ПЯТКУС ВІКТОРАС

 379614.07.2007

автор: Валентинас Брандишаускас

ПЯТКУС ВІКТОРАС (VIKTORAS PETKUS, нар. 17.05.1928 (в обліковій карточці Пермських політичних таборів – 22.10.1930), с. Аляксандрай, Расейняйський повіт, Литва - п. 1.05.2012, м. Вільнюс).

Засновник Литовської Гельсінкської групи, іноземний член Української Гельсінкської групи з 1982 року.

Народився в селянській сім’ї. У 1944 вступив у ряди організації «Атейтинінкі», заснував і очолив у Расейняйській ґімназії католицьку молодіжну групу, організував підтримку в’язнів єврейського гетто, поширював підпільну газету «Laives varpas» («Дзвін свободи»).

У 1947 заарештований, 08.04.1948 засуджений Особливою Нарадою за статтями 58-10, 58-11 КК РРФСР до 5 р. позбавлення волі. Строк відбував у Владимирській в’язниці і таборах Комі АРСР. У 1949 втік із табору, був пійманий і 25.02.1949 засуджений за втечу ще на 10 р. Висланий відбувати термін у Минлаг (Комі АРСР). Після смерті Сталіна в 1953 звільнений достроково як такий, що скоїв злочин до настання повноліття.

Після повернення в Литву екстерном закінчив вечірню середню школу і переїхав із Расейняй у Вільнюс. Готувався до вступу в духовну семінарію, але не одержав рекомендації місцевого настоятеля як колишній ув’язнений. У 1957 поступив на факультет литовської мови і літератури Вільнюського університету, але тієї ж осені був відрахований. 25.12.1957 вдруге заарештований. Проходив у справі підпільної організації «Національний Фронт» (т.з. «справа одинадцятьох»: Стасіс Стунгуріс, Альбертас Жилінскас, Альбертас Звицявичюс, Антанас Терляцкас та ін.). До реальних дій організація не перейшла, навіть невідомо, чи читав хто-небудь програму, яку написав Стунгуріс. Більшість «змовників» не були знайомі один з одним, але їм інкримінували підготовку до створення організації і вербування членів для неї (П., крім того, обвинувачувався в поширенні еміґрантських видань, участь у студентській демонстрації у День поминання). Засідання Верховного суду Литовської РСР проходило 09–14.06.1958. Вирок П. – 8 р. виправно-трудових таборів за ст. 58-10 і 58-11 КК РРФСР. Покарання відбував в Озерлазі (Іркутська обл.), Дубравлазі (Мордовська АРСР) і у Владимирській в’язниці.

Звільнений 25.12.1965, П. оселився у Вільнюсі, влаштувався лаборантом на медичному факультеті Вільнюського університету. У 1968 разом із групою медпрацівників був на екскурсії в Ризі, де виголосив промову на Братському цвинтарі (про похованих там латишів, які загинули у боях із Червоною Армією), після чого втратив роботу. Через якийсь час був прийнятий алтаристом у костьол Св. Миколи, де прослужив два роки, потім працював техніком у вільнюській міській клінічній лікарні.

09.12.1975, перед судом над Сергієм КОВАЛЬОВИМ, був затриманий у Вільнюсі на вокзалі, куди прийшов разом з Антанасом Терляцкасом і Валерієм Смолкіним зустрічати Андрія САХАРОВА й інших московських правозахисників, які приїхали на суд. Підписав лист на захист Сергія КОВАЛЬОВА (січень 1976).

25.11.1976 з ініціативи П. у Вільнюсі була заснована Литовська Гельсінкська група (ЛГГ). Був одним з авторів і редакторів перших дванадцятьох документів і заяв групи. У тому ж році П. підготував і надрукував на машинці І том підпільного видання «Литовський архів», у якому опублікував фрагменти спогадів О.Л. Укаускайте-Пошкене «Lagerio pasakos» («Табірні казки»), зразки табірної лірики поета Казиса Інчури, есе Томаса Венцлови та ін.

20.08.1977 було оголошено про створення Головного комітету Естонсько-Латвійсько-Литовського національних рухів. Комітет не зміг приступити до активної діяльності, оскільки незабаром більшість його членів були заарештовані. П. заарештований 23.08.1977, під час обшуку вилучені документи ЛГГ та ін. «підривна література». Намагаючись скомпрометувати П. як громадського діяча, слідство і суд, крім «антирадянської агітації і пропаганди» та «участі в антирадянській організації», пред’явили йому декілька загальнокримінальних обвинувачень.

Верховний суд Литовської РСР засідав 10–13.07.1978 і, визнавши П. особливо небезпечним рецидивістом, засудив його за ст. 68 ч.2 (аналог ст. 70 ч.2 КК РРФСР і ст. 62 ч.2 КК УРСР), 70 (аналог ст. 72 КК РРФСР), 122 ч.2, 241 ч.3 КК ЛРСР до 3 р. в’язниці, 7 р. колонії особливо суворого режиму і 5 р. заслання. П. демонстративно не брав участі у процесі, навіть вирок вислухав сидячи. У день винесення вироку до суду прийшло біля сотні людей, молоді люди роздавали квіти. Засудження П. викликало протести в Литві, інших країнах Прибалтики. Март НІКЛУС, викликаний на суд як свідок, написав статтю «Процес у Вільнюсі очима естонця» (опублікована в самивидавському часописі «Погоня» №2, липень 1979). Московська Гельсінкська група випустила документ №56 (15.07. 1978) «З приводу вироків О.Гінзбурґу, А.Щаранському, В.Пяткусу». У Західній Німеччині був створений «Міжнародний комітет захисту Віктораса Пяткуса», підтриманий Ватиканом, прем’єр-міністром Швеції Улофом Пальме, ПЕН-клубом. П. у 1978, 1979 і 1981 рр., разом з іншими активістами гельсінкських Груп, арештованих в СРСР, висувався кандидатом на Нобелівську премію Миру.

Термін відбував у Владимирській і Чистопольській в’язницях, потім утримувався в таборі особливого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. Разом з українцями Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ, В.СТУСОМ брав участь в інтернаціональних акціях опору політв’язнів. У 1982, разом з естонським правозахисником М.НІКЛУСОМ вступив як іноземний член в Українську Гельсінкську групу в найбільш критичний для неї час, щоб підтримати її.

У серпні 1988 П. відправлений на заслання в с. Богдарин Бурятської АРСР. Був одним з останніх литовських політв’язнів, вимоги про його звільнення звучали в ході масових громадянських акцій у Литві. Звільнений достроково восени 1988.

У січні 1989 був учасником відновлювального з’їзду Федерації «Атейтинінків», через місяць – відродження Християнсько-демократичної партії Литви. П. – один з ініціаторів створення Спілки політв’язнів Литви (кінець 1990).

У 1990 приступив до видання щотижневої газети «Nepriklausoma Lietuva» («Незалежна Литва»). З 1992 редагує часопис («Охоронець Литви»). Опублікував декілька книг: «Християнська демократія в Литві та світі» (1990), «Каплиця Вільнюського Архикафедрального собору» (1994) та ін. Підготував для публікації видання «Єпископ Вільнюський князь Ігнас Йокубас Масальскіс» і «Вільнюські єпископи в історії Литви».

У 1992 був радником комітету з цивільних прав і у справах національностей Сейму Литви, у 1994–1997 – консультантом уряду Литви з питань прав людини.

Почесний член англійського ПЕН-клубу (1986). 11.09. 1992 Кембриджський міжнародний біографічний центр оголосив П. «людиною року», а 23 жовтня цього ж року – людиною сторіччя.

16.02.1994 нагороджений орденом Великого князя литовського Гедимінаса V ступеня. Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджений у орденом «За мужність» І ступеня.

Жив у Вільнюсі, керував Литовською асоціацією захисту прав людини.

Бібліоґрафія (латинські літери без надрядкових знаків):

Хроника Литовской Католической церкви. Чикаго, 1974–1992 (Lietuvos kataliku baznycios kronika, Chicago, 1974-1992, t. 4, psl. 365, t. 5, psl. 130-134, 333; t. 6, psl. 291-292; t. 7, psl. 215, 355-356; t. 8, psl. 293; t. 9, psl. 101-102, 408-409).
«Аушра» (Ausra), Chicago, t. 1, psl. 167, 203; t. 2, psl. 78, 108, 109-110, 120; t. З, psl. 40, 42, 51-63, 153; t. 4, psl. 31-34, 136-144.
Специальный архив Литвы, ф. К-1, оп. 58, наблюдат. дело №11912, л. 201 – 239, а также №47725/3, л. 3 – 76 (Lietuvos ypatingasis archyvas. F. K-1, ap. 58).
Стунгурис Стасис: Человек на перекатах истории (Stungurus Stasis. Zmogus istorijos vingiuose // Musu balsas. 1988, Nr. №. 9, 10, 12).
Непобежденная Литва: антисоветское подполье. Говорят документы. Вильнюс, 1993 (Nenugaletoje Lietuva: Antisovietinis pogrindis...
Українська Гельсінкська група: до 20-ліття створення. Спецвипуск газети «Самостійна Україна», № 25028, 1996, Київ. – Жовтень. – С.28.
Заполненная В.Пяткусом 14 декабря 1997 г. анкета с личными данными для книги «Кто есть кто в Литве» // Личный архив Валентинаса Брандишаускаса (V.Pretkus 1997 12 14 uzpildyta knygai „Kas yra kas Lietuvoje asmens duomenu anketa. Valentino Brandisausko asmeninis archyvas”).
Литовская Хельсинкская группа. Сост. Викторас Пяткус, Живиле Рачкаускайте, Миндаускас Уока. Вильнюс, 1999, 654 стр. (Lietuvos Helsinkio grupė [= Литовская Хельсинкская группа] / Sud. V. Petkus, Z. Rackauskaite, M. Uoka; Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras. – Vilnius: LGGRTC, 1999. –654 psl.).
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1.: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядник Є.Ю.Захаров; – Харків: Фоліо, 2001. – С. 187–190.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 595-598. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184444619

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 524–525; 2-е вид.: 2012 р., – С. 598–599.

Валентинас Брандишаускас. 14.07.2007. З українськими додатками від Харківської правозахисної групи. Останні прочитання 3.05.2012, 20.07.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Dissidents / Democratic Movement

PETKUS Viktoras. Valentinas Bradišauskas

Інтерв’ю

БУТІН СЕМЕН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Праці дисидентів

МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ҐАЯУСКАС БАЛІС. Овсієнко В.В.

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

НІКЛУС МАРТ ОЛАВ. Нійтсоо Віктор

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ГРУПА СПРИЯННЯ ВИКОНАННЮ ГЕЛЬСІНКСЬКИХ УГОД (УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНКСЬКА ГРУПА, УГГ)

Ґлосарій

МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМУ В СРСР „ПЕРМЬ-36”

Ґлосарій

ЛИТОВСЬКА ГЕЛЬСІНКСЬКА ГРУПА (ЛГГ)

Організації / Український національний рух

Українська Гельсінкська Група (УГГ). Борис Захаров

Спогади

Валерий Марченко. Хроника убийства. Владимир Крыловский

Спогади

МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СКАЛИЧ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АНТОНІВ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

MENU