Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні

СОКОЛЮК ІВАН ГРИГОРОВИЧ

18.05.2008 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю Олекси Крестьянова і Володимира Буштаренка в Нікополі 7 квітня 2001 року
Інтерв`ю Олекси Крестьянова про СОКОЛЮКА Івана Григоровича

В.В.Овсієнко: 8 квітня 2001 року Олексій Крестьянов мав розмову із Соколюком Іваном Григоровичем, котрий був репресований через психіатричку. Розмова тривала хвилин тридцять. Соколюк потім підійшов до нас із Буштаренком, але на диктофон нічого розповідати не захотів. Ось що про нього розповів пан Крестьянов 8 квітня 2001 року в місті Нікополі.
О.Крестьянов: Олексій Крестьянов розповідає про Івана Григоровича Соколюка. Іван Григорович Соколюк народився 9 травня 1932 року в Хмельницькій області, Ізяславський район. Село не пам'ятаю. Це чоловік, який попав сюди після війни. Спочатку завербували його – тоді були вербовки на різні будови, і він був завербований у Харківську область. Він жив безпосередньо в самому Харкові, працював на будівництві і почав пописувати вірші. Ну, які вірші могли бути з освітою сім класів, це вже таке, але зміст цих віршів – він мені прочитав один із них – зводиться до одного, що ленінське вчення добре, а теперішні керівники його перекрутили і роблять не так. У зв’язку з цим його заарештували, привезли в психушку. У харківській психіатричній лікарні він побув зо два тижні з «буйними», а потім був серед звичайних психічно хворих. Він сказав мені, що його не кололи і не били, але тримали там в ізоляції. Тримали з кінця 1953 року – це вже після смерті Сталіна – десь до початку літа 1954. Він навіть сам не пам'ятав точної дати, коли його випустили десь у червні 1954 року, і то на поруки сестри. Старша сестра приїхала в Харків, дізнавшись, що він там, написала відповідне прохання, можливо, зобов'язання, що вона буде доглядати за ним чи що, на якісь поруки його взяла, Одним словом, його випустили на руки сестри.
Після того він працював у Донбасі, на початку сімдесятих років потрапив у Нікополь. У Нікополі працював на Південному трубному заводі. І от у другій половині сімдесятих років, це вже десь сімдесят сьомий – сімдесят восьмий рік, він почав потихеньку пописувати в Москву листи про Леоніда Ілліча, в яких просив керівництво Політбюро – він адресував прямо в Політбюро – вжити заходів, щоб цього діда поміняти, Леоніда Ілліча. Він просто писав: і вам не соромно? Ви ж його водите попід руку, він ледве тримається на ногах. Хіба не знайдеться там нормальний, молодий, здоровий, енергійний, грамотний чоловік, який би його замінив? І таких листів він написав чималенько, а всі вони осідали в нікопольському КГБ. Тут його викликали і дали купу брошур, сказали, що оце от візьми прочитай, у тому числі й "Ленинским курсом" Леоніда Ілліча Брежнєва. Візьми прочитай, вивчи оце – і ми з тобою поговоримо, можливо, ти все зрозумієш. А він каже: «Та що ви говорите! Таку дурницю читати? – Читайте самі, я й так знаю, що там написано». Відмовився читати, а невдовзі його арештували і відправили в Дніпропетровськ на Ігрень, і там він був півроку. Це було – я вже уточнив сьогодні – у вісімдесятому році, з ранньої весни до середини літа. За це його заарештували і тримали там. Я потім і сам згадав, що я тоді перейшов із Трубного заводу в сто дев'яте управління працювати в Орджонікідзе, будувати збагачувальну фабрику, а його в цей час, коли ми їздили туди автобусом, я бачив, що з ним ходив кагебіст. То його туди посадили у вісімдесятому році.
Соколюк пробув там півроку. Я вже казав, що в нього депресія. Ну, ви самі щойно бачили. Він відмовився говорити, він ледве зі мною захотів говорити, каже, нащо згадувати, те, се, мовляв, Богу все видно. Все на Бога спирав. Ви самі бачили, що депресія в нього є й на сьогоднішній день. Вплинули психотропні речовини, якими його безперестанно кололи. Через півроку його випустили практично калікою. Але у зв'язку з тим, що він до того не пив горілки, не курив, бігав, був причетний до спорту, то витривалість у нього була значно вища, ніж у інших в'язнів, які зловживали, скажімо, спиртним чи чимось іншим, бо тоді воно ще накладається.
Цей Іван Соколюк, якого ви бачили, – це звичайна людина, освіти у нього зайвої немає, я ж кажу, сім класів, але він проявив незадоволення тою владою. Якби це сталося в нормальній державі, то чи зважили б, чи не зважили б, але принаймні не репресували б його за те, що він правду сказав, що, справді, державний діяч ледве ходить, ледве тримається. Коли після Брежнєва прийшов Черненко і сказав: "Я все силы отдам, чтобы построить коммунизм", а сили-то вже не було, бо і його підтримували попід руки, як Леоніда Ілліча, то Соколюк писав правду. Такі прості люди, як оцей Іван Григорович, – він трудяга, він, я ж кажу, не замішаний ні в які п'янки, ні в що, але, будь ласка, тільки правду сказав – і посадили. Там, у Дніпропетровську, його, звичайно, піддавали жорстоким тортурам. Але чи йому хтось підказав, чи він сам здогадався, бо ж не перший раз уже був у психушці, то він, мабуть, раніше піддався, раніше показав, що він уже повністю не керує собою, ну, скажімо, природні потреби почав справляти під себе і так далі. А то була головна ознака: починає справляти природні потреби під себе – все, значить, чоловік психічно не керує собою, нервова система вже зруйнована або напівзруйнована. Тоді його, як є на кого, віддають на поруки родичам.
Одним словом, його виписали з лікарні, і він оце в Нікополі більше року не працював, жив у гуртожитку. Це він уже потім отримав однокімнатну квартиру, після того, як тривалий час попрацював у ремонтно-будівельному цеху.
Він не захотів розповідати на диктофон, хоча я дуже його умовляв, кажу: "Іване, ну пішли, хай хоч подивиться чоловік, що ти є живий, що ти не вигадка, не фантазія". А він мені про Бога торочить, що оце Бог наведе справедливість...
В.В.Овсієнко: То він тепер належить до якого напрямку?
О.Крестьянов: Християни-євангелісти-п'ятдесятники, оце він серед них. Вони дружні між собою, здзвонилися по телефону, дали його мені телефон, а так би ми не знайшли його.
В.В.Овсієнко: Адресу його Ви знаєте?
О.Крестьянов: Не знаю адресу. Тільки телефон знаю. Але я можу встановити, якщо то треба буде. Він десь тут поруч живе, бо прийшов дуже швидко, тільки сказали – і він уже тут.
В.В.Овсієнко: Добре, дякую вам.
О.Крестьянов: Та, мені нема за що дякувати, Бога ради. Якби чоловік сам розказав, але ж ви бачите, що психотропні речовини дуже гальмують людей. Ви бачили, що і в Іщенка також є такі от відхилення. А Давиденка самі побачили. Оце вам психотропні речовини. Хоч і кажуть: "Та, що там, у психушці побув, подержали". Побув, подержали, а людина вже не та.
В.В.Овсієнко: Це Олексій Крестьянов розповідав про Івана Григоровича Соколюка на вулиці біля будинку культури в місті Нікополі. Записав Василь Овсієнко 8 квітня 2001 року.
Рекомендувати цей матеріал