КОРОЛЬЧУК ІВАН ІСИДОРОВИЧ

 395714.07.2007

автор: Овсієнко В.В.

КОРОЛЬЧУК СЕМЕН ІСИДОРОВИЧ (нар. 11.11.1930 р., с. Глинськ Здолбунівського р-ну Рівненської обл.).

Член Українського Національного Фронту.

Із селянської греко-католицької сім’ї. Після восьмирічки вступив до Рівненського медичного училища, яке закінчив 1949 р. Як відмінник навчання скерований до Львівського медичного інституту, закінчив його 1955 р. Одружився, має двоє дітей. Працював лікарем у Турківській районній лікарні на Львівщині, з 1959 – лікар-акушер Львівської обласної лікарні охмадиту. Готував кандидатську дисертацію.

Як багато хто з української інтелігенції того часу, діставав, читав і розповсюджував літературу самвидаву.
11.04.1967 р. К. був затриманий у справі Українського Національного Фронту. Піддавшись тискові кагебістів, погодився показати, де сховав журнали “Воля і Батьківщина”, одержані від Івана ГУБКИ. Наступного дня його з-під варти звільнили, а 13.04 в його присутності в с. Глинськ Здолбунівського р-ну Рівненської обл. на горищі матері кагебісти вилучили 11–15 числа журналу, а також книжки Андрія Чайковського “Сонце заходить” та “Козацька помста”.

Тоді К. не судили, однак установили за ним стеження з брутальним втручанням у приватне життя, що призвело до розпаду сім’ї.
КГБ не мав ніяких нових матеріалів проти К., однак заарештував його 21.04.1971. Перед обшуком кагебісти під орудою відомого львівського “фахівця з політичних справ” слідчого Мирослава Боєчка підкинули в помешкання К. книжечку Івана Крип’якевича “Михайло Грушевський: життя і діяльність”, 1935 р. вид., та брат Іван устиг її переховати. Книжку не знайшли, що викликало лють Боєчка. Тоді він вилучив радіоприймач, бо, мовляв, К. слухав висилання закордонних радіостанцій і переказував їх іншим, вів розмови антирадянського, націоналістичного спрямування. Були допитані десятки знайомих К., але вони не сказали про К. чогось компрометуючого. Докази К., що він після 1967 р. нічого протиправного не зробив, не бралися до уваги. Навпаки, з метою шантажу Боєчко спрямував К. на психіатричну експертизу до Центрального науково-дослідного інституту судової психіатрії ім. В.П.Сербського в Москві, де він перебував з 23.06 до 27.07.1971 і був визнаний осудним.

Усі інкриміновані К. факти стосувалися 1965-66 рр., про які він розповів слідству і судові у справі УНФ 1967 р.. Так, його звинуватили, що в 1965 р. одержав від львів’янина Василя Кобилюха статтю “З приводу процесу над Погружальським”, дав її членові УНФ Іванові ГУБЦІ, відтак вона була опублікована в ч. 16 ж. “Воля і Батьківщина”. ГУБЦІ ж він давав “Щоденник” Василя СИМОНЕНКА, два номери журналу “Сучасність”, що видавався тоді в Лондоні, фотоплівку з текстом “З енциклопедії українознавства”. Одержані 1966 р. від І.ГУБКИ №№ 11 – 15 журналу “Воля і Батьківщина” тоді ж давав читати знайомим, зокрема, Євстахові (Остапові) Пастуху, на якого, як сказано у вироці, К. “систематично впливав в антирадянському дусі, висловлюючи наклепницькі вигадки, що порочать радянський суспільний лад”.

Отже, як писав тоді журнал “Український вісник”, справою К. КГБ намагався виправити свої недавні “ліберальні” помилки.
Є.Пастуха звинуватили в цій же справі за ст. 187-І (“Розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад”). Він розкаявся, все розповів про К. і його ще до суду, 29.07.1971, звільнили під розписку. Вироком Львівського обласного суду від 7.09. 1971 Є.Пастухові було призначено кару 6 міс. ув’язнення, яку він відбув під слідством. Отже, вирок йому виносив не суд.

К. дістав 4 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за ч. І ст. 62 КК УРСР. Карався в мордовських та пермських таборах.
Після звільнення не міг прописатися у Львові, у зв’язку з чим еміґрував у США. Тепер повернувся в Україну, живе у Львові. Зустрічався з колишнім слідчим Боєчком, який напідпитку хизувався, що має від України добру пенсію.

Бібліоґрафія:

І.

Семен Корольчук. Мною пережите // Народне здоров’я (Львів). – 1995, № 7 – Червень.
(Щодо процесу С.Корольчука і Є.Пастуха) // Український вісник. Випуск УІ. Березень 1972. – Париж, Балтимор: Смолоскип, 1972. – С. 153 – 155.
Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 105 – 135, зокрема, 120.
Юрій Зайцев. Ідея і чин Українського національного фронту. // Воля і Батьківщина, Львів, Український часопис, 1997, № 2.— С. 26-34.
Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М.В.Дубас, Ю.Д.Зайцев –Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 43 – 44, 405-413, 499 – 503, 515 – 517 та ін. (за покажчиком імен).
Іван Губка. У царстві сваволі. Спогади. Частина 1. – Львів: Українські технології, 2000. – 608 с. 

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 323-325.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 333; 2-е вид.: 2012 р. – С. 371.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 4.05.2004. Останнє прочитання 22.08.2016.


 Поділитися
MENU