Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

МАР`ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ

23.02.2008 | Овсієнко В.В. | Олекса МУСІЄНКО. Шістдесятники: звідки вони? // Літературна Україна. – 1996. – 21 листопада. – С. 6.
МАР`ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ (нар. 27.09. 1936, с. Красногорка Тираспольського повіту Молдавської АРСР (нині с. Красна Гірка Придністровської республіки).

З найперших шістдесятників, поет, перекладач, публіцист.

Народився у молдавській сім`ї в селі на лівому березі Дністра. Батько брав участь в антибільшовицькому русі, у 30-х рр. був ув`язнений як противник колективізації, 1944 р. був репресований за звинуваченням у співпраці з румунськими властями. Брат же Олександр був комсомольцем, комуністом, головою колгоспу. Сестра Анна 1947 р. почала вчителювати в с. Тараклія Кайнарського р-ну (нині Молдова), куди 1948 р. переїхали й Борис із матір`ю. Там він 1953 р. закінчив 10-й клас. Змалечку мав потяг до літературної творчости, публікував вірші в районних газетах, рано визначив свій рід занять: журналістика. 1953 р. успішно склав вступні екзамени до Кишинівського університету, але дізнавшись, що в Київському університеті відкрився факультет журналістики, подав клопотання до Міносвіти СРСР про переведення його в КДУ. Наказом міністра освіти СРСР був зарахований на 1-й курс поза конкурсом з наданням місця в гуртожитку. Оскільки більшість дисциплін читалися українською мовою, М. з допомогою однокурсників швидко опанував українську мову, вивчав українську історію й культуру. Цілком зосередився на навчанні, відзначався працелюбністю, позалекційний час проводив у читальні бібліотеки. Уже після першого семестру став відмінником. Був комунікабельний, дотепний і життєрадісний. Писав вірші й оповідання, працював над історичною драмою «Олександр Лепушняну», вів щоденник.

У березні 1956 р. зірваним з лекцій студентам представники Сталінського райкому КПУ зачитали в актовому залі КДУ чотиригодинну доповідь першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова на ХХ з`їзді «Про подолання культу особи та його наслідків». Доповідь викликала ентузіазм у молодих людей, надії на демократизацію суспільства. Вільнодумна молодь не дуже приховуючись обговорювала найрізноманітніші варіянти соціальної перебудови. Та реальність швидко остудила ентузіязм. Вразило придушення масового антикомуністичного руху в Польщі, особливо ж кривава розправа 4 – 11.11. 1956 р. з повсталим Будапештом.

Найповніше виклав пакет назрілих проблем четвертокурсник М. у власноручно написаній «Програмі-мінімум". Ось найголовніші її положення:

1. Ліквідувати кастовість і привілеї членів КПРС.

2. Оголосити бюрократизм кримінальним злочином і повести з ним нещадну боротьбу.

3. Реорганізувати комсомол, надавши йому державних функцій.

4. Зміцнити й розширити суверенітет республік.

5. Наділити селян землею від одного до трьох гектарів.

6. На заводах і фабриках передати управління виборним робітничим комітетам.

7. Наполовину знизити податки з селян і на четвертину з робітників і інтелігенції.

8. Дозволити масові мітинги, демонстрації, зібрання та інші форми волевиявлення громадян, окрім збройних заколотів.

9. Скоротити до розумних меж армію.

10. Обмежити повноваження прокуратури.

11. Створити в судах Ради засідателів і наділити їх широкими повноваженнями.

12. Оприлюднити матеріали утаємничених і не зрозумілих громадянству судових процесів часів сталінізму.

13. Ліквідувати цензуру.

14. Надати періодичній пресі право оприлюднювати різні точки зору з проблем господарського та державного вдосконалення.

15. Не переслідувати за пропаганду різних філософських, естетичних та правових поглядів, окрім відверто націоналістичних та фашистських.

16. Дозволити розповсюдження й продаж зарубіжних книжок, газет, журналів.

17. У міжнародному житті продовжувати боротьбу за мир і співробітництво з усіма країнами світу.

18. Ввести в практику широку гласність усіх урядових переговорів і угод.

19. Дозволити вільний виїзд і в’їзд у країну всім бажаючим громадянам.

20. Дати цілковиту автономію університетам.

21. Забезпечити студентам таку стипендію, яка гарантувала б середній життєвий рівень.

Будучи людиною самокритичною, М. у середині грудня 1956 р. дав прочитати «Програму-мінімум» кільком однокурсникам, щоб зробили зауваження. Одна «чесна і принципова» однокурсниця виявила належну «пильність» донесла на М. в партком університету. Наступного ранку М. викликали в партком. Там йому запропонували показати «секретний документ». Студент вийняв «Програму» зі своєї валізки і поклав на стіл, пояснивши, що це первинний варіант листа до ЦК КПРС з метою допомогти партії демократизувати суспільство, підвищити життєвий рівень радянського народу до світових стандартів.

Про «Програму-мінімум» стало відомо тодішньому першому секретареві ЦК КПУ Олексію Кириченку. Він велів репресивним органам: «Разобраться до истоков!». Туди ж, у КГБ, надійшов розлогий донос секретаря партбюро курсу М.Чорного про зошит з віршами М.. Керівництво факультету направило на ім`я ректора КДУ доповідну записку, в якій пропонувало виключити студента М. «як людину ідейно незрілу і не підготовлену до виконання почесного обов`язку радянського журналіста». 28.12.1956 КГБ при РМ УРСР порушив проти М. кримінальну справу. Ректор КДУ акад.. І.Т.Швець наказом від 4.01. 1957 виключив М. з університету як такого, що «зганьбив високе звання радянського студента». М. знімався з різних обліків і збирався поїхати на цілину.

Але партком організував 7.01.1957 збори партійно-комсомольського активу, куди прибули відповідальні особи з ЦК КПУ, Міносвіти. Тон задав секретар партбюро факультету журналістики В.Рубан: «Мар’ян і його однодумці пішли на повідку в наших ворогів. Таким антисоціалістичним, контрреволюційним елементам не місце в університеті. А тим паче в комсомолі».

Парторг курсу М.Чорний вказав на ще одного «контрреволюціонера» – студента Дамаскіна, який поділяв погляди М.. Студент Іван Пашков з Харкова та Дамаскін пробували захищати товариша, але ректор Швець заявив «Гниль эту нужно решительно ликвидировать».

Тим часом декан факультету (прізвище? ……. ) на допиті у слідчого КГБ Жиленкова заявив: «Считаю необходимым заявить, что Марьяна необходимо немедленно изолировать, так как он своим присутствием в университете оказывает разлагающее влияние на студентов".

12.01.1957 за санкцією заступника прокурора УРСР Ардиріхіна група оперативників прибула о 23:45 до університетського гуртожитку на Солом`янці і вчинила обшук у кімнаті № 28, де жив М.. Вилучили 11 рукописів, зокрема, творчий доробок 20-літнього студента, а саме: роман «Зелен Днестр», повість для дітей «Там, где звезды гаснут», загальний зошит із написом на червоній палітурці «Стихи», наукову працю «Житомирська партизанська дивізія ім. Щорса», інтермедію в шести картинах «Діти мої, діти», народну повість «Натка-куропатка и ее братик Витька», історичну трагедію «Александр Лепушняну», новелу «Письмо пришло с опозданием», грубий зшиток із щоденниковими записами, прозові шкіци без заголовків, записник із різними заготовками для майбутніх творів.

На Володимирській, 33 йому насамперед запропонували звичну форму самодоносу: написати розширену автобіографію. На допитах і на зводинах віч-на-віч з однокурсниками М. незмінно стверджував, що пакет пропозицій для ЦК КПРС склав самостійно, без натхненників і співавторів, з єдиною метою: допомогти партії усунути недоліки.

Слідство призначило експертну комісію, яка мала визначити політичну й ідеологічну сутність рукопису «Програми-мінімум». Експерти – кандидат філологічних наук Шубравський В.Є. і кандидат історичних наук Стоян Ф.К. – оцінили рукопис як чорновий начерк рекомендацій часткової перебудови суспільно-політичних порядків з метою поліпшення справ, хоча й відзначили, що автор належить до політично незрілих та наївних людей, які сприймають ворожу зарубіжну пропаганду і провокаційні чутки.

Експерти не кваліфікували його вчинок як зловмисну дію «ворога народу». «Рукопись «Минимум» не содержит прямых выпадов против Коммунистической партии, советского правительства и нашего народа. Но объективно по своему содержанию, по своей идеологической и политической направленности некоторые ее пункты виражають чуждую советскому строю идеологию… Автор рукописи не имеет определенной, четко выраженной программы. Его работа представляет собой смесь известных ему лишь понаслышке всевозможных слухов о «зарубье» и клеветнических измышлений реакционной прессы и радио о СССР».

Щодо літературних творів рецензент Ю.Скрипниченко, завідувач відділу літератури й мистецтва редакції газети «Київська правда», відзначав наявність в автора літературного і художнього хисту, але він знайшов у них антирадянські, контрреволюційні вигадки, наприклад: „О черноокая Молдавия моя! Где ты? Ты маленькая и честная девчёнка, тебя насилуют толстопузые бюрократы, узаконенные аракчеевы и унтер-пришибеевы…» І зробив висновок: «Дело не в в фактах, а в тенденции. А она, к сожалению, у молодого человека от начала до конца контрреволюционная».

Як під час слідства, так і на суді, що відбувся 25 квітня 1957 року, обвинувачений Борис Мар’ян тримався гідно й безстрашно. Він ні в чому не розкаювався й не плазував перед суддями, благаючи пощади, а з гідністю відповів на фальсифіковані звинувачення: «О том, что некоторые пункты составленного мною так называемого «Минимума» содержат чуждую совет-скому строю идеологию и направлены частично на переустройство общес-твенно-политической жизни нашей страны, я признаю, но этим я хотел усовершенствовать наше общество, демократизировать его и улучшить благосостояние народа. В «Минимуме» я изложил свое мнение и свои предложения, однако распространением их я не занимался. А то, что я давал читать свою «программу» друзьям и некоторым другим студентам, в том числе и коммунистам, то это я не считаю пропагандой, так как я давал читать с той целью, чтобы они дали мне свою оценку и помогли разобраться в этих вопросах..."

Київський обласний суд під головуванням Євтюхова за звичним сценарієм проштампував продиктований з горішніх щаблів влади вирок: ув’язнити Мар’яна М. строком на 5 (п’ять) років у виправно-трудових таборах без поразки в громадянських правах.

Карався М. у Мордовії, в таборах «Дубравлагу». Звільнений 1962 р.. Жив у рідному селі. Закінчив заочно Літературний інститут ім.. Горького в Москві. Реабілітований 1990 р. Член Спілки журналістів Молдови, автор кількох книжок літературних творів, публіцистики.

У травні 2003 р. М. приїздив на 45-річчя закінчення своїми однокурсниками факультету журналістики – уже як відомий поет і публіцист, головний редактор урядової газети «Независимая Молдова».

Бібліоґрафія:

Мусієнко Олекса. Шістдесятники: звідки вони? – Літературна Україна. – 1996. – 21 листопада.

Архів ХПГ: Інтерв`ю Григорія Гайового 16 і 29 червня 1999 року.

Ярмиш Ю.Ф. Київський національний університет імені Тараса Шевченка: 170 років діяльності. – Електронна бібліотека Інституту журналістики: http://jornlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1322

Гайовий Гриць. Постамент для пам`ятника з окрушин навколородинної та колежанської хроніки в авторській редакції. –К.: Гарт, 2007. – С. 16 – 17.

Автор В.Овсієнко, Харківська правозахисна група. 1.10.2007, 18.01.2008 р.

Рекомендувати цей матеріал