обласного суду 24.09. 1973 за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда»)  до 3 р. ув'язнення в таборах суворого режиму та 2 р. заслання. Під час оголошення вироку погасло світло - присуд, як і присягу, прийняли при свічках.

Ув'язнення відбував у Мордовії, в таборі суворого режиму ЖХ-385/17, пос. Озерний Зубово-Полянського р-ну, де спілкувався з В.ЧОРНОВОЛОМ, Я.МИКИТКОМ. Восени 1975 р. етапований до табору ВС-389/37, пос. Половинка Чусовського р-ну Пермської обл., де каралися майже всі його посправники. Брав участь в акціях протесту, в підготовці інформації про події в зоні. 

Заслання відбував у Томській області, Верхньокетський район, Білий Яр, пос. Полудьоновка, почасти разом з П.ВИННИЧУКОМ. Працював на фермі.

Звільнившись 1978 р, повернувся у с. Росохач. Працював у Чорткові в зональній рембуддільниці робітником.

1978 р. одружився з Ольгою Вітів, є три сини: Микола (1979 р.н.), Кіндрат (1980 р.н.) Ярослав (1982 р.н.). 

З 1988 К. член “Меморіалу”, згодом Української Гельсінкської Спілки (УГС), Народного Руху України (НРУ) та Української Республіканської партії (УРП).

Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17.04. 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». 

1988 р. в К. був виявлений рак шкіри, згодом метастази в печінці без первинної локалізації. За тиждень до смерті лікарі порадили забрати його додому як безнадійно хворого. Друзі ще вивезли його на могилу січових стрільців. Помер 11.09 1996. Похований у рідному селі. 

Бібліоґрафія:

Доповідна записка ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про діяльність націоналістичних груп у Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях України. 27 вересня 1973 р. // Національні відносини в Україні ХХ ст. – К. – Наукова думка. 1994. – С. 418-420.
Касьянова Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 142.
Володимир Мармус. Прапори над містом. // Тернистий шлях (Тернопіль).— 1998, № 3 (323).— 9 січня; Те ж // Молодь України.— 1998, № 7 (17638).— 22 січня.
Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 208.
Андрій Вацик. Ціною власної свободи. // Тернопільська газета. – 1999, № 4 (160). – 21 січня.
Архів ХПГ: Інтерв'ю М.Слободяна, П.Винничука, М.Мармуса, удови Ольги Кравець та сина Миколи від 2 і 3 квітня 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121327550&w
Юнаки з огненної печі / Харківська правозахисна група. Упорядник В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 93 – 97 та ін.
Мармус Володимир. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. – Тернопіль: Принтерінформ, 2004. – С. 76, 94-96, 108, 116, 129-179.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 344-346. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120739594&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 345; 2-е вид.: 2012 р. – С. 385.
Фантазіє, ти сило чарівна! Відкритий лист дисидента Овсієнка дисиденту (і фантазеру) Сапеляку: http://www.istpravda.com.ua/ukr/articles/2011/08/29/53451/, 29.08.2011 р.
В. Овсієнко. Правда стає історією: http://maidan.org.ua/2012/01/pravda-staje-istorijeyu/. 29.01.2012 р. 

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 12.12. 2002 р. Останнє прочитання 10.08.2016.
 

Рекомендувати цей матеріал