Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Персоналії

МАКАР ІВАН ІВАНОВИЧ

10.07.2007 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю 29 і 30 травня 2000 р.
МАКАР ІВАН ІВАНОВИЧ (нар. 15.01.1957, с. Галівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.).
Останній дисидент, організатор опозиційних мітингів у Львові 1988 р.
З карпатських бойків. Мати, Катерина Волощак, 1934 р.н., працювала завклубом, пізніше кравцем. Навіть після звільнення вела сільський ансамбль, ставила вистави. Батько, Іван Макар, 1927 р.н., був у молодіжній організації «Луг», деякий час в УПА. Працював у колгоспі бухгалте-ром і допомагав повстанцям. Коли виникла загроза арешту, пішов 1950 р. в Радянську Армію, хоча мав відкріплення.
Іван закінчив початкову школу в своєму селі, 1974 р. – Стрілківську школу-інтернат, де свого часу працював М.ГОРИНЬ. Наука давалася йому легко. Був учасником всесоюзної олімпіади з фізики, обласних з математики та хімії. 1974 р. поступив у Львівський університет на фізичний факультет. На літніх канікулах підзаробляв у студентському будзагоні у російському Нечорнозем`ї.
1975-76 рр. разом зі студентами Петром Жуком та Богданом Тернопільським з Тернопіль-щини, Анатолієм Кривим з Одещини, Олександром Кицаком з Київщини брав участь у таємній організації "Союз борьбы за развитие", що ставила за мету будувати «правильний» комунізм. Склали кредо організації, написали анонімного листа ХХVI з`їздові КПРС. Іван попросив одно-сельчанку передрукувати тексти на колгоспній друкарській машинці. Свою діяльність організа-ція припинила самостійно.
Під впливом фактів життя ("Разговаривайте на человеческом языке!") М. поволі дозрівав до національної свідомості. Цікавився філософією, та не марксистсько-ленінською. Виникали конфлікти на семінарах. Вже на третьому курсі М. обрали головою студентського наукового то-вариства факультету, у нього з`явився шанс залишитися на кафедрі теоретичної фізики. На 4-му курсі студенти обрали не той склад бюро комсомолу та профбюро, який рекомендувало партбю-ро. М. обрали головою студради гуртожитку. Ці збори партбюро визнало недійсними. Почалася «обробка» студентів з участю кагебістів, які на будь-яке відхилення від «лінії партії» в Галичині ставили тавро «націоналізм». Двох студентів виключили. Досі відмінник, М. став трієчником, втратив перспективу на наукову кар`єру.
Закінчивши університет 1979 р., М. пішов працювати у Мшанецьку середню школу Старо-самбірського р-ну. Викладав фізику й астрономію. Зі школярами та батьками мав добрі стосун-ки, але виник конфлікт із дирекцією щодо методів роботи.
У січні 1982 р. М. влаштувався інженером у Львівський "Атоменергоремонт". Був відря-джений провірити зварні шви на Нововоронезькій атомній станції, де виявив дефекти. Не підда-вся на погрози, щоб їх замовчати.
8.05.1982 р. М. одружився з Галиною Микулич, 1983 р. народилася дочка Наталка. Працю-вав інженером на Бориславському ливарно-механічному заводі. Пізніше влаштувався в Прикарпатську геофізичну експедицію.
У листопаді 1983 р. був відряджений вахтовим методом у м. Новий Уренгой, де сподівався заробити квартиру. Влаштувався начальником служби радіаційної безпеки у тресті "Уренгойт-рубопроводстрой" на будівництві газопроводу "Уренгой – Помари – Ужгород". Виявив, що ро-бітники не проходять перевірок на радіоактивне зараження, обладнання зберігається абияк, інші порушення. Хотів навести там лад, звертався в різні установи, але начальник тресту пригрозив: "Ты понимаешь, у нас весной "подснежников" находят". Ходіння по установах виявило, що М. – «не свій», і навіть «ворог». Місцевий кагебіст порадив звідти виїхати. Влітку 1984 на дні наро-дження співробітниці, коли ще тривала андроповська антиалкогольна кампанія, його намагалися напоїти і отруїти. а в червні звільнили «за статтею». Їздив зі скаргою в ЦК КПРС, а там сказали: "Ну, как это, все плохие, а один вы хороший?"
Повернувся в Україну. Молодший брат допоміг влаштуватися на колишнє його місце вчителем Новоандріївської восьмирічної школі Ширяєвського р-ну Одеської обл. Викладав фізику, хімію, фізкультуру, підробляв столяром і пасічником у колгоспі – з надією одержати помешкан-ня. Поступив на заочне навчався в Одеський педінститут на факультеті фізвиховання. Коли М. прописався за місцем праці, ним зацікавився місцевий КГБ, вилучили у паспорт. Райвно приму-сово перевело його в с. Саханське того ж району вчителем фізики і фізкультури. Жив у комірчи-ні при школі. Надій заробити помешкання не було. Влада постійно провокувала на конфлікти. Скарги в ЦК КПУ нічого не дали, відповідь була відома: "Как это все плохие, а вы один хоро-ший?".
У серпні 1987 друзі прописали М. в гуртожитку у Львові, а давній приятель Петро Жук, заввідділом Інституту прикладних проблем математики і механіки АН УРСР, взяв його на поса-ду інженера-конструктора першої категорії.
З листопада 1987 р. М. почав відвідувати дискусійний клуб у Будинку будівельників. Роз-мови там велися російською мовою – М. першим заговорив українською. У грудні туди при-йшов з лекцією про національні проблеми Богдан ГОРИНЬ. Це було одкровення для М.. Від Б.ГОРИНЯ він одержав один з номерів журналу "Український вісник", видання якого В.ЧОРНОВІЛ відновив у липні-серпні 1987 р. У січні М.ГОРИНЬ збирав у дискусійному клубі підписи під вимогою звільнити останніх політв`язнів, М. йому допомагав. Тоді В.ЧОРНОВІЛ роздав там тези свого майбутнього виступу і викликав на дискусію офіційного представника з обкому партії. Наступного четверга Будинок будівельників був зайнятий іншим заходом. М. спитав "Пане В'ячеславе, ну, а чому ви не закликали людей зібратися біля пам'ятника Франку?» – "А ви чого цього не зробили?" Це було своєрідною санкцією М. зібрати при нагоді людей.
Одного понеділка в червні 1988 року львів`яни зібралися біля Будинку будівельника, щоб створити Товариство української мови. Приміщення було зачинене. Хтось запропонував іти просити другого секретаря міськкому партії Адама Мартинюка. М. же поставив вимогу: якщо за п`ять хвилин не відчинять – ідемо до пам`ятника І.Франку. Це було сказано впевнено, чолові-ком, який знає, що робити. За ним пішли, тим паче, що його під руку взяла колишня полі-тв`язенка художниця Стефанія ШАБАТУРА. Установчими зборами, які пройшли на постаменті біля пам’ятника І.Франку, фактично керував М.. Після них почався стихійний мітинг. Коли один із промовців висловив думку, чому це делеґати, обрані на ХІХ партконференцію, не радяться з народом, М. прийшла думка призначити тут же зустріч з делегатами на четвер наступного тиж-ня, 23 червня. Зразу ж обрали ініціативну групу: М., Ігор Деркач, Оксана Крайник – дочка полі-тв`язня Миколи Крайника. Згодом до ініціативної групи зустрічі з делеґатами партконференції були кооптовані Ірина Калинець та Ярослав Путько.
Тим часом влада вирішила взяти Товариство української мови під свій контроль і при-значила другі установчі збори в Будинку будівельників на 20 червня. Там до попереднього кері-вництва ТУМ додатково були введені Б.ГОРИНЬ та М.
Для організації зустрічі М. узяв відпустку на три дні. Влада задумала провести зустріч у приміщенні Будинку будівельника. Порадившись з Іриною КАЛИНЕЦЬ, М. дав згоду, насправді ж вони мали намір вивести людей до пам`ятника І.Франку. Уночі М. з І.Деркачем розклеювали оголошення. А наступного дня Ірина КАЛИНЕЦЬ на вимогу народу привела з Будинку будіве-льників делеґатів партконференції, серед яких були, зокрема, перший секретар міськкому партії Волков та академік Ігор Юхновський. Опонентами їм були Михайло і Богдан ГОРИНІ, В'ячеслав ЧОРНОВІЛ, Ірина КАЛИНЕЦЬ, Ярослав Путько, Шеремета. На правах ініціатора мітинг вів М. Порушувалися національне, мовне питання, говорили про закриття національних шкіл. Мітинг мав гучний розголос в Україні, в усьому світі.
Наступний мітинг М. призначив на четвер, 30 червня, біля стадіону. Пішли чутки, що готується введення танків у місто. Зібралося біля 100 тис. людей. Озвучення не було, то там, то там хтось виступав з мегафонів чи й без них. Бачачи, що мітинг зірвався, І.КАЛИНЕЦЬ закликала людей розійтися. Проте М. таки призначив наступний мітинг на 7 липня біля пам`ятника І.Франку.
Відчуваючи, що його можуть затримати, М. напередодні мітингу щез. Міліція та КГБ безу-спішно шукали його, а він з`явився прямо на мітинг о 19 год. Мітинг відкрили раніше, та М. узяв керівництво в свої руки і оголосив, що будуть обговорюватися питання про створення Де-мократичного фронту сприяння перебудові, про національну символіку. Комуністів, за домовленістю, оголошувала журналістка газети «Ленінська молодь» Вікторія Андреєва. У своєму висту-пі М. наголосив, що треба в кожному селі поставити пам'ятники борцям, які загинули за волю України. На записку, чи він має на увазі бандерівців, Макар відповів: «Так, і тим, кого назива-ють бандерівцями». Це стало головним звинуваченням йому після арешту. Тут же М. та Б.ГОРИНІ та В. ЧОРНОВІЛ оголосили про трансформацію Української Гельсінської групи у Спілку. Тоді ж Макар призначив черговий мітинг на 4 серпня і, згідно з обвинувальним виснов-ком, «закликав присутніх до організації страйків та безпорядків, якщо органи влади не дадуть дозволу на проведення такого зборища».
Після мітингу 7 липня, який сколихнув Львів і всю Україну, московська "Комсомольская правда" опублікувала статтю "Байки батьки Макара", місцева комуністична преса одностайно осуджувала його виступ і дії. Влада скликала прес-конференцію в Будинку журналістів з участю братів ГОРИНІВ, М., ЧОРНОВОЛА, де останній відмежувався від сказаного М. про бандерівців. Потім влада зібрала людей у прикордонному с. Галівка, де народився М., щоб з метою дискре-дитації звести його в дискусії з істориком, директором Старосамбірської школи Рашкевичем. Все це дійство мало зніматися телебаченням. М. зібрався їхати разом з М.ГОРИНЕМ та двома друзями, але влада побоялася дискусії з М.ГОРИНЕМ і прикордонники його та друзів не пропу-стили. Не поїхав і М.. Тим часом село було оточене військовими.
Кримінальна справа № 181-0011 проти М. була порушена ще 21.07. 1988 р.. Проте вперше його викликали на допит пізно ввечері 28.07, щоб залякати: його посадили посеред зали під прожекторами, допитувало кілька осіб навперехрест.
4.08 зранку обласна прокуратура вчинила обшук у гуртожитку та на роботі М., вилучила три надрукованих примірники Декларації принципів УГС. У прокуратурі йому вчинили особис-тий обшук і пред'явили звинувачення за ст. 71 ("Масові безпорядки") і 187-1 («Поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад»). Че-рез місяць, 9.09, ст. 71 змінили на м`якшу – 187-3 ("Організація або активна участь у групо-вих діях, що порушують громадський порядок»). Слідство вела група з 4 слідчих на чолі з начальником другого слідчого відділу обласної прокуратури В.К.Шимчуком. М. одразу оголосив безстрокову голодівку протесту, яку тримав 35 діб. Перших десять діб його утримували ра-зом чотирьма-п`ятьма заарештованими, відтак відокремили. За час голодівки втратив 16 кг ваги. Отримав у тюремній бібліотеці «Капітал» Маркса і сумлінно його проштудіював. Мав спокій, бо слідчі його не надто турбували. Адже це був час, коли звільняли останніх політв`язнів, а за М. здійнялася потужна хвиля протестів в Україні і в світі. Було створено Громадський комітет за-хисту Івана Макара, який очолив голова Львівської філії УГС Б.ГОРИНЬ. Фізично М. почувався задовільно. Примусово його не годували, але підтримували застриками (уколами) глюкози. Бувало, що втрачав свідомість. Слідство допустило на побачення брата Володимира, на прохан-ня якого М. припинив голодівку. Слідчі намагалося зібрати хоч якісь докази неадекватної пове-дінки М., щоб запроторити його на психіатричне «лікування». Але дружина і брат Володимир категорично такі домагання відкинути і відмовилися наводити такі докази.
На початку листопада М. запропонували написати покаянну заяву – і його звільнять. Він відмовився, заявивши, що йому тут добре, а на волі він не має де жити. Тоді в нього відібрали всі записи і холодного вечора 9.11.1988 випхали зі слідчого ізолятора. Натягнув на себе весь одяг і вийшов – з бородою. Того ж вечора зустрів Б.ГОРИНЯ, який разом зі своїми сподвижни-ками роздавав його фотографії з написом: "Свободу Івану Макару!". 15.11. 1988 р. М. повідоми-ли, що справа проти нього закрита переведенням за відсутністю складу злочину в його діях за ст. 187-1 та за недоведеністю участі в злочині за ст.187-3.
Одразу включився в боротьбу. У листопаді виступив на екологічному мітингу в Києві, на-звав там владу окупаційною.
10.12. 1988 р. М. був знову затриманий міліцією у Львові біля парку ім. І.Франка, звинува-чений у непокорі міліції і засуджений за ст.185 КпАП УРСР на 15 діб адміністративного арешту.
19.02. 1989 М. був звинувачений у порушенні встановленого порядку організації і прове-дення зборів: ніби зібрав на проспекті Леніна натовп біля 100 осіб і закликав встановити пам`ятник С.Бандері, ганьбив Комуністичну партію, Радянську владу. Заарештований на 15 діб.
За таким же звинуваченням ув`язнений на 15 діб 12.03. 1989 – насправді тому, що через три дні до Львова мав приїхати М.Горбачов. Про цей випадок бард Андрій Панчишин склав популярну тоді пісню: «Не дай Боже терористів, або вискочить Макар, – міг би си зденервувати Ґенеральний секретар».
5.05. 1989 р. М. був знову ув`язнений на 15 діб за участь у несанкціонованому мітингу на площі Ринок. А 19.05 звинувачений в тому, що перебуваючи в прийомнику-розподільнику м. Львова в камері №1 неодноразово «проводив збори серед затриманих, у своїх виступах закликав до проведення несанкціонованих мітингів і демонстрацій, проти керівників радянських та пар-тійних органів, за відокремлення Української РСР від СРСР». Суддя додав йому ще 10 діб аре-шту.
Вийшовши в листопаді 1988 р. на волю, М. вступив в Українську Гельсінкську Спілку, брав участь у дискусії про її Декларацію. Будучи противником пункту про конфедерацію респу-блік, навесні 1989 вийшов з УГС. Створив разом з Григорієм ПРИХОДЬКОМ Ініціативну групу відновлення Української Народної Республіки з наміром у майбутньому перетворити групу на партію. Відчуваючи, що не може контролювали її діяльність, Макар за два тижні до установчого з`їзду на базі групи Української національної партії (пізніше Українська національна асамблея), подав у відставку. У Народний рух за перебудову М. не вступав через розмитість її ідеології та засилля кагебістської аґентури, явно несимпатичне йому перше керівництво.
Брав участь у кількох нарадах представників ініціативних груп національно-демократичних рухів народів СРСР, зокрема, у Литві, Латвії та в квітні 1989 р. в містечку Лооді в Естонії. Там М., Г.ПРИХОДЬКО та Володимир СІЧКО критикували УГС за те, що вона не зважується заявити, що бореться за незалежність України. У Вільнюсі в січні 1989 р. М. ініцію-вав прийняття заяви поневолених народів.
Можливо, це був один із поштовхів, щоб УГС, зрештою, змінила свою програму і заявила, що вона теж бореться за незалежність. Більш помірковані політики перестали запрошувати М. на мітинги. Востаннє він виступив улітку 1989 р. на горі Маківка, назвавши радянську владу і її війська окупаційними.
З літа 1989 М. не проявляв політичної активности, повернувся до своєї наукової роботи в Інститут проблем механіки і математики, мав намір захищати дисертацію. Але приїхав до нього друг Василь Федорчак і повідомив, що до Верховної Ради УРСР у Старосамбірському окрузі № 279 висувається майже виключно совєтська номенклатура, яка не захищатиме інтересів народу, а Рух підтримує на виборах кагебіста. Перші збори з висунення кандидатом М., які скликав Фе-дорчак у селі Головецькому, неподалік від села, де колись учителював М., комуністи зірвали. Тоді Федорчак зініціював другі збори, які висунули М. кандидатом. М. переміг у І турі, набрав-ши 52% голосів, і 4.03.1990 р. став народним депутатом.
Спочатку М. був членом опозиційної фракції «Народна Рада», але в жовтні 1990 р. публіч-но заявив про вихід у зв’язку з тим, що «Народна Рада» не забажала обговорити розроблену ним концепцію переходу до ринкової економіки. Вийшов з неї, щоб не нести відповідальності за її діяльність. Сумлінно працював секретарем комісії з питань законодавства і законності Верхов-ної Ради.
Жив у готелі «Москва», а сім`я в Бориславі. 1991 р. народилася друга дочка, Ольга. У жов-тні дружина з дітьми переїхала в Київ. Жили в готелі, бідуючи: у період інфляції і розграбуван-ня України проблемою було купити молока дитині, не маючи талонів на продукти. А депутатська зарплата тоді була мізерною. Депутата М. намагалися «купити», та він відповідав: «Я, звичайно, продажний: але я вже один раз продався виборцям, а вам удруге продатися не зможу».
На виборах у березні 1994 р. кандидував у Дрогобицькому в.о. № 267. Набрав 1.66% голо-сів, бо НРУ висунув там свого кандидата, а КУН, який спочатку пообіцяв М. підтримку, під-тримав кандидата від Руху.
Улітку 1993 р. М. подав у Генпрокуратуру повідомлення про злочин прем'єр-міністра Л.Кучми, пізніше, у листопаді 1994 р. повідомив Генпрокуратуру про державну зраду Президен-та Л.Кучми, який перед тим підписав з Росією документ про Міждержавний економічний комі-тет, де Україна мала 16 голосів, а Росія 50. Ні Генпрокуратура, ні Верховний суд не реагували. Тоді М. 13.03. 1995 зареєстрував свою газету "Опозиція", де опублікував свої позови та статті. Кожен номер газети доводилося друкувати в іншій друкарні, деякі – взагалі таємно. Зрештою під новий 1996 рік увесь тираж чергового номера був знищений у видавництві "Київська прав-да". 16.11. 1995 р. заступник Генпрокурора Александров порушив карну справу проти М., у ньо-го провели обшук, вилучили комп`ютер. 13.03. 1996 р., через рік після реєстрації, газету, у яку М. вклав усі свої статки, закрили.
Вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 27.06. 1996 р. М. був засуджений на 2 р. позбавлення волі з відстроченням виконання на два роки. Під час суду М. 37 діб тримав голодівку. За вироком, не мав права нікуди виїхати, щомісяця ходив на відмітку в міліцію, ніде не міг улаштуватися на роботу. Сім`я бідувала. Його газету влада відмовилася реєструвати наново.
З 1991 р. М. навчався на заочному відділенні Національного університету ім.. Т.Шевченка і 21.06. 1996, за 6 днів до винесення вироку, одержав диплом юриста. З листопада 1998 працює адвокатом, викладає конституційне право, зрідка публікується. З цього часу брав участь у судових розглядах великої кількості резонансних справ. Так, домагався притягнення до криміналь-ної відповідальності колишніх енкаведистів, які були причетні до страт у Биківнянському лісі. Досі веде справу в судах та органах прокуратури щодо статті О.Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко”, надрукованої у газеті “Киевские Ведомости”, та відповідної книжки . На початку 2000 р. як громадський прокурор висував обвинувачення Л.Кучмі, брав участь в акції «Україна без Куч-ми». Подав повідомлення про злочини енкаведистів, які вони вчиняли під виглядом бандерівців на території Західної України.
Позивається в суді з Президентом Ющенком та Урядом стосовно визнання УПА воюючою стороною, скасування угод про виплату з українського бюджету пенсій відставникам Чорномор-ського флоту та іншим громадянам Росії, щодо бездіяльності у нейтралізації підривної діяльнос-ті Російської православної церкви в Україні, щодо видання таємних указів, постанов та розпоря-джень.
Після тривалої судової тяганини добився скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти Кучми і направлення матеріалів у Ґенеральну прокуратуру на додат-кову перевірку. Представляв у суді інтереси людей, яких восени 2004 р. побили біля ЦВК. Звер-нувся в прокуратуру з проханням порушити кримінальну справу проти осіб, які на Першому на-ціональному та телеканалі “1+1” шельмували українців. Захищає від переслідувань студента Сергія Мельничука з Луганська, який добивався викладання українською мовою.
Живе в Києві.

Бібліографія:
І.
Назвати себе демократом легко / Голос України, 1991 – 30 квітня.
Я вкушал плоды власти над толпой / Вечерние Вести, 1997 – 5 ноября.
Моя боротьба. / Поступ, 2006 – 16 січня.
Інтерв’ю І.Макара Харківській правозахисній групі 29 і 30 травня 2000 року.

ІІ.
Свобода зборів: демократія і законність. Мітинг біля пам’ятника Іванові Франку / Ленінська молодь, 1988. – 12 липня.
С.Зонов. Про різні вітрила гласності /Вільна Україна, 1988. – 13 липня.
В.Панов. Байки «батьки» Макара / Комсомольская правда, 1988. – Около 8 – 15 июля.
Л.Сухонос. Горя з пам`яті не викреслиш / Вільна Україна, 1988. – 14 липня.
Михайло Батіг, Максим Храмов, Святослав Яворівський. Спадщина і нащадки / Ленінська молодь, 1988. – 17 липня.
П.Лехновський. Не в той бік, Іване / Вільна Україна, 1988. – 20 липня.
Інформаційний бюлетень № 1 (спеціальний випуск) Львівської обласної філії УГС та Гро-мадського комітету захисту Івана Макара. 20 серпня 1988 року (машинопис). – 20 с.
Л.Сухонос. Давно вицвілі хоругви і хто їх прагне оживити / Вільна Україна, 1988. – 11 ли-стопада.
Л.Сухонос. Патріотизм – це любов і совість / Вільна Україна, 1988. – 21 грудня.
Правда Украины, 1989. – 9 февраля.
І.Задорожний. У полоні емоцій / Вільна Україна, 1989. – 28 квітня.
Н.Климковская. Иван Макар: «Лазаренко не разговаривал бы на полусогнутых» / Політика, 1999 – 7 квітня.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 25.06. 2007. Виправлення І.Макара 7.07. 2007.
Рекомендувати цей матеріал