ГУЛАГ ОГПУ СССР
4688
ГУЛАГ ОГПУ СССР (Главное Управление Лагерей Объединенного Главного Политического Управления СССР – Головне Управління Таборів Об’єднаного Головного Політичного Управління; те ж, що ГУИТЛ, Главное Управление Исправительно-Трудовых Лагерей СССР – Головне Управління Виправно-Трудових Таборів ОГПУ СРСР) – нова з 1930 р. назва «Концентраційних таборів ОГПУ СРСР» у зв’язку з перейменуванням їх на «виправно-трудові». Незалежно від ГУЛАГу ОГПУ продовжують існувати випр.-труд. табори НКВД і НКЮ РСФСР (та ін. союзних республік). З цих трьох табірних систем Г. є найсуворішою.
Перший начальник Г. – Генріх Ягода, якого пізніше змінить Матвій Берман. Обоє будуть розстріляні як «вороги народу». Розвиваючи соловецький досвід, Г. споруджує перші гігантські будови комунізму, причому відсутність механізації підмінюється м’язовою силою сотень тисяч голодних і погано одягнених ув’язнених (ДніпроГЕС, ББК, БАМ, Комсомольськ-на-Амурі й ін.); ОГПУ широко рекламує своє уміння „перековування” рецидивістів і контрреволюціонерів на ентузіастів будівництва комунізму.
У 1934 р. у зв’язку зі скасуванням ОГПУ і перебранням його функцій новоствореним НКВД СРСР, також і Г. передається новому наркоматові. ГУЛАГ НКВД (з 1946 р. – МВД) СРСР, «Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВД СРСР», організоване відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 10 липня 1934 р. «Про утворення загальносоюзного НКВД». У відання Г. передаються всі дотепер існуючі табори, що були в розпорядженні ОГПУ СРСР, НКВД РСФСР і НКЮ РСФСР (та ін. союзних республік). Уперше всі табори СРСР об’єднані під одним керівництвом. У постанові ЦВК і РНК від 27 жовтня 1934 р. до цієї назви додано: «...і місць ув’язнення...», тобто ГУЛАГу підпорядковані також і в’язниці.
Начальником Г. призначається Матвій Берман, який був до цього нач. ГУЛАГу ОГПУ. Усі найважливіші посади займаються його колишніми співробітниками, у багатьох з яких є соловецький досвід. Перед Г., очолюваному заступником Наркома в ранзі генерала, ставляться такі завдання:
а) ізоляція ненадійних і неблагонадійних елементів з одночасною експлуатацією їх як робсили;
б) перекидання цієї робсили на будь-які відстані й у будь-яке місце. Прим.: З початку 40-х рр., виступаючи в ролі підрядчика, Г. приступив до будівництва шосейних доріг і залізниць у дружній Монголії, де на роботах використовувалися привезені з СРСР ув’язнені;
в) відкриття нових табірних комплексів;
г) періодична ліквідація визначених категорій ув’язнених.
Здійснення цих завдань забезпечують такі управління Г.: а) політуправління; б) управління кадрами; в) оперчекістське управління; г) прокурор ГУЛАГу; д) суд (лагсуд); г) управління охорони і режиму; ж) фінуправлінння; з) сануправління; і) адм.-госп. управ.. Експлуатацією підневільної робсили відають спеціалізовані відділи: з лісозаготівлі, капітального будівництва, сіль.-госп., видобутку та ін.. Унаслідок «Великої чистки» (1937-38 рр.) в табори були відправлені мільйони людей. Наприкінці 30-х і на початку 40-х рр. було утворено біля півтора десятка спеціалізованих Головних управлінь: Дальстрой, ГУШосДор, Гідрострой, ГУЖДС, ГУГіМП та ін.. („За роки існування Радянського Союзу в країні з’явилося щонайменше 476 самостійних табірних комплексів, до складу яких входили тисячі окремих таборів, у кожному з яких були ув’язнені від кількох сотень до багатьох тисяч людей”. – Енн Епплбом. Історія ГУЛАГу. Перекл. з англ.. Андрія Іщенка. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – С. 10; Найповніший список управлінь таборів і карти опубліковані у виданні: Карта. Российский независимый исторический и правозащитный журнал, № 10-11 (рік видання не зазначений, може бути 1992 або пізніше). – С. 58-59). Роль підневільної робсили була та ж.
З 40-х рр. Г. монополізує науково-дослідну роботу для армії, міліції («шарашки»). У кожного Головного управління свої табори на місцях. На відміну від Г. ОГПУ, про діяльність Г. НКВД СРСР радіо і преса мовчать. Низька продуктивність підневільної робсили компенсується винятковою дешевизною її утримання і доставки в будь-які, навіть найвіддаленіші та пустельні куточки країни. Примітивний характер робіт дозволяє стимулювати продуктивність праці простим застосуванням насильства. Застосовуються й інші методи. Таємність діяльності Г. дозволяє установити порівняно високий плановий коефіцієнт смертності. Вона становила пересічно 30% на рік, запланована з центру – до 80% річно.
До моменту утворення Г. у 1934 р. його головними трудовими резервами були селяни, жертви насильницької колективізації села. Відразу приспів «кіровський потік», що незабаром переріс у «Велику чистку», яка нагнала в табори мільйони людей. З тих пір і до смерті Сталіна (1953 р.) Г. регулярно поповнюється жертвами чергових масових кампаній.
У царській Росії було ув’язнених:
у 1912 році – 183 тис. чол.
У Радянському Союзі було ув’язнених:
у 1924 році – 86 тис. чол.;
у 1927 році – близько 200 тис. чол.;
у 1937 році – близько 16 млн. чол.;
у 40-50 роки – близько 17-22 млн. чол.;
у 70-і роки – близько 3 млн. чол.;
у 80-і роки – близько 4 млн. чол.
(Енн Епплбом вважає, що через табори пройшло близько 18 млн. людей, ще близько 6 млн. було вислано і депортовано до казахстанських степів і сибірських лісів. Див.: Історія ГУЛАГу. Перекл. з англ.. Андрія Іщенка. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – С. 10).
Починаючи з 1936 р. („єжовщина”) і до смерті Сталіна режим Г. систематично посилюється. Особливим репресіям піддаються політв’язні. Табірні комплекси Г. (Управління табору) зазвичай очолює генерал, іноді полковник НКВД-МВД. Він відповідає і за виробничу, і за пенітенціарну сторону. Оскільки премії і нагороди він і його співробітники одержують насамперед за перевиконання виробничого плану, то трапляється, що вимоги режиму в деяких окремих випадках підпорядковуються інтересам виробництва.
Табірні комплекси (Управління таборів) розкидані по всій країні, і не тільки в глухомані, але навіть і в столицях (однак вони так хитро замасковані, що непосвячений не здогадається). До середини 40-х рр. їх було вже кілька сотень. У кожному – від декількох десятків тисяч до більше мільйона ув’язнених. Нерідко у віддалених районах країни пенітенціарне населення табірного комплексу значно перевищує за кількістю місцеве вільне населення. А бюджет декотрого табірного комплексу в багато разів перевершує бюджет краю, області або декількох областей, на чиїй території він розташований. Табірний комплекс не підпорядковується місцевій владі, а тільки Г. в Москві. Його працівники, вільнонаймані й ув’язнені, не підсудні місцевим судам. Він має власні збройні сили для охорони табору. Роль міліції виконує Оперчекістський відділ.
Після смерті Сталіна всі спеціалізовані управління Г. були передані відповідним міністерствам, зберігаючи за Г. лише роль постачальника підневільної робсили. Щоб перебрати до рук гулагівський ГУШосДор, довелося створити нове загальносоюзне Міністерство автотранспорту і шосейних доріг (26 серпня 1953 р.). Партверхівка поспішила знищити навіть саме слово «Г.», лиховісний зміст якого став на той час уже відомий за межами СРСР.
Восени 1956 р. було визнано недоцільним подальше існування виправно-трудових таборів ГУЛАГу й у зв’язку з цим вирішено реорганізувати їх у «виправно-трудові колонії». Ніякої офіційної постанови про це не було опубліковано і невідомо, ким було прийняте це рішення. З жовтня 1956 р. до квітня 1957 р. «реорганізований» Г. перебував у віданні Міністерства Юстиції СРСР під новою вивіскою «Виправно-трудових колоній» або «учреждений» (ИТУ, «установ», ВТК). З тих пір термін «установа» уживається для маскування таборів: в СРСР немає більше ні ГУЛАГу, ні таборів, ні ув’язнених – тільки «установи» і «засуджені»!
Жак Росси. Справочник по ГУЛАГу. В двух частях. Часть 1. Издание второе, дополненное.
